ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 2a-801/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мигалюка Ю.В.

секретаря Цюпа У.Л.,

за участю сторін:

представників позивача: Худзія Д.М., Бабійчука С.М.,

представника відповідача: Мельника Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Даноша» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0002062303 від 31.10.2011 року -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Даноша»(далі -ТзОВ «Даноша») звернулося в суд з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Калуська ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0002062303 від 31.10.2011 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що відповідач протиправно, на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договору укладеного між ним та Приватним підприємством «Грузовозофф»(далі -ПП «Грузовозофф») оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначив зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 14 565 грн. застосувавши штрафні (фінансові) санкції. Зазначив, що висновки податкового органу є неправомірними, оскільки укладений правочин є реальним та в судовому порядку не визнаний недійсним. На підтвердження даних фактів подали відповідні копії первинних документів. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ПП «Грузовозофф»на загальну суму 58 260 грн. (в тому числі 9 710 грн. ПДВ), а таким чином порушено ним вимоги ст.ст. 203,215,216,228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог щодо чинності правочинів та вимоги ст.198,ст.201 Податкового кодексу України в частині безпідставного включення до складу податкового кредиту за липень 2011 року податку на додану вартість в сумі 9 710 грн. Висновок податковим органом зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено, що первинні документи складені не відповідно до вимог чинного законодавства та порушують публічний порядок щодо їх ведення, відсутність ведення господарської діяльності, натомість зайняття діяльністю з метою надання податкової вигоди та відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької та економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд прийшов до висновку що позов підлягає до задоволення із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач -ТзОВ «Даноша»зареєстрований 30.04.2003 року Золотоніською РДА Черкаської області, у зв'язку з зміною його місцезнаходження взятий на податковий облік Калуською ОДПІ 27.04.2004 року, перебуває на спеціальному режимі оподаткування для сільськогосподарських виробників, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за №100268540 від 01.03.2010 року, (а.с.15).

В період з 04.10.2011 року до 10.10.2011 року на підставі наказу Калуської ОДПІ №795 від 04.10.2011 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Компаніагротрейд»та ПП «Грузовозофф»за період з 01.05.2011 року по 31.07.2011 року (а.с.120).

За результатами проведеної перевірки відповідачем 14.10.2011 року складено акт за №2580/23-02/32464900, яким встановлено порушення позивачем:

1. ч.1 ст.ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228, ЦК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), п.2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 - здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів; перевіркою встановлено неможливість TзOB «Даноша»реального здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Компаніагротрейд»та з ПП «Грузовозофф»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, прийнято до виконання від ПП «Компаніагротрейд»та ПП «Грузовозофф»податкові накладні за операціями, які фактично не відбулися, а лише відображені на первинних документах та суперечать законодавчим та нормативним актам;

2. п.п.7.2.3., 7.2.6, 7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану

вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, а саме: ТзОВ «Даноша»включено до складу податкового кредиту за липень 2010 року податок на додану вартість в сумі 5 878,00 грн. за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ в Скороченій декларації з ПДВ за липень 2010 року в сумі 5 787 грн.;

3. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України

від 02.12.2010 року №2755-УІ, а саме: безпідставно включено до складу податкового кредиту за липень 2011 року податок на додану вартість в сумі 9 710,00 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню та зараховується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства в сумі 9 710,00 грн. (а.с. 46-47).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 31.10.2011 року податковим повідомленням-рішенням за №0002062303 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 14 565грн., застосувавши штрафні (фінансові) санкції, в тому числі 9 710 грн. ПДВ - неправомірно (на думку податкового органу) віднесеного до складу податкового кредиту та 4 855 грн. штрафу у вигляді 50% від проведеної операції з ПП «Грузовозофф»(а.с. 12).

Дане податкове повідомлення-рішення було предметом адміністративного оскарження позивачем до Державної податкової інспекції в Івано-Франківській області та до ДПА України, рішеннями яких було відмовлено у задоволенні поданих скарг.

Судом встановлено, що підставою для визначення вказаних зобов'язань слугував висновок проведеної перевірки, згідно якого позивачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ПП «Грузовозофф»на загальну суму 58 260грн., допущено порушення вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Договір між позивачем та ПП «Грузовозофф» на загальну суму 58 260 грн. не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 9 710 грн. за липень 2011 року, яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства (а.с.26, 47).

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.

В ході перевірки на підставі використаного акту ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області про проведення аналізу діяльності ПП «Грузовозофф» з питань дотримання вимог податкового законодавства за травень 2011 року №1600/23-2/35118144 від 10.08.2011 року встановлено відсутність будь-якої інформації про здійснення фінансово-господарської діяльності, відсутність наявності трудових ресурсів, необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, основних фондів виробничих активів складських приміщень, наявність ряду фіктивних суб'єктів господарювання,угоди з якими теж є нікчемними. Тобто, зроблено висновок про діяльність вказаного підприємства спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, висновку про фіктивність правочинів між ПП «Грузовозофф» та його контрагентами (а.с.22,108-112). Податковий орган стверджує, що

оскільки в ході перевірки ПП «Грузовозофф», проведеної працівниками ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області спростовано факт поставки товару покупцям у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди третім особам, а також встановлено неможливість здійснення господарських операцій перевізником. Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що ТзОВ «Даноша»здійснювало операції без мети реального настання правових наслідків.

Окрім цього, податковим органом встановлено, що окремі первинні документи згідно угоди між позивачем та ПП «Грузовозофф», а саме: податкові та видаткові накладні складені з порушенням вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та вимог «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», а таким чином не мають юридичної сили і доказовості, не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток та податку на додану вартість, а таким чином включатись до складу податкового кредиту.

На підставі вказаних висновків відповідачем зроблено висновок, відповідно до якого угода укладена між позивачем та ПП «Грузовозофф»відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемною, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення

п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з ПП «Грузовозофф»на суму 9 710 грн. за липень 2011 року.

Відповідно до вимог п.14.1.181. ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.18 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Окрім цього слід зазначити, що позивач перебуває на спеціальному режимі оподаткування для сільськогосподарських виробників.

Так, відповідно до п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та перевіряючи вказане рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованого рішення, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведеної господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

ТзОВ «Даноша», з метою придбання зерна, уклало з Селянсько-фермерським господарством (далі - СФГ «Вікторія») договір №63 від 31.03.2011 року, за яким продавець СФГ «Вікторія»продає та зобов'язується поставити на умовах СРТ (Інкотермс 2000) зерно пшениці урожаю 2010 року, а покупець ТзОВ «Даноша»зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с.69-71).

На виконання цього договору виписано видаткові накладні №2904/03 від 29.04.2011р.; Л22904/02 від 29.04.2011р.); №2904/01 від 29.04.2011р та податкові накладні №24/2 від 29.04.2011 т.. №23/2 від 29.04.2011р., №22/2 від 29.04.2011р.(а.с.76-78,80-82).

01.04.2011р. між ТзОВ «Даноша»та ПП «Грузовозофф»було укладено договір №64 про надання послуг з перевезення вантажу. Згідно даного договору перевізник -ПП «Грузовозофф»зобов'язувався надати комплекс послуг з організації транспортних перевезень для замовника ТзОВ «Даноша».(а.с.67).

29.04.2011 року перевізником було здійснено перевезення товару замовника (пшениці) продавця СФГ «Вікторія»до ТзОВ «Даноша», що підтверджується товарно-транспортними накладними: ААГ №009961 від 29.04.2011р., ААГ №009962 від 29.04.2011р. та ААГ №009963 від 29.04.2011р. (а.с.72-74).

Також було складено Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-11051 від о.2011р.(а.с.79). Загальна вартість робіт становила 58 260,00 грн., в тому числі - 9 710,00грн. ПДВ. На виконання даної операції перевізником було видано податкову накладну №11051 від 11.05.2011р.(а.с.75).

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем здійснено повний розрахунок із ПП «Грузовозофф»за отримані послуги, про що свідчить копії наявних в матеріалах справи платіжних доручень (а.с.83-91).

На час здійснення господарської операції з позивачем ПП «Грузовозофф»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також останнє було зареєстроване платником податку на додану вартість (а.с.108).

Судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів (послуг) у ПП «Грузовозофф»є в наявності у позивача.

Таким чином, суд перевіряючи реальність господарської операції, визначеної договором, що укладений між позивачем та ПП «Грузовозофф»прийшов до висновку, що твердження податкового органу щодо нереальності здійснення господарської операції не знайшли свого підтвердження.

Судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарської операції між позивачем та ПП «Грузовозофф», податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем товарів (послуг) і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарської операції, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Суд зазначає, що обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за липень 2011 року по податку на додану вартість суми податку сплаченого ПП «Грузовозофф»у зв'язку з придбанням товарів (послуг) в розмірі 9 710 грн.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угоди, укладеної позивачем з ПП «Грузовозофф», суд вважає останні невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про визнання винними відповідальних осіб ПП «Грузовозофф»у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Також відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій з ПП «Грузовозофф», не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.

Окрім того, суд зазначає, що діяльність по проведенню поставки товарів, виконання яких стало предметом угоди відносно яких податковими органами зроблено висновок щодо її нікчемності, не є забороненою, немає й інших законодавчих обмежень стосовно їх виконання.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договору укладеного між позивачем та ПП «Грузовозофф»та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Суд зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, вказавши позовну вимогу: визнати податкове повідомлення-рішення «нечинним»та звертає увагу на те, що «визнати нечинним»можна лише нормативно-правовий акт, а не податкове повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене є протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення за №0002062303 від 31.10.2011 року, а позов підлягає до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст.158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області № 0002062303 від 31.10.2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 03 травня 2012 року.

Суддя: Мигалюк Ю.В.