Справа № Провадження №22-ц-2379/12 22-ц/1090/2573/12 Головуючий у І інстанціїЛисюк О.Д.

Категорія18Доповідач у 2 інстанції Рудніченко

14.05.2012

УХВАЛА

Іменем України

25 квітня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Олійника В.І.,

суддів Рудніченко О.М., Панасюка С.П.,

при секретарі Соловйову А.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 лютого 2012 року в справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі - продажу удаваним правочином та визнання його договором дарування,-

встановила:

Позивач звернувся до суду з названим позовом зазначаючи, що 28 вересня 2000 року між ним та його рідною сестрою ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу частини будинку, за яким продавець (ОСОБА_3.) продала, а покупець (ОСОБА_2) купив одну четверту частину будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться по АДРЕСА_1. Стверджує, що даний договір купівлі-продажу є удаваним правочином, оскільки насправді, між ним та сестрою був укладений договір дарування. Просив суд визнати удаваним договір купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1 від 28 вересня 2000 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 21 лютого 2012 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, осіб, які з'явилися на розгляд вказаної справи, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, по наступним підставам.

Відповідно ст. 41 ЦК УРСР, який діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Статтею 153 ЦК України (1963 р.), що діяла в період спірних відносин, встановлено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній, у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 58 ЦК України (в редакції 1963 року) визначено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

В силу приписів ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_6, батька позивача, відкрилась спадщина на належне йому на праві власності майно.

Нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 успадкували в рівних частках його діти: ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_7, та ОСОБА_8 (а.с. 13).

В спадковому будинку після смерті ОСОБА_6 залишились проживати позивач з братом ОСОБА_4.

28 вересня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 купив 1\4 частину будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходять в АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не було надано доказів того, що сторони у справі укладаючи договір купівлі - продажу мали на меті приховати інший, правочин, а саме договір дарування і крім того до квітня 2011 року питання з приводу визнання договору купівлі - продажу удаваним договором не виникало у позивача.

Доводи апеляційної скарги, щодо безпідставності залучення до участі в розгляді справи ОСОБА_5, спростовуються тим, що згідно ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи, що договір купівлі - продажу був укладений на момент перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_5 визнання такого договору удаваним договором в подальшому вплине на права останньої.

Щодо доводів апеляційної скарги, про неправильне застосування судом норм матеріального права при застосуванні позовної давності, то колегія керується наступним.

Відповідно ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення цивільних правовідносин, встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст.ст. 7 6 і 80 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Судом першої інстанції враховано, що позивач про укладення спірного договору купівлі-продажу, знав з моменту його укладення, а саме з 28 вересня 2000 року, чого він не заперечував й при звернення до суду та під час розгляду справи. У зв'язку з цим суд обґрунтовано відмовив йому в поновлені строків позовної давності.

Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі - продажу було укладено під утиском колишньої дружини позивача, спростовуються показами свідка приватного нотаріуса ОСОБА_9 та самого позивача, які зазначали, що безпосередньо при укладенні договору в нотаріальній конторі були присутні лише нотаріус, позивач та відповідачі ОСОБА_10 та ОСОБА_4

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не ґрунтуються на нормах закону та наявних в матеріалах справи доказах.

Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, -колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 313 - 315,317 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

судді