Справа № 1490/1969/12 29.05.2012 < Дата розгляду справи > 29.05.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/1490/1358/12 Головуючий першої інстанції: Рум'янцева Н.О.

Категорія: 52 Суддя-доповідач апеляційного суду: Локтіонова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2012 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Колосовського С.Ю.,

суддів: Яворської Ж.М., Локтіонової О.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Тьосси Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

представника позивача ОСОБА_2 -

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 березня 2012 року,

ухвалене за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів №5 (далі - Миколаївська ЗОШ - інтернат №5) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоотриманої заробітної плати та премії, визнання незаконним наказу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

29 серпня 2011 року ОСОБА_2 пред'явила зазначений позов, який обґрунтувала наступним.

13 грудня 2007 року вона з випробувальним терміном на 2 місяці була прийнята на посаду гардеробника Миколаївської ЗОШ - інтернату №5.

З 14 лютого 2008 року вона продовжила працювати на займаній посаді, уклавши з відповідачем трудовий договір на невизначений строк.

При прийняті її на роботу було обумовлено, що вона буде працювати на повну ставку.

Але відповідач здійснював оплату її праці із розрахунку 80% її ставки, що є порушенням її трудових прав.

Крім того в березні 2011 року відповідач без пояснення причин не заплатив щомісячну премію.

Зазначені обставини стали причиною звернення її до дирекції школи зі скаргою, а згодом, 04 травня 2011 року з заявою про звільнення за власним бажанням. В указаній заяві вона просила звільнити її з 01 липня 2011 року.

Однак, 30 червня 2011 року вона відкликала свою заяву про звільнення. Проте, відповідач не врахував дану заяву, оскільки ще 17 червня 2011 року видав наказ про її звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 01 липня 2011 року.

Посилаючись на те, що відповідач неправильно здійснював оплату її праці, включаючи позбавлення її премії за березень 2011 року, звільнив її з роботи з порушенням вимог ч.2 ст.38 КЗпП України, позивач просила визнати незаконним наказ відповідача №73-к від 28 березня 2011 року про депреміювання працівників школи в частині, що стосується неї, зобов'язати його виплатити їй премію за березень 2011 року, поновити її на роботі на посаді гардеробниці, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2011 року по день ухвалення рішення суду, стягнути 20% недоотриманої заробітної плати з 13 грудня 2007 року до 01 липня 2011 року, а також 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 2000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 березня 2012 року позов ОСОБА_2 був задоволений частково. Стягнуто з Миколаївської ЗОШ - інтернату №5 на користь ОСОБА_2 457 грн.78 коп. недоотриманої заробітної плати з 13 грудня 2007 року до 01 липня 2011 року та 300 грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 25 квітня 2012 року було стягнуто з Миколаївської ЗОШ - інтернату №5 на користь держави 214 грн.60 коп. судового збору та на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 300 грн.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав на рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача щодо отримання заробітної плати у повному обсязі були порушені, а тому стягнув недоотриману заробітну плату та моральну шкоду, спричинену порушенням прав. Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним наказу №73-к від 28 березня 2011 року про депреміювання працівників школи та зобов'язання виплатити премію за березень 2011 року, то районний суд вважав, що ці вимоги позивачкою не доведені, а тому задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду.

Так, відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно з ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Положення про преміювання працівників школи-інтернату №5 передбачає, що премії працівникам призначаються директором з обов'язковим погодженням з профспілковим комітетом. Працівники, які здійснили грубі порушення трудової дисципліни, чинного трудового законодавства, правил техніки безпеки та охорони праці і мають дисциплінарні стягнення, а також недобросовісно ставляться до виконання своїх функціональних обов'язків, позбавляються премії повністю. Позбавлення премії проводиться тільки за той період, в якому мало місце упущення в роботі (а.с.72).

Згідно з ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 13 грудня 2007 року до 01 липня 2011 року працювала на посаді гардеробника Миколаївської ЗОШ - інтернату №5 на повну ставку (а.с.9, 44, 45).

28 березня 2011 року адміністрація школи наказом №73-к позбавила позивача премії за березень за порушення трудової дисципліни (а.с.27-29, 106, 110-114).

01 липня 2011 року відповідно до поданої ОСОБА_2 04 травня 2011 року заяви та наказу №171-к від 17 червня 2011 року вона була звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с.23, 24, 47).

За день до цього, 30 червня 2011 року нею дирекції школи була надана заява про небажання розривати трудовий договір (а.с.8).

29 липня 2011 року територіальною державною інспекцією праці у Миколаївській області було встановлено факт щомісячної недоплати позивачці заробітної плати в розмірі 20% посадового окладу, що не заперечувалось відповідачем (а.с.103-105). Зазначена недоплата становить 457 грн.78 коп. (а.с.130-131).

Оцінюючи викладене, судова колегія вважає, що заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу №73-к від 28 березня 2011 року про депреміювання працівників школи та стягнення премії за березень 2011 року є обґрунтованими, оскільки позивач до закінчення строку попередження про звільнення відкликала свою заяву про звільнення за власним бажанням, а позбавлення її премії в березні 2011 року за упущення в роботі, які були в січні цього року, протиріччить Положенню про преміювання працівників школи-інтернату №5.

Проте слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З цього випливає, що ОСОБА_2 обмежена місячним строком звернення до суду щодо позовної вимоги про поновлення на роботі та трьохмісячним строком щодо вимоги про визнання наказу про депреміювання незаконним та стягнення премії.

Про порушення трудових прав щодо невиплати премії позивач знала з 04 травня 2011 року, коли подала заяву про звільнення, бо з позову та її пояснень в суді вбачається, що однією з причин написання такої заяви стала саме невиплата премії.

Про порушення її прав при звільненні ОСОБА_2 достеменно стало відомо 01 липня 2011 року, коли вона була ознайомлена з наказом про звільнення та отримала трудову книжку.

З позовом до суду з приводу неправильності її звільнення та невиплати їй премії позивач звернулася лише 29 серпня 2011 року, тобто після спливу місячного та тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів та поважних причин пропуску цього строку не навела.

Факт звернення до суду з цим позовом більш ніж через місяць після отримання трудової книжки та три місяці після неотримання премії позивач не оспорювала в судовому засіданні апеляційного суду, посилаючись лише на те, що вона намагалася вирішити цей спір в інших органах. Але така причина пропуску строку звернення до суду не може вважатися поважною.

Друга наведена позивачкою причина - знаходження її на амбулаторному лікуванні 8 днів, на думку колегії суддів, також не є поважною, оскільки не позбавляла її можливості звернутися до суду за захистом прав.

За таких обставин, заявлені ОСОБА_2 вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним наказу №73-к від 28 березня 2011 року про депреміювання працівників школи, стягнення премії за березень 2011 року, не підлягають судовому захисту у зв'язку з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України строку звернення до суду.

Оскільки районний суд не правильно зазначив мотиви відмови у позові, рішення в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні вищезазначених позовних вимог у зв'язку зі спливом встановленого законом строку звернення до суду за захистом прав та інтересів особи.

Що стосується позовних вимог про стягнення недоотриманої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, то рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін, оскільки районним судом було встановлено порушення прав позивачки щодо виплати заробітної плати у повному обсязі, які призвели до її моральних страждань.

Суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно визначив, що недоотримана позивачкою сума заробітної плати складає 457 грн.78 коп. Позивач належними та допустимими доказами іншої суми не довела.

Вірним є і висновок районного суду щодо суми стягнутої з відповідача моральної шкоди. Суд з урахуванням характеру протиправних дій роботодавця, їх тривалості та обсягу завданих позивачу страждань, правильно визначив, що позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода у сумі 300 грн.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково, то з урахуванням вимог ст.ст.79, 84, 88 ЦПК України, районний суд вірно визначив, що її вимоги про стягнення витрат на правову допомогу підлягають частковому задоволенню у сумі 300 грн.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 13 березня 2012 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним наказу №73-к від 28 березня 2011 року про депреміювання працівників школи та зобов'язання виплатити премію за березень 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Миколаївської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів №5 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним наказу №73-к від 28 березня 2011 року про депреміювання працівників школи та зобов'язання виплатити премію за березень 2011 року відмовити.

Рішення суду в іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

< Текст >