Справа № Провадження №22-ц-395/12 22-ц/1090/2467/12 Головуючий у І інстанціїУсатова Д.Д.
Категорія26Доповідач у 2 інстанції Рудніченко
29.07.2004
УХВАЛА
Іменем України
16 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Олійника В.І.,
суддів Рудніченко О.М., Панасюка С.П.,
при секретарі Мироненко А.І.,
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 10 листопада 2011 року в справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики частково недійсним,-
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи це тим, що 05.06.2008 року ОСОБА_2 було отримано від нього позику у розмірі 70000 грн., про що нею було написано розписку.
ОСОБА_2 зобов'язалася повернути кошти до 05.12.2008 року, кошти відповідачка не повернула та повертати їх відмовляється.
Просив, стягнути з ОСОБА_2 на його користь основну суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 87132 грн. моральну шкоду, яку позивач оцінив 15000 грн. та суму судових витрат.
У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_4 з позовом про визнання договору позики частково недійсним, мотивуючи це тим, що у зв'язку із скрутним становищем, вона звернулась до ОСОБА_4 з проханням отримати позику у розмірі 20000 грн., які їй були потрібні для вирішення питання про житло. 05.06.2008 року вона отримала від ОСОБА_4 20000 грн. на тих умовах, що вона має повернути крім позики 50000 грн. у вигляді нагороди. Оскільки у ОСОБА_2 не було більше де взяти кредитні кошти, вона погодилась на умови ОСОБА_4 Просила визнати договір позики від 05.06.2008 року недійсним у частині 70000 грн.
Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_4 та його представник збільшили позовні вимоги та просили стягнути з відповідача на користь позивача борг у сумі 97211,78 грн. моральну шкоду у розмірі 5000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн. та судові витрати.
Рішенням Києво -Святошинського районного суду Київської області від 10 листопада 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 94 610,27 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 2500 грн. та судові витрати державне мито у розмірі 946,10 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 120 гривень, а всього 98176,37 гривень. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики частково недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою в якій просила скасувати та прийняти по справі нове рішення про відмову у основному позові у повному обсязі та задоволення зустрічного позову
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, осіб, які з`явилися на розгляд вказаної справи, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, по наступним підставам.
По справі встановлено, що 05 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, про що ОСОБА_2 було надано розписку. Відповідно до даної розписки остання взяла в борг у позивача 70 000 грн. (сімдесят тисяч гривень) та зобов'язувалась в строк до 05 грудня 2008 року вказані кошти повернути (а.с. 7).
Однак у зазначені строки кошти повернуті не були.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ст.610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється - від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання
Згідно ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно ст.552 ЦК України сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»за змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, ухвалюючи у справі рішення, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, щодо часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, що склало собою 94610,27 гривень, витрат на правову допомогу у розмірі 2500 грн. та судових витрат та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог. З даними висновками погоджується і колегія суддів.
Доводи апеляційної скарги, щодо часткового повернення суми боргу, а саме у сумі 30 000 грн., які були відраховані з заробітної плати гр. ОСОБА_5 цивільного чоловіка апелянта, який працював у ОСОБА_4 водієм, не підтвердженні письмовими доказами.
Так, згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянтом не було надано ніяких письмових доказів з приводу трудових стосунків між гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_4, нарахованої ОСОБА_5 заробітної плати за період роботи у ОСОБА_4 та відрахувань здійснених у відповідності до вимог діючого законодавства, які з неї могли здійснюватись на погашення зобов'язання.
Крім того, доводи апеляційної скарги, з приводу не дослідження судом питання, щодо строку повернення боргу, не відповідають обставинам справи, оскільки наявна в матеріалах справи розписка містить чіткі посилання на кінцеву дату закінчення зобов'язання, та не містить посилань з приводу цілей отримання коштів а також виключних обставин (таких як настання певної події), настання яких продовжило б строк виконання зобов'язання по поверненню коштів.
Доводи апеляційної скарги, про те, що розписку ОСОБА_2 писала під диктовку ОСОБА_4, не зовсім розуміючи зміст написаного, оскільки перебувала у вкрай напруженому нервовому стані, не підтверджені належними письмовими доказами. Посилання на показання свідка, не відповідають нормам діючого законодавства, так як згідно ст. 63 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Апелянтом не наведено доказів у підтвердження того, що свідок ОСОБА_5 володіє спеціальними знаннями для визначення стану здоров'я в якому перебувала відповідач на час написання розписки.
Крім того, доводи апелянта про те, що кошти отримані відповідачем під розписку були використані в інтересах подружжя, а саме для купівлі квартири для спільного проживання, оскільки у спірний період ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживали однією сім'єю а тому договір позики створив правові наслідки для відповідача і для ОСОБА_5, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення по справі, колегія суддів вважає такими, що суперечать нормам діючого законодавства. Оскільки Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»визначено, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/ іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з того, що ст. 65 Сімейного Кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не ґрунтуються на нормах закону та наявних в матеріалах справи доказах.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно, повно, об'єктивно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, наданим доказам дана належна правова оцінка, на підставі чого судом ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для скасування якого за апеляційною скаргою немає.
Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 313 -315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 10 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: