Машівський районний суд  Полтавської області

Справа № 2-218/2008 рік

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

20 червня 2008 року.   Машівський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого  -   судді                                                                       Кравець С.В.

при секретарі                                                                                     Кульчицькій І.М.

з участю: позивача                                                                            ОСОБА_1

                представника відповідача                                                  Гуріної Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Карлівський хлібзавод» про зміну дати звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2008 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що з 17 лютого 2006 року вона працювала продавцем хлібобулочних виробів у відповідача в торгівельному кіоску в смт. Машівка по вул. Леніна. З 17.01.2008р. вона перебувала у тарифній відпустці, і 9.02.2008р. повідомила відповідача про звільнення в зв'язку з неналежними умовами праці. 17 лютого 2008 року термін відпустки закінчився і 18.02.2008р. вона написала заяву про звільнення за згодою сторін, але її не прийняли, а тому вона написала заяву про звільнення за власним бажанням з 17.02.2008р., оскільки на її місці з 18.02.2008р. працювала інша людина. Цього ж дня, заява була прийнята відповідачем та зазначено, що трудову книжку видадуть через 2 неділі. На момент пред'явлення позову до суду вона перебуває у вимушеному прогулі, а тому за цей час відповідач повинен виплатити їй заробітну плату. Зволікання відповідача у видачі трудової книжки стало перешкодою до звернення Машівського районного центру зайнятості, допомога по безробіттю не призначається, вона не може подати необхідні документи до управління праці та соціального захисту населення для отримання допомоги. Вказане спричиняє моральні страждання, порушується звичний спосіб життя, змушена докладати додаткових зусиль для його організації, постійно телефонує до відповідача, оскільки її на територію не пропускають. В зв'язку з наведеним позивач просить змінити дату звільнення на момент постановлення судового рішення, зобов'язати відповідача видати їй трудову книжку стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 1035 грн., стягнути моральну шкоду в розмірі 3000 грн. стягнути з відповідача судові витрати та допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати.

У судовому засіданні позивачка зменшила свої позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача видати їй  трудову книжку, оскільки в ході розгляду справи вона її отримала. В іншій частині позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову за безпідставністю. Не визнав твердження позивачки, що вона зверталася до підприємства за видачею трудової книжки.

Суд,  заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що 17 лютого 2007 року між сторонами був укладений трудовий договір N 11-К згідно з яким позивачка приймається на роботу продавцем у кіоск смт. Машівка  ( а.с. 23 ).

18 лютого 2008 року, згідно з наказом N 13-К, позивачку було звільнено з посади за власним бажанням, згідно поданої заяви від 17.02.2008р. ( а.с. 22, 50 ).

Як встановлено в судовому засіданні, не заперечується сторонами, підтверджується письмовими доказами, що трудова книжка була отримана позивачкою після попереднього розгляду справи 22 травня 2008 р. ( а.с.  31, 32 ).

В судовому засіданні позивач спочатку заперечувала, що в день звільнення вона перебувала на підприємстві, в послідуючому зазначила, що дійсно перебувала на підприємстві, але трудову книжку відмовилась отримати. Разом з тим зазначила, що з вимогою про видачу трудової книжки звернулася через три неділі після звільнення, отримувала розрахунок, та ще кілька разів зверталася, але їй було відмовлено.

Представник відповідача не заперечуючи того факту, що з позивачем міг проводитися розрахунок в інші дні, в тому числі і в березні, разом з тим зазначила, що з вимогою саме про видачу трудової книжки позивач не зверталася, хоча.  

Допитана в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_2 показала, що десь в середині березня 2008р. вона спільно з позивачкою зверталася до відповідача для отримання трудових книжок, але вона, свідок, свою книжку отримала, а позивачці було відмовлено, оскільки був відсутній директор.

Допитані в судовому засіданні за клопотання представника відповідача свідки ОСОБА_3. та ОСОБА_4 які є працівниками відповідача, пояснили, що позивач в день звільнення була на підприємстві, але відмовилася ознайомитись з наказом про звільнення та отримати трудову книжку, про що було складено акт. В послідуючому до підприємства вимогою про видачу трудової книжки не зверталася.

З дослідженого в судовому засіданні Акту від 18.02.2008р. ( а.с. 24 ) вбачається, що ОСОБА_1 відмовилась від підпису в наказі про звільнення. З наданої відповідачем копії книги вхідної кореспонденції за 2008 рік ( а.с. 33-35 ) вбачається, що позивач з письмовою заявою до відповідача про видачу трудової книжки не зверталася. Цього факту не заперечує і позивач.

Таким чином, оскільки свідки позивача та відповідача дають протирічні показання, а тому суд їх до уваги не приймає, і бере за основу письмові докази по справі.

Відповідно до статті 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, а у разі відсутності працівника на робочому місці в день звільнення, йому направляється письмове повідомлення про необхідність отримати трудову книжку. У цьому випадку суд норму статті 47 КЗпП сприймає, як необхідність письмового повідомлення лише тих осіб, які були відсутні на робочому місці та не знали про своє звільнення.

Суд вважає причиною несвоєчасного отримання позивачкою трудової книжки відмова позивачки отримати її в день звільнення, що виключає вину відповідача в неотриманні трудової книжки в цей день. Як вбачається з письмових доказів, в наступні дні позивачка за трудовою книжкою до відповідача також не зверталася. 

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач в судовому засідання не довела того факту, що зверталася в конкретно визначені дні до відповідача за видачею трудової книжки, чим не виконала вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог чи заперечень.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що вини відповідача у неотриманні позивачкою трудової книжки з часу звільнення по 22.05.2008р., тобто до часу її отримання, немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП - у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або  уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За змістом ст. 237-1 КЗпП - відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань.

Таким чином, оскільки в діях відповідача відсутня вина в неотриманні позивачкою трудової книжки, а тому вимога позивача про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зміни дати звільнення та стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Оскільки позивачу в задоволенні позову відмовлено, а тому сплачені нею витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст., ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В  И  Р  І  Ш  И  В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ «Карлівський хлібзавод» про зміну дати звільнення і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: ( підпис )

Копія вірна:

Суддя Машівського районного суду                                                                                     С.В. Кравець