ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2012 р. Справа № 41226/12
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Гулида Р.М.,
суддів - Улицького В.З., Каралюса В.М.
при секретарі судового засідання- Міхно І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року у справі за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішеннь №0002841703, №0002811703 від 22.11.2011р., -
ВСТАНОВИЛА:
В січні 2012 року фізична особа ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомленнь-рішеннь №0002841703, №0002811703 від 22.11.2011року.
В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що відповідачем за результатами позапланової виїзної перевірки дотримання вимог законодавства про оподаткування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. відповідачем було складено акт від 08.11.2011 року на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0002811703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1396,27 грн., та податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0002841703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 348819,96 грн., в тому числі 279055,96 грн. за основним платежем та 69764 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями Відтак, просила визнати нечинними та скасувати вищезгадані податкові повідомлення рішення.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову якою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, а також висновки суду є необгрунтованими та не доведеними жодними доказами, наявними в матеріалах справи.
Заслухавши доповідача - суддю Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено позапланову документальну виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами перевірки було складено акт №9801/17-3/2525713424 від 08.11.2011 року, згідно з яким виявлено порушення позивачем вимог законодавства про оподаткування, внаслідок чого винесено податкове повідомлення- рішення від 22.11.2011 року № 0002811703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1396,27 грн., та податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0002841703, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 348819,96 грн., в тому числі 279055,96 грн., за основним платежем та 69764 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в акті перевірки зазначено, що згідно відображених у звітах платника єдиного податку даних ОСОБА_1 задекларовано обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за 2009 рік в розмірі 498840,00 грн., за 2010 рік - 468400,00 грн. Проте перевіркою встановлено, що обсяг виручки від реалізації продукції перевищує граничні обсяги виручки (500 тис. грн.) та за 2009 рік становив1611355,77 грн., в тому числі за І квартал 2009 року - 0 грн., за півріччя 2009 року - 494755,00 грн., за 9-ть місяців 2009 року - 585605,00 грн., за 2009 рік - 1611355,77 грн., чим порушено вимоги ч. 1 ст. 1 Указу Президента України від 28.06.1999 року № 746 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також - Указ)
Таким чином, позивач, отримавши в 2009 році виручку в розмірі понад 500 тис. грн. (в III кварталі 2009 року перевищила 500 тис.грн.) з четвертого кварталу 2009 року повинна була перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Як встановлено судом такий перехід позивачем здійснений не був і до кінця 2009 року та у 2010 році вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Перевіркою встановлено, що витрати безпосередньо пов'язані з одержанням доходу (документально підтверджені) за 2009 рік становили 1111355,77 грн., за 2010рік - 504221,00 грн., відтак заниження чистого доходу за 2010 рік становить 9308,48 грн., заниження суми податку з доходів фізичних осіб отриманих від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 1396,27 грн., (а.с.25) чим порушено ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» із змінами та доповненнями. ст.13 Інструкції «Про прибутковий податок з громадян», п 19.1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб».
При цьому, позивач не надіслала податковому органу заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість протягом 20 календарних днів наступних з моменту досягнення суми перевищення 500 тис.грн. (11 жовтня 2009 року), не зареєструвалась платником ПДВ і не подавала до ДПІ в м. Івано-Франківськ декларації по податку на додану вартість, чим порушила пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту «а» пп.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Як наслідок, перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 11.10.2009 року по 31.12.2010 року, встановлено його заниження в сумі 279055,96 грн., а саме за жовтень - листопад 2009 року - 97701,86 грн., за грудень 2009 року - 78648,2 грн., за січень 2010 року - 22415,67 грн., за березень 2010 року - 879,72 грн., за квітень 2010 року - 51570 грн., за травень 2010 року - 26866 грн., за червень 2010 року - 656 грн., за липень 2010 року - 318,51грн.
Статтею ст. 5 Указу визначено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Абзацом 5 ст.1 цього Указу передбачено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції. Окрім цього, вказаним Указом №727/98 не зазначено, що грошові кошти, джерело походження яких не охоплюється поняттям «продаж продукції (товарів, робіт, послуг)» не включаються до обсягу виручки.
Відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України від 15.12.2004р. за №637, готівкова виручка (виручка) - це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації товарів (робіт, послуг) і позареалізаційні надходження. Позареалізаційні надходження, визначені цим Положенням, це - надходження від операцій, що безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна (включаючи основні засоби, нематеріальні активи, продукцію допоміжного та обслуговуючого виробництва), у тому числі погашення дебіторської заборгованості за позиками, безоплатно одержані кошти, відшкодування матеріальних збитків, внески до статутного капіталу, платежі за надане в лізинг (оренду) майно, роялті, дохід (проценти) від володіння корпоративними правами, повернення підзвітних сум, інші надходження.
Колегією суддів встановлено, що згідно із виписками банку про рух коштів на рахунках та платіжними дорученнями, охопленими перевіркою, джерела надходжень на розрахунковий рахунок позивача складали агентська винагорода та власне - «поповнення обігових коштів».
Так, аналізуючи наведене слід зазначити, що позивач не використовував послуги інкасації грошових коштів, а також не зберігав первинних обліково-розрахункових документів (квитанцій ПТКС), які б підтверджували обсяг готівкових коштів, отриманих позивачем з ПТКС. Дані обставини унеможливлюють встановлення джерела походження готівкових коштів внесених позивачем на свій банківський рахунок в якості «поповнення обігових коштів». Таким чином, встановити походження грошових коштів спрямованих позивачем на «поповнення обігових коштів» ні перевіркою, а ні судом не вбачається за можливе, у зв'язку із відсутністю підтверджуючих первинних документів.
З огляду на викладене, стає очевидним, що позивач, отримавши на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищувала дозволений Указом №727/98 розмір виручки, а саме 500000грн., повинен був самостійно перейти на загальну систему оподаткування.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 19.01.2010 року , від 07.04.2010р., від 13.04.2010р., від 20.04.2010р„ а саме: «наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців - платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність».
Враховуючи викладене, встановлений законодавством обов'язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування в зазначених випадках означає, що з настання обставин, які виключають можливість суб'єкту господарювання перебувати на спрощеній системі оподаткування у зв'язку із перевищенням обсягу виручки, останній втрачає право на сплату єдиного податку та зобов'язаний сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в загальному порядку. За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватись із застосуванням правил загальної системи оподаткування. Дана правова позиція висловлена і в листі Вищого адміністративного суду України від 15.06.2010р. за №889/11/13-10.
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за своїм змістом агентський договір - це один із видів посередницьких договорів, а тому відсутні чіткі розмежування між агентським договором та іншими видами посередницьких договорів, в тому числі договором комісії. Різницю між агентським договором та договором комісії складає виключно характер юридичних дій, які, відповідно агент може вчиняти від свого імені або від імені замовника (принципала), тоді як комісіонер здійснює доручені операції з третіми особами лише від свого імені.
Відтак, наведені відмінності не змінюють правової природи поняття «виручки», отриманої за вказаними правочинами фізичною особою - підприємцем, що обрав спрощену систему оподаткування - єдиний податок, відповідно до Указу №727/98.
Згідно із пунктом 5 Указу №727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). При цьому, платник єдиного податку повинен подати до податкового органу за місцем реєстрації податкову декларацію за наслідками звітного періоду, наступного за тим, в якому виникло перевищення обсягу виручки, та сплатити відповідну суму податку в порядку, встановленом Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992р. №13-92, який діє в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю.
Згідно з підпунктами 9.12.1 та 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності, п. 19.1 ст.19 Закону України від 22.05.2003р. №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та за ставкою податку з доходів, вказаною в п. 7.1 ст. 7 цього Закону відповідачем проведено розрахунок податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2009-2010рр.,
Матеріалами перевірки встановлено, що чистий дохід позивача від здійснення підприємницької діяльності за 2010 рік становив 9308,48 грн., таким чином донарахована відповідачем сума податку з доходів фізичних осіб за встановленою ставкою податку 15% становить 1396,27 грн. А отже податкове повідомлення-рішення №0002811703 від 22.11.2011р., згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 1396,27грн., винесено обгрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства.
Згідно з пп. 2.3.1 н. 2.3 ст. 2 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №168) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Пунктом 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, зокрема, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання.
Суд першої інстанції вірно, виходячи з вимог КАС України, не прийняв до уваги та не повязав оцінку доказів по справі з висновками незалежної приватної аудиторської фірми «СІМЕС» від 22.12.2011р., оскільки такі носять виклад суб'єктивної думки аудитора, а не судово-бухгалтерського експерта, які не є для суду аксіомою, а тому не можуть слугувати в якості належного доказу по справі.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.200 КАС України, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року у справі № 2а-54/12 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 29.05.2012 року
Головуючий : Гулид Р.М.
Судді : Улицький В.З
Каралюс В.М.