Справа № 2-680/11 Провадження № 22-ц/0290/1433/2012Головуючий в суді першої інстанції:Ковганич С.В.

Категорія: 27 Доповідач: Матківська М. В.

Р І Ш Е Н Н Я

Апеляційного суду Вінницької області

від 28 травня 2012 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Сопруна В.В., Шемети Т.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди, -

В с т а н о в и л а :

В травні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що в вересні 2007 року він позичив відповідачу кошти в сумі 10 000 доларів США, що на той час було еквівалентно 50 000 грн. Відповідачем йому було дано розписку про одержання зазначених коштів, в якій він також зобов'язався повернути йому кошти до 19.05.2008 року. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути йому суму позики, однак той ухилявся від добровільного виконання своїх зобов'язань щодо повернення коштів. В зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 10 000 доларів США, що на час звернення до суду з позовом еквівалентно 80 000 грн., а також 3% річних від простроченої суми за прострочення виконання грошового зобов'язання (відповідно до ст. 625 ЦК України) в розмірі 1 125 доларів США, що еквівалентно 9 000 грн. та 10 000 грн. моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях, яких він та його сім'я зазнали в зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.

В лютому 2012 року позивач подав до суду заяву, у якій просив поновити строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, який ним було пропущено з поважних причин, а саме в зв'язку з його хворобою в період з 03.05.2011 року по 10.05.2011 року.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 квітня 2012 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, відсотків за договором позики та моральної шкоди відмовлено в зв'язку зі спливом строку позовної давності.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду судом справи, у судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких зазначив, що при розгляді справи судом першої інстанції і при винесенні рішення були повністю дотримані всі норми матеріального та процесуального права і жодного порушення допущено не було. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача і письмові заперечення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого останній, отримавши позику в розмірі 10 000 доларів США, що еквівалентно 50 000 грн., зобов'язався повернути позичену суму до 09.05.2008 року, на підтвердження чого відповідачем позивачу було надано розписку (а. с. 56).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Факт складення розписки та сума отриманої позики відповідачем не оспорюється і ним визнана.

Таким чином, між сторонами у справі виникли зобов'язальні правовідносини, які виникають із договору позики.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

По справі встановлено, що сторони домовилися про строк повернення позики -до 09 травня 2008 року (а. с. 56).

Даний факт визнав відповідач по справі, а також це підтверджено висновком судово-технічної експертизи від 02.11.2011 року № 552-П, із якого вбачається, що в рукописному записі «19», розташованому в середній частині розписки, в місці розташування цифри «1», були внесені зміни шляхом дописки; цифра «1»в рукописному записі: «19»була дописана (а. с. 51-56).

Відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання за договором позики не виконав і не повернув позивачу кошти у погоджений сторонами строк.

Таким чином, заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги в частині стягнення боргу за договором позики в сумі 10 000 доларів США, що за офіційним курсом гривні до іноземних валют за даними Національного банку України станом на 28.05.2012 року складає 799.25 гр. за 100 доларів США, що еквівалентно 79 925 грн., ґрунтуються на законі та є такими, що підлягають до задоволення.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що заявлена вимога позивача про стягнення із відповідача 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов'язання є правомірною, оскільки відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів враховує, що стягнення 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України має застосовуватися із дня, наступного за днем, який визначено сторонами, як строк виконання зобов'язання, тобто -з 10 травня 2008 року.

Таким чином, за період прострочення виконання зобов'язання з 10.05.2008 року по 28.05.2012 року (за 1480 днів) розмір 3% річних від простроченої суми (10 000 доларів США) становить 1216,44 долари США, що за офіційним курсом гривні до іноземних валют за даними Національного банку України еквівалентно 9 722,40 грн.

Вимоги ОСОБА_3 про стягнення із відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. є такими, що не підлягають до задоволення, оскільки стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується внаслідок протиправних дій заподіювача, та не витікає із невиконання умов договору. Самим договором позики, який підтверджується розпискою ОСОБА_4, не передбачено відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням позичальником свого зобов'язання.

Суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в зв'язку зі спливом строку позовної даності.

Колегія суддів не погоджується із такою позицією, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦПК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

По справі встановлено, що строк виконання зобов'язання за договором позики сторонами було погоджено -до 09 травня 2008 року.

Отже, з урахуванням положень ст. 253, 254 ЦК України, перебіг строку позовної давності почався з 10 травня 2008 року та закінчився 10 травня 2011 року.

Із позовом про стягнення боргу за договором позики позивач звернувся 18 травня 2011 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності - через 3 роки та 8 днів.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 5 цієї статті якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав неповажними причини пропуску строку позовної давності позивачем та залишив без задоволення його заяву про поновлення пропущеного строку.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано суду відповідні докази поважності причин пропуску строку позовної давності, а саме: документи про стан його здоров'я, із яких вбачається, що в період з 03.05.2011 року по 10.05.2011 року він знаходився на амбулаторному лікуванні з приводу захворювання: гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, післяінфарктний і атеросклеротичний кардіосклероз, цукровий діабет (а. с. 73-76); захворювання позивача пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС (а. с. 77); 14.05.2011 року позивачу було видано довідку до акта огляду МСЕК, відповідно до якої йому встановлено третю групу інвалідності по захворюванню, що пов'язане із наслідками аварії на ЧАЕС (а. с. 78).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є поважними, позивачем відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх доводів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, а тому такий строк підлягає поновленню.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є незаконним і таким, що підлягає до скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

Згідно вимог статей 79, 88 ЦПК України підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 120 гр. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи, сплаченої позивачем 18 травня 2011 року (а. с. 2).

За правилами ч. 3, 5 ст. 88 ЦПК України підлягає до стягнення із відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 896,47 гр. пропорційно до задоволеної частини вимог в сумі 89 647,39 гр. (79 925,00 гр. + 9 722,40 гр.).

На підставі викладеного та керуючись ст. 256, 257, 267, 525, 526, 625, 1046-1051 ЦК України, ст. 10, 60, 79, 88, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 4 квітня 2012 року скасувати.

Поновити ОСОБА_3 строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 10 000 доларів США, що еквівалентно 79 925 грн.; 3% річних від простроченої суми в розмірі 1216,44 долари США, що еквівалентно 9 722,40 грн.,; 120 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У решті позову в задоволенні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 896,47 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підпис/

Копія вірна: