09.04.2012
Справа № 2-2645/11/0206
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 квітня 2012 року Замостянський районний суд м.Вінниці
в складі: головуючого судді Сичук М. М.,
при секретарі: Мошнязі В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня проголошення.
Суддя
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу належала квартира АДРЕСА_1. Під впливом насильства, вчиненого ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вона дала довіреність ОСОБА_3 на право продажу квартири від її імені. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрована під № 4328. Після цього ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проникли в її квартиру і викрали усі документи про право власності на неї.
По вищевказаній довіреності відповідач ОСОБА_3 від імені позивача продала квартиру ОСОБА_2 за сімнадцять тисяч доларів США.
При складанні довіреності нотаріусом ОСОБА_7 допущена помилка. В довіреності указано, що квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, тобто на не існуючому в м. Вінниці проспекті.
Оформлення договору купівлі-продажу квартири у Вінниці між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 проводив приватний нотаріус ОСОБА_8, який завірив договір, в якому вказана адреса квартири АДРЕСА_1, чим допустив суттєву помилку. Як вбачається із доручення і договору купівлі-продажу квартири, продана не та квартира, яка вказана в дорученні. ОСОБА_3 продала квартиру не за тією адресою, що указана в довіреності, чим перевищила свої повноваження.
Тому позивач змушена звернутись з даним позовом до суду.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали в повному обсязі та просили суд постановити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Позивач суду пояснила, що під час перебування в м. Кривий Ріг її примусили піти до нотаріуса з тим, щоб написати довіреність. В подальшому вона повернулась до м. Вінниці та звернулась до нотаріуса, однак квартира вже була продана.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення позову з тих підстав, що у позивача немає у власності іншої квартири в м. Вінниці, тому даючи довіреність на продаж квартири, вона мала на увазі саме цю квартиру, яку і продала. При цьому позивач не ставить питання про визнання довіреності недійсною та застосування реституції.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, заяв про слухання справи у її відсутність чи відкладення розгляду справи суду не надала, ходом розгляду справи не цікавилась. В зв'язку з тим, що судом вжито всіх заходів щодо належного повідомлення відповідача, суд розглянув справу у її відсутність з урахуванням вимог ЦПК України щодо розумних строків розгляду справи.
Третя особа ОСОБА_8 в ході судового розгляду підтвердила, що дійсно між ОСОБА_3 як представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. При цьому сторони виявили свою волю, спрямовану на купівлю-продаж спірної квартири.
Допитана в ході судового розгляду свідок ОСОБА_2 суду пояснила, що вона разом зі своєю свекрухою підбирали квартиру. З приводу купівлі квартири вони спілкувались з ОСОБА_3, яка по телефону радилась з власником квартири ОСОБА_2 з приводу вартості квартири.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, та свідка, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що їй належала квартира АДРЕСА_1.
7 вересня 201о року позивачем було видано довіреність на право розпорядження квартирою, посвідчена нотаріусом ОСОБА_7, де було вказано, що квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8, вказана адреса квартири: АДРЕСА_1 в м. Вінниці.
Згідно пояснень приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, під час підписання ОСОБА_1 довіреності на право розпорядження квартирою АДРЕСА_1, ОСОБА_1 самостійно визначила обсяг повноважень повіреного для дії по довіреності, після узгодження тексту, їй було надано проект довіреності для ознайомлення та висловлення своїх зауважень, схвалено його та особисто в присутності нотаріуса підписано. Будь-яких повідомлень про те, що вона діє під примусом від позивача не поступало. Під час перебування в кабінеті нотаріуса вона виглядала адекватно, чітко висловлювала свої думки та побажання, зрозуміло відповідала на запитання, тому у нотаріуса не могло бути будь-яких сумнівів, щодо правоздатності та дієздатності останньої, її бажання вчинити саме таку нотаріальну дію (а.с.82).
П. 5 ст. 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Посилання позивача на те, що помилка, допущена відповідачем ОСОБА_8 при посвідченні договору купівлі-продажу є досить суттєвою, так як змінює права і обов'язки сторін, є неправильним.
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила право чин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно до Постанови Пленум Верховного Суду України, від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
У вказаній статті 229 ЦК України закладено правові засади визнання недійсним правочину в якому має місце невідповідність між внутрішньою волею сторони правочину і її зовнішнім волевиявленням, спричинена не внутрішнім його психічним чи фізичним станом, а хибним (помилковим) сприйняттям обставин, обумовленим їх властивостями. У ч. 1 ст. 229 розкривається також зміст помилки, яка може призвести до недійсності правочину.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.
Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
При вирішенні питання про істотне значення помилки за обставин, визначених у коментованій статті, потрібно виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо. Мотив правочину - це обставини, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин (купівля квартири). За загальним правилом помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.
Тому, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що в даному випадку не можна говорити про істотність помилки, як про підставу визнання недійсним договору купівлі-продажу, так як позивач ОСОБА_1, надаючи доручення на продаж квартири, мала на увазі саме ту квартиру, довіреність на яку дала позивач, крім того, у позивача в м. Вінниці не має іншої квартири, що могло б стати причиною сумніву в намірі продажу саме цієї квартири. При цьому сторони в судовому засіданні не оспорили, що в м. Вінниці немає проспектів, а є провулки, а позивач в судовому засіданні підтвердила, що підписувала довіреність на продаж квартири, яка знаходиться в м. Вінниці та належить їй на праві приватної власності. Приватний нотаріус ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що в м. Кривий Ріг є проспекти, а тому нотаріус напевно допустила технічну помилку.
Щодо посилання позивача про визнання правочину недійсним через перевищення повноважень відповідачем ОСОБА_3, то суд прийшов до наступного висновку.
Ст. 241 ЦК України передбачає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Суд наголошує, що в даному випадку схвалення договору було, так як відповідач продала квартиру ще у вересні 2010 році, отримала за неї грошові кошти, а позивач вирішила звернутись до суду лише у листопаді 2011 році.
В ст. 241 ЦК України йдеться про те, що суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Перевищення повноважень може полягати в укладенні не того правочину, який вимагався, не з потрібним контрагентом, невиконання вимог щодо ціни, строку, місця укладення правочину, якості і кількості предмета правочину тощо. В даному випадку йшла мова про продаж квартири в м. Вінниці, що відповідач ОСОБА_3 і зробив.
Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.
Разом з тим воля позивача була спрямована на реалізацію квартири, а тому не потребувала подальшого схвалення дій, вчинених представником.
Слідчим відділенням Дзержинського Районного відділу міліції м. Кривий Ріг 12.05.2011 року було порушено кримінальну справу за ст. 190 ч. 3 КК України. 22 березня 2012 року Резуна Є.А. було притягнуто в якості обвинуваченого за ст. 27 ч. 3, ст. 190 ч. 4 КК України.
На даний час справа знаходиться на стадії досудового слідства, судове рішення, яке згідно ст. 61 ЦПК України мало б преюдиціальну силу, в справі не прийнято, а тому ці пояснення позивача не можуть бути підставою для задоволення позову.
При вирішенні спору суд також враховує, що позивач могла скористатись правом щодо відкликання довіреності в період з 7 по 17 вересня 2010 року, однак цього не вчинила, що свідчить про її наміри щодо реалізації спірної квартири, лише після продажу квартири вона почала звертатись до правоохоронних органів.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
В зв'язку з відмовою в задоволенні позові за позивачем слід залишити понесені ним витрати по сплаті судового збору.
Вищевикладені відносини врегульовані ст.ст. 203, 229, 241 Цивільного Кодексу України, Постановою Пленум Верховного Суду України, від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 10, 11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 229, 241 Цивільного Кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня проголошення.
Суддя: М. М. Сичук