ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
______________________________________________________________
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“19” липня 2006 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
Маринчак Н.Є.
при секретарі: Ткачук Н.В.
за участю представників:
позивача: не явка
відповідача: Туровської К.В., Зінченко Р.В.
розглянувши касаційну скаргуБудівельної корпорації «УкрАзіаБуд» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2005 р.
у справі № 25/305
за позовом Будівельної корпорації «УкрАзіаБуд»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2005р. Будівельна корпорація «УкрАзіаБуд» звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000052340/0 від 25.01.2005р.; № 0000052340/1 від 15.02.2005р.; № 0000052340/2, № 0001662340/2 від 28.04.2005р.; № 0000052340/3, № 0001662340/3 від 30.06.2005р.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що висновки, викладені в Акті позапланової перевірки від 21.01.2005р. № 9/23-70/20078582, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, зокрема, щодо порушення позивачем валютного законодавства є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства України.
Постановою господарського суду м. Києва від 30.09.2005р. позов задоволено. Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000052340/0 від 25.01.2005р.; № 0000052340/1 від 15.02.2005р.; № 0000052340/2, № 0001662340/2 від 28.04.2005р.; № 0000052340/3, № 0001662340/3 від 30.06.2005р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду України від 30.11.2005р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва задоволено, а постанову господарського суду м. Києва від 30.09.2005р. скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Будівельна корпорація «УкрАзіаБуд» оскаржила її в касаційному порядку та просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2005р. і залишити в силі постанову господарського суду м. Києва від 30.09.2005р.
В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, у зв‘язку з чим вона підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції – залишенню в силі.
Представники відповідача заперечували проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її безпідставність. Представники позивача (скаржника) в судове засідання не з‘явились. Справу розглянуто на підставі ч.4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено, Актом перевірки № 9/23-70/20078582 від 21.01.2005р. щодо дотримання валютного законодавства Будівельною корпорацією «УкрАзіаБуд» згідно з листом Головного Управління НБУ по м. Києву і Київській області № 09-507/12020 від 02.07.2004р. ДПІ у Святошинському районі м. Києва було встановлено, що позивачем порушено п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93, а саме: позивачем здійснювалися виплати з рахунків № 684814 у туркменських манатах та № 1732121 в доларах США в АКБ «Сенегат» для придбання будівельних матеріалів та для розрахунків, пов'язаних з утриманням представництва, після закінчення терміну дії ліцензії № 107 від 17.03.2003р. (термін дії – до 01.04.2004р.)
На підставі вказаного Акту перевірки від 21.01.2005р. відповідно до п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р. відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000052340/0 від 25.01.2005р., № 0000052340/1 від 15.02.2005р., № 0000052340/2, № 0001662340/2 від 28.04.2005р., № 0000052340/3, № 0001662340/3 від 30.06.2005р., відповідно до яких до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2318709,00 грн. та 17,00 грн.
Суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог виходив з того, що згідно з п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. І відповідно до пункту «д» індивідуальної ліцензії потребують операції з розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці 4 пункту 5 статті 1 цього Декрету. На думку суду, саме «філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності» підпадають під визначення таких резидентів. Також місцевий господарський суд зазначив, що серед підстав нарахування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, передбачених статтею 16 Декрету, відсутня така підстава як «порушення резидентом України порядку використання рахунку за межами України», як зазначено в Акті перевірки.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що податковим органом під час проведення перевірки правомірно встановлено факт порушення позивачем порядку використання рахунків за межами України. А саме, що у період закінчення терміну дії ліцензії позивачем в порушення вимог чинного на той час Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особами – резидентами України рахунків в іноземних банках, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 05.05.1999р. № 221 (далі - Положення № 221), та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.93 № 15-93 здійснювалось використання розміщених на рахунках валютних коштів, які були перераховані до закордонного банку на умовах, визначених індивідуальною ліцензією НБУ № 107 від 17.03.2003р. І що використання валютних коштів на рахунках в іноземних банках регулюється індивідуальною ліцензією НБУ в межах її дії, а після закінчення терміну дії ліцензії позивач не мав права користуватись цими коштами до врегулювання питання щодо пролонгації її дії в установленому порядку. Доказів пролонгації дії вказаної ліцензії на час здійснення виплат з валютних рахунків позивачем не надано.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з п.п. 1-3, 7, 11 Положення № 221, ст.ст.5, 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.93 № 15-93.
Згідно з ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Будівельної корпорації «УкрАзіаБуд» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2005р. у справі № 25/305 – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)Конюшко К.В.
Судді
(підпис)
Ланченко Л.В.
(підпис)
Пилипчук Н.Г.
(підпис)
Степашко О.І.
(підпис)
Маринчак Н.Є.
З оригіналом згідно
Суддя Вищого адміністративного
суду України К.В. Конюшко