РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0190/3206/2012Головуючий суду першої інстанції:Гоцкалюк В.Д.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Адаменко О. Г.
РІШЕННЯ
"06" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАдаменко О.Г.
СуддівРуснак А.П. Кірюхіної М.А.
При секретаріГуляєвій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» про стягнення заробітної плати та премії, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 березня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
15 листопада 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України (далі ДП МО України) «Кримвійськбуд», в якому, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути заробітну плату за період з 1 червня 2010 року по 22 липня 2011 року в сумі 24281,77 грн. і премію в сумі 15800 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 18 серпня 2008 року по 22 липня 2011 року він працював в ДП МО України «Кримвійськбуд» на посаді начальника фінансового відділу -головного бухгалтера. За період роботи йому не була нарахована і виплачена наступна заробітна плата: за червень, липень і серпень 2010 року у загальній сумі 12000 грн., тобто у розмірі 4000 грн. на місяць; за квітень 2011 року в сумі 4425 грн.; за травень 2011 року в сумі 2096,05 грн.; за червень 2011 року в сумі 4425 грн.; за липень 2011 року в сумі 1335,72 грн., а всього 24281,77 грн. Також йому не виплачена премія в сумі 15800 грн., нарахована згідно з наказом № 32 від 25 травня 2011 року.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 березня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, зазначає, що суд безпідставно не задовольнив його клопотання про витребування у відповідача і дослідження первісних бухгалтерських документів, складених і підписаних ним як головним бухгалтером в період роботи з 1 червня 2010 року по 22 липня 2011 року, які підтверджують факт його знаходження в цей період на робочому місці і виконання своїх трудових обов'язків.
Суд не звернув уваги на те, що факт його перебування у відпустці без збереження заробітної плати з 1 червня по 31 серпня 2010 року і з 1 квітня по 22 липня 2011 року не підтверджується відповідними наказами і його підписом про ознайомлення з цими наказами.
Суд безпідставно взяв до уваги табелі обліку робочого часу за цей період, оскільки внесені в них дані про його відсутність на роботі не відповідають дійсності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період заробітна плата позивачу не нараховувалась у зв'язку з його перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, оскільки він не відповідає обставинам справи і зроблений з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною 7 ст. 43 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 з 18 серпня 2008 року працював в ДП МО України «Кримвійськбуд» на посаді начальника фінансового відділу - головного бухгалтера (а.с.84).
Наказом директора ДП МО України «Кримвійськбуд» ОСОБА_6 був звільнений з 22 липня 2011 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.3).
Згідно зі штатним розписом ДП МО України «Кримвійськбуд» з 1 березня 2010 року посадовий оклад начальника фінансового відділу - головного бухгалтера становив 3200 грн., з 1 січня 2011 року - 3470 грн., з 1 квітня 2011 року - 3540 грн., з 1 липня 2011 року - 3800 грн. (а.с.4-6, 39).
З розрахункових листів (а.с. 37-38) вбачається, що ОСОБА_6 також отримував 25% надбавку за вислугу років відповідно до Положення про умови та порядок виплати працівникам Збройних Сил України надбавки за вислугу років, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 17.10.2000 року № 409 (а.с.46-48).
Частиною 1 ст. 50 КЗпП України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Наказом директора ДП МО України «Кримвійськбуд» № 61 від 30 вересня 2009 року з 1 жовтня 2009 року управління підприємства було переведено на триденний (24-годинний) робочий тиждень. Встановлені робочі дні: понеділок, вівторок, середа з режимом роботи з 08.00 до 17.00 години з перервою на обід з 12.00 до 13.00 години (а.с.65).
ОСОБА_6 як головний бухгалтер узгодив цей наказ, отже, дав свою згоду на встановлення йому, як працівнику управління, неповного робочого тижня.
Відповідно до ст. 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
У травні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до адміністрації ДП МО України «Кримвійськбуд» із заявою про надання йому відпустки за свій рахунок без зазначення будь-яких причин.
Проте, адміністрацією підприємства згода на отримання ним такої відпустки надана не була, про що свідчить відсутність відповідного наказу.
Отже, після 1 червня 2010 року ОСОБА_6 був зобов'язаний продовжувати роботу за режимом, встановленим наказом № 61 від 30 вересня 2009 року, тобто, три дні (24 години) на тиждень.
У період з 2 по 15 серпня ОСОБА_6 було надано щорічну відпустку з оплатою в сумі 1347,22 грн.
За таких умов у період з 1 червня по 31 серпня 2010 року за виключенням періоду відпустки (з 2 по 15 серпня) ОСОБА_6 мала б бути нарахована і виплачена заробітна плата в сумі 6305,63 грн. з наступного розрахунку:
(((3200:20)х13) + ((3200:22)х12)+((3200:21)х8))х1,25 де:
3200 - посадовий оклад на місяць;
20 - загальна кількість робочих днів у червні;
13 - кількість відпрацьованих днів у червні;
22 - загальна кількість робочих днів у липні;
12 - кількість відпрацьованих днів у липні;
21 - загальна кількість робочих днів у серпні;
8 - кількість відпрацьованих днів у серпні;
1,25 - коефіцієнт підвищення окладу на надбавку за вислугу років (25%).
Натомість, в період з 1 червня по 31 серпня 2010 року ця сума заробітної плати ОСОБА_6 нарахована і виплачена не була.
Наказом директора ДП МО України «Кримвійськбуд» № 52 від 1 вересня 2010 року з 1 вересня 2010 року працівників управління підприємства було направлено у відпустку без збереження заробітної плати (а.с. 64).
ОСОБА_6 як головний бухгалтер узгодив цей наказ, отже, дав свою згоду на надання йому відпустки за свій рахунок з 1 вересня 2010 року.
З 1 вересня 2010 року ОСОБА_6 перебував у відпустці без збереження заробітної плати і приступив до виконання своїх обов'язків лише 1 березня 2011 року, про що свідчить табель обліку робочого часу (а.с.52).
У березні 2011 року ОСОБА_6 працював повний робочий тиждень і йому була нарахована заробітна плата за 22 робочих дні.
Ця обставина свідчать про те, що з 1 березня 2011 року для ОСОБА_6 припинилась дія наказів № 61 від 30 вересня 2009 року про скорочення робочого тижня і № 52 від 1 вересня 2010 року про відправлення у відпустку за власний рахунок.
Отже, з 1 квітня 2011 року ОСОБА_6 був зобов'язаний виконувати роботу повний робочий тиждень.
Наказів про скорочення ОСОБА_6 в період з 1 квітня по 22 липня 2011 року робочого часу або надання відпустки за власний рахунок адміністрацією підприємства не видавалось.
Виходячи з цього, за період з 1 квітня по 22 липня 2011 року ОСОБА_6 мала б бути нарахована заробітна плата в сумі 16894,05 грн. з наступного розрахунку: ((3540х3)+((3800:21)х16))х1,25 де:
3540 - посадовий оклад у період з квітня по червень;
3 - кількість повних відпрацьованих місяців (квітень-червень);
3800 - посадовий оклад у липні;
21 - загальна кількість робочих днів у липні;
16 - кількість робочих днів, відпрацьованих у липні до дня звільнення;
1,25 - коефіцієнт підвищення окладу на надбавку за вислугу років (25%).
Проте, фактично у квітні і червні 2011 року заробітна плата ОСОБА_6 не нараховувалась і не виплачувалась.
У травні 2011 року ОСОБА_6 було нараховано і виплачено заробітну плату за 10 робочих днів в сумі 2328,95 грн., в тому числі: оклад в сумі 1863,16 грн., надбавка за вислугу років в сумі 465,79 грн.
У липні 2011 року ОСОБА_6 було нараховано 5027,23 грн. в тому числі: оклад в сумі 1628,57 грн. і надбавка за вислугу років в сумі 407,14 грн. за 9 робочих днів, а також компенсація за невикористану відпустку в сумі 2991,52 грн. З нарахованої суми було утримано виплачену у квітні 2011 року премію в сумі 2900 грн. До виплати залишено 2127,23 грн., в тому числі заробітна плата в сумі 2035,71 грн.
Отже, за період з 1 квітня по 22 липня 2011 року ОСОБА_6 не було нараховано і виплачено заробітну плату в сумі 14562,74 грн. (16894,05 - (2328,95+2035,71)).
Всього за період з 1 червня по 31 серпня 2010 року і з 1 квітня по 22 липня 2011 року ОСОБА_6 не було нараховано і виплачено заробітну плату в сумі 20868,37 грн.
(14562,74+ 6305,63).
Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 у спірний період часу перебував у відпустці без збереження заробітної плати, або працював скорочений час (крім періоду з 1 червня по 31 серпня 2010 року), або був відсутній на роботі без поважних причин, у зв'язку з чим йому не нараховувалась заробітна плата.
Позивач ОСОБА_6 в суді першої інстанції заявив клопотання про витребування у відповідача і огляд бухгалтерських документів підприємства за період його роботи, щодо якого виник спір з приводу заробітної плати. При цьому посилався на те, що ці документи були складені ним, як головним бухгалтером, і підтверджують той факт, що він у цей час дійсно працював.
Проте, у задоволенні цього клопотання судом першої інстанції було безпідставно відмовлено, що позбавило позивача можливості надати докази на підтвердження своїх вимог.
У зв'язку з цим, відповідно до частини 2 ст. 303 ЦПК України, такі документи були витребувані і досліджені під час розгляду справи апеляційним судом.
Так, з відповіді ДПІ в м. Сімферополі вбачається, що звіти ДП МО України «Кримвійськбуд», передані до ДПІ в період з червня по серпень 2010 року та з квітня по липень 2011 року, містять електронний підпис головного бухгалтера підприємства (а.с. 136).
Надані на запит суду департаментом капітального будівництва МО України копії балансу ДП МО України «Кримвійськбуд» станом на 30.06.2010 року, звіту про фінансові результати за 1 півріччя 2010 року, довідки про обсяг заборгованості підприємства станом на 14 липня 2011 року, а також інформаційних листів про заборгованість підприємства по заробітній платі станом на 30 червня, 11 травня, 25 травня, 26 квітня, 13 квітня 2011 року містять підпис ОСОБА_6 як головного бухгалтера підприємства (а.с. 139, 140, 142-147).
Звіт про фінансові результати діяльності ДП МО України «Кримвійськбуд» за 1 півріччя 2010 року, поданий у липні 2010 року до головного управління статистики в АР Крим, підписаний головним бухгалтером підприємства ОСОБА_6 (а.с. 121).
Звіти, подані підприємством у червні, липні, квітні 2010 року і у квітні, травні, червні 2011 року до органів Пенсійного фонду України, містять електронний підпис головного бухгалтера ОСОБА_6 (а.с.117).
З відповіді ДП МО України «Кримвійськбуд» вбачається, що звіти, подані підприємством у зазначені місяці мають електронний або факсимільний підпис головного бухгалтера ОСОБА_6 (а.с. 126).
Ці обставини свідчать про виконання ОСОБА_6 своїх трудових обов'язків у спірний період часу.
Суд першої інстанції всупереч зазначеним вище процесуальним нормам не сприяв позивачу у здійсненні його прав, не повно з'ясував всі обставини справи, не дослідив всі можливі докази і не надав їм відповідної оцінки, внаслідок чого помилково відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення заробітної плати в сумі 20868,37 грн.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення заробітної плати відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за період з 1 червня по 31 серпня 2010 року і з 1 квітня по 22 липня 2011 року включно в сумі 20868,37 грн.
Доводи представників відповідача, що електронний і факсимільний підписи від імені ОСОБА_6 були вчинені іншими працівниками підприємства ґрунтуються лише на припущеннях і ніякими доказами не підтверджуються.
Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що у спірний період виконання обов'язків головного бухгалтера в установленому законом порядку були покладені на інших працівників підприємства.
Твердження представників відповідача, що ОСОБА_6 не має права на надбавку за вислугу років, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки така надбавка йому виплачувалась під час роботи в ДП МО України «Кримвійськбуд» і докази про її скасування відповідачем не надані.
Колегія також не приймає до уваги дані табелів обліку робочого часу за червень-серпень 2010 року і квітень-липень 2011 року, оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами.
Твердження ОСОБА_6, що у період з 1 червня по 31 серпня 2010 року всупереч наказу № 61 від 30.09.2009 року він працював повний робочий тиждень, ніякими доказами не підтверджуються.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення премії в сумі 15800 грн., суд першої інстанції виходив з того, що наказ № 32 від 25 травня 2011 року про її нарахування був скасований наказом № 63 від 8 серпня 2011 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 1 вересня 2010 року по 28 лютого 2011 року ОСОБА_6 перебував у відпустці без збереження заробітної плати на підставі наказу директора ДП МО України «Кримвійськбуд» № 61 від 30 вересня 2009 року.
Під час цієї відпустки для організації здавання звітності і виконання поточних робіт ОСОБА_6 виходив на роботу і виконував посадові обов'язки.
У зв'язку з цим наказом директора ДП МО України «Кримвійськбуд» № 32 від 25 травня 2011 року ОСОБА_6. було нараховано премію в сумі 15800 грн.
Виплата цієї премії своєчасно проведена не була, а наказом в.о. директора ДП МО України «Кримвійськбуд» № 63 від 8 серпня 2011 року дію наказу № 32 від 25 травня 2011 року скасовано.
За таких обставин суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача премії в сумі 15800 грн., а тому колегія суддів відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України залишає рішення суду в цій частині без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Той факт, що в період з 1 вересня 2010 року по 28 лютого 2011 року під час відпустки без збереження заробітної плати він протягом 100 робочих днів виходив на роботу і виконував свої трудові обов'язки, може бути підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заробітної плати за відпрацьований період, але не дає підстав для задоволення його вимог про стягнення премії, нарахованої наказом № 32 від 25 травня 2011 року.
У зв'язку з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача про стягнення заробітної плати на підставі частини 3 ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 321,90 грн. (214,60+107,30).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 березня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» про стягнення заробітної плати скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» на користь ОСОБА_6 заробітну плату за період з 1 червня по 31 серпня 2010 року і з 1 квітня по 22 липня 2011 року включно в сумі 20868,37 грн. (без урахування податків і обов'язкових платежів). В іншій частині вимог про стягнення заробітної плати відмовити.
Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» на користь держави судовий збір в сумі 321,90 грн.
В решті рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 5 березня 2012 року залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: