ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 65/218 23.01.12
Господарський суд міста Києва у складі головуючої судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Брик Я.А., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діавест-Київ", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м. Київ
про визнання частково недійсним договору
за участю представників:
від позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю б/н від 25.11.2011 р.
від відповідача :не з'явився
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Діавест-Київ" з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсним третейського застереження, викладеного у пункті 11 договору поруки № 620/П-2 від 07.04.2008 р.
Підставою для визнання договору недійсним в частині третейського застереження позивач зазначає ч. 1 ст. 203 ЦК України, також посилається на те, що пункт 11 договору поруки № 620/П-2 від 07.04.2008 р., укладеного між сторонами, суперечить чинному законодавству України, оскільки позбавляє позивача конституційного права на судовий захист у державному суді, у зв'язку із чим, третейське застереження, вказане в договорі поруки, повинно бути визнане судом недійсним.
У позові Товариство з обмеженою відповідальністю "Діавест-Київ" просить суд визнати третейське застереження, викладене у п. 11 договору поруки № 620/П-2 від 07.04.2008 р., недійсним.
У судовому засіданні 23.01.2012 року представник позивача підтримав та обґрунтував свої позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
За таких обставин суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07.04.2008 р. між Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діавест-Київ" (поручитель) було укладено договір поруки № 620/П-2.
Відповідно до п. 1 договору поруки поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання наступних зобов'язань, що випливають із кредитного договору № 620 від 07.04.2008 р., який укладено між Закритим акціонерним товариством "Сведбанк Інвест" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХабібіБуд" (позичальник), та згідно з яким кредитодавець надає позичальнику право користуватись кредитом у гривнях, що надаються кредитодавцем для цілей поповнення обігових коштів, придбання земельних ділянок в межах кредитної лінії, з загальним лімітом заборгованості 9 850 000,00 грн. під проценти на строк до 06 квітня 2013 року включно:
- зобов'язань позичальника із повернення у відповідних валютах кредиту фактично наданої суми кредиту у межах загального ліміту заборгованості 9 850 000,00 грн. у строки, передбачені графіком встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією, з граничним строком повернення не пізніше до 06 квітня 2013 року, та(або) в інші строки, визначені відповідно до кредитного договору;
- зобов'язань позичальника із сплати у валютах кредиту щомісячно суми процентів, що визначається за ставкою -у гривні -18 відсотків річних за користування кредитом до припинення дії кредитного договору, у терміни, встановлені кредитним договором;
- зобов'язань позичальника із сплати у гривнях інших комісій, що передбачені тарифами, затвердженими кредитодавцем, або визначені кредитодавцем в межах цих тарифів у разі внесення змін до кредитного договору протягом його дії, на підставі рахунків кредитодавця;
- зобов'язань позичальника із сплати у гривнях пені, розмір якої розраховується, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення від суми своєчасно не повернутих коштів кредиту та своєчасно не сплачених процентів, комісій;
- зобов'язань позичальника із сплати у гривнях штрафних санкцій, передбачених кредитним договором;
- зобов'язань позичальника із відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань.
Пунктом 7 договору визначено, що договір поруки набирає чинності з дня його підписання. Його дія припиняється з дати виконання позичальником та (або) поручителем зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором.
Згідно з п. 8 договору поручитель не має права без згоди банку в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов'язань за договором поруки або змінити його умови. Зміни до договору поруки оформляються додатковими договорами сторін у письмовій формі, які є невід'ємною частиною договору поруки.
Відповідно до п. 11 договору спори, що виникають між сторонами під час дії договору поруки вирішуються шляхом переговорів.
У випадку неможливості вирішення спірного питання шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовились про те, що спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору поруки чи у зв'язку з ним або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15, згідно з регламентом даного третейського суду.
Третейський розгляд справ, учасниками якого є сторони даного договору, здійснюється третейським судом у складі одного судді. Призначення третейського судді для розгляду спору в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до регламенту даного третейського суду.
З матеріалів справи вбачається, що спір між позивачем та відповідачем, який є предметом розгляду в даній справі, виник у зв'язку з неоднаковим розумінням сторонами питання щодо дійсності пункту 11 договору поруки, яким передбачена передача спорів на розгляд третейського суду.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.
У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.
Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.
Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Відповідно до ст. 13 Закону якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
Таким чином, зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України слідує, що правочин має відповідати встановленим частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України вимогам саме на момент його вчинення.
Наявність вказаних підстав позивачем в позовній заяві не наведено, а в процесі розгляду справи не доведено в установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, третейська угода була укладена між позивачем та відповідачем у вигляді третейського застереження в п. 11 договору поруки.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про третейські суди" третейська угода -це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Включення третейського застереження до тексту договору здійснюється для визначення умов вирішення спорів, які можуть виникнути при реалізації сторонами положень договору.
Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так як в даному випадку договір поруки є укладеним, домовленість з приводу вирішення спорів шляхом їх передачі на розгляд третейського суду, є такою, що відбулася.
Відтак, суд не має підстав вважати, що на момент укладення договору поруки погоджена воля обох сторін на передачу спорів, що виникають з даного договору, до третейського суду була відсутня.
З приводу доводів позивача про те, що третейське застереження, викладене в п. 11 договору поруки, обмежує конституційне право сторін на судовий захист, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004 визначено, що звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин.
Третейський розгляд спорів у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. При цьому, третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.
Рішенням Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008 визнано таким, що відповідає Конституції України та не порушує права на судовий захист положення ч. 1 ст. 3 Закону України "Про третейські суди", яким передбачено, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, суд зазначає, що за взаємною домовленістю, у встановленому законом порядку та у визначених законом межах сторони досягли угоди, яка відповідає їх внутрішній волі та намірам, і не може вважатись порушенням їх права на позасудовий захист своїх інтересів.
Наразі, позивачем в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено, що при укладенні третейської угоди щодо вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин його волевиявлення не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Оцінивши подані докази, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного третейського застереження недійсним.
На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про необґрунтованість вимог позивача, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Діавест-Київ"до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсним третейського застереження, викладеного у пункті 11 договору поруки "Діавест-Київ" від 07.04.2008 р., відмовити.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 23 січня 2012 р.
Повний текст рішення підписано 30 січня 2012 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя К.І. Головіна