3

Справа № 22ц/0590/3036/2012 Головуючий у І інстанції Жамбровський С.І.

Категорія 32 Доповідач Барков В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2012 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Маширо О.П.,

суддів Баркова В.М.,

Принцевської В.П.,

при секретарі Хачатрян А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 05 січня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» посилаючись на те, що 18 липня 1988 року з ним трапився нещасний випадок на виробництві внаслідок якого він отримав трудове каліцтво та висновком МСЕК в червні 1995 року йому вперше було встановлено 60% втрати працездатності. В зв'язку з тим, що небезпечні та шкідливі умови праці у відповідача призвели до втрати працездатності що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, просив стягнути з відповідача 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 05 січня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 18 000 грн.

В апеляційній скарзі державне підприємство «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди 2 550 грн., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції мав визначити розмір моральної шкоди в межах 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, позивач ОСОБА_2 про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином про що свідчить його заява про відкладення розгляду справи, доказів поважності неявки суду не надав, тому апеляційний суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без участі сторін без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису згідно із ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши письмові матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 153, 2371 КЗпП України та прийшов до висновку, що позивачу завдано моральну шкоду обов'язок по відшкодуванню якої необхідно покласти на відповідача в розмірі 18 000 грн.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 з 1984 року працював у відповідача гірничим робітником з повним робочим днем у шахті в шкідливих умовах праці та звільнений у червні 1998 року за станом здоров'я (а.с. 9-10).

Відповідно до акту за формою Н-1, складеного 19 липня 1988 року, 18 липня 1988 року на позивача під час роботи у шахті впала металева стійка, травмувавши голову (а.с. 6-7).

Висновком МСЕК від 01 червня 1995 року позивачеві вперше встановлено втрату 60% професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва (а.с. 8).

В зв'язку з цим право на відшкодування моральної шкоди виникло у нього, починаючи з 01 червня 1995 року.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до частин 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням НБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набуття цим актом чинності та припиняється з утратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, підчас дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 2371 КЗпП України, яка набрала чинності лише 13 січня 2000 року.

Пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено компенсацію потерпілим на виробництві завданої внаслідок ушкодження здоров'я моральної шкоди. При цьому цією ж нормою було встановлено граничний розмір відшкодування моральної шкоди який не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Постановою Верховної Ради України «Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком» від 25 листопада 1993 року № 3653-XII встановлено з 01 грудня 1993 року мінімальну заробітну плату у розмірі 60 тис. крб. на місяць. Такий розмір мінімальної заробітної плати діяв до 29 лютого 1996 року.

Таким чином розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 року № 762/96, не може перевищувати 120 грн. (200 х 0,6 грн. = 120 грн.)

Враховуючи наведене апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права, і приходить до висновку про необхідність його скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» - задовольнити.

Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 13 грудня 2011 року - скасувати.

Стягнути з державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_2 120 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом яке сталося з ним 18 липня 1988 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді