Справа № Провадження №22-ц-1398/12 22-ц/1090/1619/12 Головуючий у І інстанції Толкачова Л.А.
Категорія44Доповідач у 2 інстанціїГолуб
17.05.2012
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
16 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Приходька К.П.,
суддів Таргоній Д.О., Голуб С.А.
при секретарі Мариняко М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 7 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Лютізька сільська рада про поділ земельної ділянки в натурі та визнання права на оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку ,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2011 року позивач пред»явив в суді названий позов, посилаючись на те, що він є власником ? частин будинку АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 24.09.2004 року укладеного між ним та ОСОБА_4. В ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Власником іншої частини будинку був ОСОБА_5, який також помер і після його смерті спадщину у вигляді ? частини будинку прийняла відповідач ОСОБА_3
Жилий будинок, співвласниками якого є позивач і відповідач, розташований на земельній ділянці загальною площею 0,2460 га, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки.
Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 не можуть дійти згоди щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, тому позивач просив суд провести розподіл в натурі ( з визначенням часток) земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 між його співвласниками та виділити йому земельну ділянку площею 0,1845 га, що становить ? частини від загальної площі земельної ділянки. Також позивач просив суд визнати за ним право на оформлення державного акту на належну йому частину земельної ділянки для обслуговування ? частини житлового будинку.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області 07 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить вказане рішення скасувати, як незаконне, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги вказує про те. що суд не застосував ч.3,4 ст. 120 ЗК України, ст. 364 та ч.1 ст. 377 ЦК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наведених нижче підстав.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає наведеним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником 3/4 частин будинку АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання № 7-61 від 24.09.2004 року укладеного між ним та ОСОБА_4 Земельна ділянка йому не надавалась ні у користування, ні у власність.
Відповідач ОСОБА_3 є власником ? частини будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.07.2008 року після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 Відповідач ОСОБА_3 користується земельною ділянкою площею 0,09 га біля будинку, але право власності на вказану земельну ділянку не оформила.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої станції виходив з того, що сторони не є власниками земельної ділянки. Суд послався на ч.2 ст. 158 ЗК України відповідно до якої судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян, і прийшов до висновку, що до отримання сторонами державних акті на право власності на земельну ділянки, земля перебуває у власності сільської ради за місцем її знаходженням і у позивача не виникає права її розподілу.
Проте погодитись із такими висновками суду не можна з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Частиною 2 статті 158 ЗК України передбачена виключна компетенція судів щодо вирішення земельних спорів з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Суд першої інстанції помилково витлумачив вказану норму, як обмеження права суду розглядати земельні спори між особами, які не є власниками земельної ділянки, але мають бажання отримати її у власність, оскільки вказана норма обмежує лише право інших органів на розгляд спорів землевласників і щодо встановлення меж адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Позивач пред»явив позов виходячи із того, що він і відповідач є співвласниками житлового будинку, а тому мають право отримати у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку відповідно до часток у праві власності на будинок.
При цьому у позові позивач вказував про те, що Лютізька сільська рада не передає йому у власність земельну ділянку відповідно до його частки у праві власності на будинок, оскільки між ним і ОСОБА_3 не досягнуто угоди з приводу розмежування земельних ділянок і запропоновано позивачу звернутись до суду із відповідним позовом.
Відповідно до ч.3 ст. 120 ЗК України у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При застосуванні вказаної норми суду перш за все необхідно встановити, на яких правових підставах і в якому розмірі належала земельна ділянка відчужувачу будинку ОСОБА_4
Як вбачається із листа Лютізького сільського голови на ім»я ОСОБА_2, рішенням № 91-12 сесії 1У скликання від 23.09.2004 року ОСОБА_4 передана у власність земельна ділянка. При цьому ні цільове призначення цієї земельної ділянки, ні площа земельної ділянки, яка була передана ОСОБА_4 у власність у листі не вказані (а.с.7)
Виходячи із наведеного листа, земельна ділянка для обслуговування житлового будинку знаходилась у ОСОБА_4 не у власності, а у користуванні.
В 2006 році був виготовлений кадастровий план земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно до якого загальна площа земельної ділянки становить 0,2460 га. (а.с.9) Однак в 2006 році ОСОБА_4 вже не була власником житлового будинку, а ОСОБА_5 помер ще в ІНФОРМАЦІЯ_2 Крім того, із вказаного кадастрового плану не вбачається якою організацією він виконаний, ким затверджений. Тобто вказаний документ не може бути визнаний належним доказом у справі і покладений в основу рішення суду.
Оскільки не визначена площа земельної ділянки, якою користувались попередні співвласники будинку, не встановлені межі цієї земельної ділянки, відсутні документи. якими можна підтвердити площу земельної ділянки, суд позбавлений можливості встановлювати порядок користування земельною ділянкою.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, будинок належить сторонам на праві спільної часткової власності. Будинок в натурі між сторонами не поділений, що також унеможливлює поділ земельної ділянки між співвласниками будинку, оскільки при цьому необхідно враховувати якими конкретно господарськими будівлями та спорудами , плодово-ягідними насадженнями користуються сторони, передбачити можливість проходу з вулиці на подвір»я, з врахуванням санітарних правил та правил пожежної безпеки.
Враховуючи наведене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування 3/4 частини житлового будинку, то підстави для їх задоволення відсутні, оскільки таке право позивача ніким не оспорюється .
Судова колегія вважає, що оскільки суд першої інстанції розглянув справу з неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду підлягає зміні в частині підстав для відмови у позові. Судова колегія вважає, що підставами для відмови у задоволенні позову є не відсутність у позивача права власності на спірну земельну ділянку і права на вирішення спору у суді щодо її поділу, а його недоведеність в частині належності спірної земельної ділянки відчужувачу будинку ОСОБА_4, площі земельної ділянки, якою користувалась ОСОБА_4, а також відсутність поділу житлового будинку в натурі між співвласниками, що унеможливлює поділ (встановлення порядку користування) земельної ділянки.
Керуючись ст.ст. 303, 305,307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2011 року змінити в частині підстав для відмови у задоволенні позову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Лютізька сільська рада відмовити з підстав його недоведеності.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.