ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2012 р. Справа № 99984/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Сапіги В.П.,

суддів Хобор Р.Б., Яворського І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області на постанову Шумського районного суду Тернопільської області від 02.03.2011р. по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

14.02.2011р. позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області про відновлення пропущеного строку звернення до суду, зобов'язання відповідача нарахувати соціальну допомогу до пенсії як дитині війни з серпня 2010р. по лютий 2011р. включно.

Постановою Шумського районного суду Тернопільської області від 02.03.2011р. адміністративний позов задоволено. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування та виплату надбавки до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період часу, починаючи з 14.08.2010р. із врахуванням раніше нарахованої та виплаченої.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Суд апеляційної інстанції вважає підставними заявлені позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 2010 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Окрім того у 2011 році до 23.07.2011 року положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не були зупинені чи обмежені іншими нормативно-правовими актами України.

На виконання пункту 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" Кабінетом Міністрів України 06.07.2011р. прийнято постанову № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності з дня опублікування такої в Урядовому кур'єрі, 2011, 23.07.2011 № 133 - 23.07.2011р. Даною постановою змінено розміри належних деяким категоріям громадян, зокрема "дітям війни", виплат і такі зміни визнані конституційними.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році та до 23.07.2011 року дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні були здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

У відповідності до ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд, у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, може вийти за межі позовних вимог на підставі ч.2 ст. 11 КАС України.

При цьому, оскільки дії відповідача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни проведено з порушенням вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд апеляційної інстанції визнає неправомірними та такими, що суперечать вимогам Конституції України, то не визначення кінцевого строку для нарахування та виплати вказаного підвищення, само по собі не є вирішенням прав позивача на майбутнє, оскільки дане право виникло у позивача із введенням в дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і не може бути обмежено певним проміжком часу, враховуючи те, що питання про нарахування та виплату даного підвищення залежить від чинності вказаного Закону, безпосередньо пов'язане з закінченням терміну виплати пенсії та соціальних виплат позивачу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність позовних вимог щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області провести нарахування на користь позивача підвищення до пенсії та правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції за період часу із 14.08.2010р.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачали виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на час виникнення спірних правовідносин були чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не могли свідомо зменшувати розмір такої допомоги без законних на те підстав.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, ч.10 ст. 1832, ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Шумському районі Тернопільської області залишити без задоволення, постанову Шумського районного суду Тернопільської області від 02.03.2011 року у справі № 2а-1156/11 - без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В.П.Сапіга

Судді: І.О.Яворський

Р.Б.Хобор