Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/1190/1027/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Щенюченко С.В.

Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу Доповідач Кривохижа В. І.

УХВАЛА

Іменем України

30.05.2012 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Кривохижі В.І.

Суддів: Карпенка О.Л.

Черниш Т.В. при секретарі Дімановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Новомиргородського районного суду від 12 січня 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра»(далі-банк) звернулось в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 6 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, згідно якого останній отримав на споживчі цілі у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 50 000 грн. під 24% річних строком до 6 серпня 2011 року. У зв»язку з невиконанням позивачем своїх зобов»язань станом на 25 травня 2011 року з»явилась заборгованість, яка, з урахуванням індексу інфляції, складає 82 203 грн. 26 коп., з яких: основний борг - 40 499 грн. 03 коп., заборгованість по відсоткам - 23 428 грн. 01 коп., заборгованість по пені - 6 378 грн. 61 коп., заборгованість по штрафу - згідно п.4.3 договору - 5 000 грн., заборгованість по штрафах - 890 грн. В забезпечення зобов»язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 6 серпня 2007 року були укладені договори поруки, згідно з якими поручителі та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. Оскільки у добровільному порядку сума боргу не сплачена, позивач і просив стягнути її з відповідачів у солідарному порядку, а також судові витрати.

Рішенням Новомиргородського районного суду від 12 січня 2012 року позов задоволений повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача кредитну заборгованість в сумі 82 203 грн. 26 коп. та судові витрати по 314 грн. з кожного.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ставлять питання про скасування рішення суду. Зазначають, зокрема, що справа розглянута у їх відсутності, що призвело до неповного з»ясування обставин справи. При цьому, згідно договорів поруки від 6 серпня 2007 року кредитний договір був укладений 7 серпня 2007 року, а тому зобов»язання по кредитному договору від 6 серпня 2007 вони не визнають. До того ж нагадування про погашення заборгованості від банку вони не отримували та не знали про невиконання боржником своїх зобов»язань і з дня настання строку виконання основного зобов»язання вже минуло шість місяців, а тому договір поруки є припиненим. Крім того, договором поруки не зазначено стягнення боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення. Стягнення ж заборгованості по пені і штрафам є неправомірним в силу п.2 ст.258 ЦК України, що встановлює строки позовної давності. Оскільки кредитний договір був припинений у грудні 2009 року, просили застосувати спеціальну позовну давність до заборгованості по пені і штрафах.

Заперечуючи проти доводів апеляційних скарг, представник банку посилалась, зокрема, на те, що поручителі зобов»язалися відповідати як солідарні боржники саме за кредитним договором від 6 серпня 2007 року, однак у договорах поруки допущено технічну помилку. При цьому, поручителі, отримавши письмові претензії банку, зверталися до банку з приводу повернення боргу та отримали повну інформацію про розмір заборгованості. У зв»язку з порушенням позичальником умов договору, відповідачі зобов»язані солідарно сплатити з урахуванням індексу інфляції основний борг, заборгованість по відсотках, по пені, по штрафу.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання апеляційної інстанції не з»явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 154).

Заслухавши доповідача, пояснення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтримували доводи скарг, представника позивача ОСОБА_6, яка заперечувала проти їх доводів, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що 6 серпня 2007 року між банком і ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 401/06/08/2007/980-5428/КФ/2, згідно якого останній отримав на споживчі цілі у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 50 000 грн. під 24% річних строком до 6 серпня 2011 року (а.с.5-6).

Пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено умови повернення кредиту та відсотків шляхом сплати щомісячної суми мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 1 651 грн.33 коп.

Пунктом 2.3.2 передбачено внесення позичальником чергових мінімальних платежів щомісячно до 15 числа поточного місяця.

У зв»язку з невиконанням позичальником своїх зобов»язань за договором станом на 25 травня 2011 року утворилася заборгованість, яка, з урахуванням індексу інфляції, складає суму 82 203грн. 26 коп., з яких: основний борг - 40 499 грн.03 коп., заборгованість по відсотках - 23 428грн. 01 коп., заборгованість по пені - 6 378грн. 61коп., заборгованість по штрафу згідно п. 4.3. договору - 5 000 грн., заборгованість по штрафах - 890 грн.

За договорами поруки № 401/06/08/2007/980-5428/КФ/2 від 6 серпня 2007 року, укладеними між банком та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, останні зобов»язалися відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов»язань перед кредитором (а.с.7,8).

Згідно п.п.1.2, 1.3 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об»ємі, що і позичальник, як солідарні боржники. Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов'язань, так і при невиконанні позичальником зобов'язань в цілому.

Також встановлено, що у зв»язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, йому та поручителям направлялись рекомендовані листи від 21 грудня 2009 та 27 січня 2010 року №№ 24, 25, 26 з вимогою погашеення заборгованості, що підтверджується наявними у справі їх ксерокопіями та поштовими повідомленнями (а.с.22-27), однак останні заборгованість не погасили.

Згідно п.3.2.3 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов»язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений п.2.3.2 цього договору.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у п.2.3.2 цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов»язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений п.3.3.5 цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

У разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного уп.2.3.2 цього договору більш ніж на два дні, позичальник сплачує банку фіксований штраф у розмірі 30 грн. (п.4.2), а у разі порушення ним вимог п.п.3.3.1, 3.3.2, 3.3.6, 3.3.8, 3.3.9 цього договору, позичальник зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього договору, за кожен випадок (п.3.3).

Суд першої інстанції належним чином встановив обставини справи, дав правильну оцінку наданим доказам і відповідно до ст.ст. 40, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 509, 526, 530, 536, 543, 548, 553, 554, 625, 1046, 1048-1050 ЦК України дійшов обгрунтованого висновку про те, що у зв»язку з порушенням позичальником своїх зобов»язань за договором кредиту підлягає стягненню солідарно з відповідачів заборгованість.

Тому безпідставними є доводи скарг, які були предметом розгляду у судовому засіданні і їм дана належна оцінка, висновків суду вони не спростовують. Матеріалами справи підтверджується, що про час і місце судового засідання відповідачі повідомлені відповідно до вимог ст.ст.74, 76 ЦПК України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення та оголошення в газеті (а.с.93,97). Посилання у скарзі щодо невизнання боргу через зазначення у договорах поруки за №401/06/08/2007/980-5428/КФ/2 іншого кредитного договору від 7 серпня 2007 року, а не 6 серпня 2007 року, не можна взяти до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджено, що це саме зазначений кредитний договір від 6 серпня 2007 року за тим же № 401/06/08/2007/980-5428/КФ/2 на суму кредиту у розмірі 50 000 грн. У п.1.5 цього кредитного договору зазначено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов»язань, банк укладає в день укладання цього договору з ОСОБА_3, ОСОБА_4 договір поруки. З огляду на зазначене, допущення технічної помилки, про наявність якої стверджував і представник позивача, і що не спростовано будь-якими доказами, не може вплинути на обов»язок виконання договорів поруки. Не ґрунтуються на законі і твердження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо припинення договорів поруки у зв»язку з тим, що з дня настання строку виконання основного зобов»язання минуло шість місяців, оскільки згідно кредитного договору строк виконання основного зобов»язання - 6 серпня 2011 року, а позов пред»явлено 14 червня 2011 року (а.с.2-5). Положеннями ж ст.559 ЦК України, зокрема, передбачено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов»язання не пред»явить вимоги до поручителя. Вимоги щодо недійсності договорів поруки є безпідставними, оскільки такі вимоги не заявлялися та не розглядалися судом. При цьому стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції передбачено положеннями ч.2 ст.625 ЦК України та відповідає вимогам ч.2 ст.554 ЦК України відносно того, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, що передбачено і положеннями договорів. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.18 постанови №5 від 30 березня 2012 року роз»яснив, що за змістом ст.ст.552, ч.2 ст.625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов»язання, вираженого в національній валюті, полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов»язання. Доводи скарги щодо не застосування спеціальної позовної давності в частині обрахування розміру штрафів і пені спростовуються матеріалами справи, із розрахунків по яким вбачається, що вони здійснені за один рік відповідно до вимог ч.2 ст.258 ЦК України (а.с.10-20).

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити, а рішення Новомиргородського районного суду від 12 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча:

Судді: