Справа №2- 10/2007рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

24 вересня 2007року                                                                                                 м. Болехів

Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді                  Головенко О.С.

при секретарі                          Ковалів А.В.

з участю позивача ОСОБА_1,  його представника ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3,  її представника ОСОБА_4

представника третьої особи- Долинської нотаріальної контори Дуткевич О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до своєї сестри -ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 28.09.1994року,  згідно якого їх батько - ОСОБА_5  подарував відповідачці половину житлового будинку вАДРЕСА_1

26 серпня 1997року власником другої половини будинку став він згідно договору дарування. В квітні 2005року,  переглядаючи документи,  його дочка замітила,  що підписи його батька ОСОБА_5 ,  на обох договорах є різними. Проведеною за його зверненням почеркознавчою експертизою 05.07.2006року встановлено,  що підпис від імені батька -ОСОБА_5  на договорі дарування відповідачки виконаний не батьком,  а іншою особою із наслідуванням його підпису. Посилаючись на викладене,  вважає,  що такий договір є недійсним на підставі  ст.  203 ЦК України в зв'язку з відсутністю волевиявлення батька,  оскільки договір підписаний не ним.

Заперечуючи цим доводам,  ОСОБА_3подала зустрічну позовну заяву,  в якій просить визнати недійсним договір дарування від 26.08.1997р.,  за яким її брат - ОСОБА_1 отримав від батька половину житлового будинку. Свої вимоги обґрунтовує тим,  що її батько,  маючи більшу прихильність до неї,  в день укладення договору дарування на її ім'я 28.09.1994року на половину будинку,  на іншу половину склав заповіт на неї. Вважає,  що ОСОБА_1,  звернувшись в суд по спливу 12-річного строку з дня вчинення оспорюваного ним договору дарування та 8 річного строку від дня смерті батька,  подав на підтвердження доводів висновок експертизи про те,  що підпис на договорі дарування вчинений не батьком,  який викликає сумнів,  оскільки експерт для порівняння підписів не мав достовірного підпису батька.

Під час розгляду справи позивач підтримав свої вимоги з підстав,  викладених в позовній заяві. Додатково вказав,  що не пропустив строк звернення до суду,  оскільки дізнався про своє порушене право 05.07.2006року із висновку спеціаліста,  про те,  що підпис на договорі даруванняОСОБА_3 вчинений не їх батьком.  Вважає,  що договір дарування на його ім'я,  вчинений 26.08.1997року саме батьком,  оскільки він разом з ним приходив до нотаріальної контори для оформленняя договору. При підготовці документів для нотаріального посвідчення цього договору ( коли батько приніс всі документи від сестри) він на одному з документів побачив відмітку про те,  що половина будинку вже батьком подарована його сестрі. Про це він сказав батькові,  який все це заперечив і вказав,  що не може такого бути,  оскільки він нікому не відчужував будинок. Батько та він ніколи раніше не ставили питання про оспорення договору дарування на ім'я сестри,  оскільки ніхто не знав,  що вона в подальшому чинитиме йому перешкоди в користуванні будинком.  Стверджує,  що на всіх попередніх судових засіданнях ( з приводу реального розподілу будинку,  про усунення перешкод в користуванні ним) він вказував,  що батько не дарував сестрі половину будинку. Що стосується зустрічних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування половини будинку на його ім'я,  то вважає,  їх безпідставними та крім того,  вона пропустила строк звернення до суду.

ОСОБА_3,  не визнаючи позовних вимог ОСОБА_1 додатково вказувала,  що ще за життя їх батько ОСОБА_5  розділив будинок по вАДРЕСА_1  на дві половини,

вказуючи,  що половина будинку належить їй,  а друга - її братові. Батько хотів подарувати весь будинок їй,  але нотаріус його переконала,  що в такому випадку він буде позбавлений взагалі житла. Вони зійшлись на тому,  що 28.09.1994 року половину будинку він їй подарував,  а на другу половину склав заповіт. Потім пізніше власником другої половини будинку став згідно договору дарування її брат. Що до висновку експертизи,  то вважає його некваліфікованим,  оскільки експертом не брався до уваги стан здоров'я батька,  а сам батько ніколи не оспорював складений на її імя договір дарування,  хоча за життя міг це зробити,  коли в 1997році дарував ОСОБА_1іншу 1/4 частину будинку.

Представник третьої особи - нотаріус Долинської нотаріальної контори,  заперечуючи доводам позовних вимог,  вказувала,  що в день укладення договору дарування половини будинку на ім'яОСОБА_3 ( 28.09.1994року) її батько спочатку хотів подарувати їй весь будинок. Але після роз'яснення правових наслідків таких дій,  він на половину будинку склав договір дарування,  а на другу половину- заповіт на її імя. Зазначені угоди батько підписував особисто,  і на правовстановлючому документі на дане будинковолодіння ( яке було повернуте ОСОБА_5 ) нею зроблена відмітка про те,  що половина будинку вже відчужена. Через деякий час ОСОБА_5  знову звернувся до неї з проханням оформити договір даруванняя на другу частину будинку на ім'я сина. При цьому,  батько сам готував всі необхідні документи і приніс зазначений документ із зробленою нею відміткою про відчуження половини будинку на ім/яОСОБА_3 Цей договір теж ним підписувався. Будь-яких сумнівів в тому,  що обидва договори,  що оспорюється,  підписані не ОСОБА_5  немає,  просить в позові відмовити.

Заслухавши показання сторін,  свідків,  вивчивши матеріали справи та давши їм правову оцінку,  суд не знаходить підстав для задоволення позову з наступних мотивів.

Відповідно до  ст.  ст.  41, 44 ЦК України (1963р.),  що діяв на час укладення угод,  що оспорюються,  угодами визнаються дії громадян,  спрямовані на встановлення,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язів. Письмові угоди повинні бути підписані особами,  які їх укладають.

Судом встановлено,  що 28 вересня 1994року ОСОБА_5,  будучи власником житлового

будинку з погосподарськими спорудами в м. Болехові по вАДРЕСА_1подарував своїй дочці

ОСОБА_3 половину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель (а.с. 17) та заповів їй все своє майно (а.с. 38).                      

26 серпня 1997року при складанні договору дарування на ім'я свого сина ,  ОСОБА_5  міг розпорядитися тільки належною йому на той час'половиною житлового будинку. Цією ж половиною будинку він розпорядився,  подарувавши його синові ОСОБА_1 (а.с. 36).

Таким чином,  ОСОБА_5  виявив свою волю щодо розпорядження належного йому майна. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та його пояснень в суді  вбачається,  що  підставою для задоволення його вимог   та   визнання недійсним   договору дарування     половини житлового будинку ОСОБА_3    є відсутність    волевиявлення батька,  що на його думку,  підтверджено висновком експертизи.

За висновком експертизи підпис від імені ОСОБА_5  на договорі дарування,  укладеному між ним та ОСОБА_3 від 28.09.1994р. виконаний не ОСОБА_5  а іншою особою з наслідуванням його справжніх підписів.

В судовому засіданні сам позивач ОСОБА_1 стверджував,  що станом на 1997рік ,  коли йому батько відчужував на половину будинку,  стало відомо,  що друга половина будинку вже відчужена в 1994році його сестрі.

Як встановлено судом,  батько ОСОБА_5 ,  знаючи про укладення ним цієї угоди,  не оспорював її,  що стверджується поясненнями сторін,  свідків,  та оглянутими в судовому засіданні матеріалами,  поданими особисто ОСОБА_6  нотаріусу для оформлення зазначених договорів.

Так,  з пояснень свідків ОСОБА_6,  ОСОБА_7ОСОБА_8 вбачається,  що батько мав більшу прихильність доОСОБА_3 і за життя розпорядився своїм майном - житловим будинком,  всім вказуючи,  що він розділив будинок пополам : половину хати він записав дочці ,  а другу половину- синові.

Крім того,  між сторонами з приводу користування зазначеним будинковолодінням виникали спори,  що розглядалися судами в 1999-2000рр. (справа №2-230),  2002-2005р ( справа №2-1),  2003-2004р. (справа №2-32),  де сторони мали можливість ознайомитися з правовстановлюючими документами на ім'я кожного і під сумнів їх не ставили та не оспорювали.

Що стосується висновку експертизи,  то він відповідно до  ст.  ст. 57,  212 ЦПК України є одним із доказів,  який суд повинен оцінити в сукупності з іншими доказами,  керуючись законом.  Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Проводячи посмертну судово-почеркозавчу експертизу,  експерт не досліджував стан здоров'я ОСОБА_5  на час вчинення ним договору,  (оскільки такі дані не збереглися),  на вимогу експерта не можна було також надати не менше 3-5 вільних зразків підписів,  які достовірно виконані ОСОБА_5

Крім того,  висновок експертизи суперечить встановленими в судовому засіданні обставинам,  зазначеними вище та спростовується іншими здобутими судом доказами : поясненнями сторін,  свідків,  письмовими доказами,  а тому його не можна визнати беззаперечним доказом,  що б підтвердив волевиявлення власника житла щодо укладення оспорюваної угоди.

Кожна із сторін,  заявляючи вимоги про визнання недійсним договорів дарування будинку не довела в судовому засіданні підстав для визнанання таких договорів недійсними,  чим не виконала вимоги  ст.  10 ЦПК України,  відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Крім того,  встановлено,  що кожна із сторін заперечує проти позову протилежної сторони,  вказуючи на пропуск строку для звернення до суду,  що також має місце,  а підстав для поновлення пропущеного строку суд не вбачає.

На підставі наведеного,   ст.  ст.  41, 44 ,  57 Цивільного Кодексу України (1963р.),  керуючись  ст.  ст.  57,  212, 213-215 ЦПК України,  суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Болехівський міський суд.

У разі подачі заяви про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не подана в строк,  рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку