Справа № 2-462/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"10" травня 2012 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Сирбул О.Ф.

при секретарі Осколок А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного банка «Київська Русь»про визнання правочинів недійсними,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного банка «Київська Русь»про визнання правочинів недійсними.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 29.05.2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Київська Русь»було укладено кредитний договір № 14610-45.1-07-2. Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, відповідач надає позивачу споживчий кредит у сумі 600 000,00 дол. США строком з 29.05.2007 року по 28.05.2012 року. 31.05.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором. Позивач зазначає, що використання іноземної валюти за спірним договором, як засобу платежу суперечить вимогам законодавства. Кредитний договір укладено на умовах надання кредиту в іноземній валюті, відповідно вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Відповідно до ст. 533 ЦКУ зобов'язання виконання повинні бути відображені в національній валюті в гривні, а не в доларах, як це зазначено в договорі кредитування, крім того, що відповідно до ст.2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»видача іноземної валюти відбувається згідно з індивідуальною ліцензією виданою відповідно до Генеральної Ліцензії і що така ліцензія відсутня в АБ «Київська Русь». В позовних вимогах просив визнати недійсним кредитний договір № 14610-45.1-07-2 від 29.05.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Київська Русь», визнати недійсним іпотечний договір від 31.05.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Київська Русь».

В судовому засіданні ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача Акціоенерного банку «Київська Русь»- ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти позову та просила відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.05.2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним банком «Київська Русь»було укладено кредитний договір № 14610-45.1-07-2 (а.с.7-9).

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, відповідач надає позивачу споживчий кредит у сумі 600 000,00 дол. США строком з 29.05.2007 року по 28.05.2012 року.

01.05.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір (а.с. 10-13). Відповідно до якого, в іпотеку передано нежиле приміщення загальною площею 162.90 кв.м., що складає 49/100 частини від нежилого приміщення площею 318.6 кв.м., які знаходяться за адресою: вул. Ревуцького, буд. 16а, загальною площею 162.9 кв.м.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет КМУ № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-III «Про банки та банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Так, в матеріалах справи є докази, що відповідач Акціонерний банк «Київська Русь»має ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 04 січня 2002 року. Крім того, 14 січня 2002 року АБ «Київська Русь»отримав Дозвіл №19-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною 4 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Отже, твердження позивача щодо відсутності ліцензії у відповідача є безпідставним.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 218, 203 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону № 2121-III «Про банки та банківську діяльність», ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»ст.ст. 15, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного банка «Київська Русь»про визнання правочинів недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: