Справа № 33ц-469/07 Головуючий у І інстанції - Юрдига О.С. .
Категорія 43 Доповідач - Стрільчук В.Л.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
З вересня 2007 року колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області в складі: Мудренко Л.І.., Стрільчука В.А., Русинчука М. М. ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в місті Луцьку справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 серпня 2005 року та ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2005 року,
встановила:
ОСОБА_1звернулася в суд із скаргою на неправомірні дії державного виконавця відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції, які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 17 червня 2005 року, посилаючись на те, що вказана постанова винесена за заявою неповноважної сторони, яка не має права ставити питання про виселення. Крім того, при відкритті виконавчого провадження на виконання рішення суду не з'ясовано, що у складі сім'ї ОСОБА_1. були неповнолітні діти.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 серпня 2005 року в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2005 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилено, а рішення місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення, яким покласти обов'язок на відділ ДВС ТМУЮ відмовити ВАТ «Тернопільрембуд» у відкритті виконавчого провадження як неналежному стягувачу, покликаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для перегляду судових рішень відсутні, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2004 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним ордер № 5, виданий 23 жовтня 2001 року адміністрацією ВАТ «Тернопільрембуд» чоловіку позивача ОСОБА_2на сім'ю з 4-х чоловік на жилу площу в гуртожитку по вул. АДРЕСА_1 та виселено його разом з членами сім'ї без надання іншого житла.
5 квітня 2005 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист по примусовому виконанню вказаного рішення, на підставі якого державним виконавцем
Тернопільського міського відділу ДВС 17 червня 2005 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відмовляючи в задоволенні скарги місцевий суд з урахуванням фактичних обставин справи та на підставі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виходив з того, що дії державного виконавця відповідають вимогам законодавства і не порушують права та свободи заявника.
Апеляційний суд обгрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції та залишив його рішення без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а також відсутні передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Наведені у касаційній скарзі доводи висновок судів не спростовують.
Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів з розгляду цивільних справ у касаційному порядку апеляційного суду Волинської області
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду віл 23 серпня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 27 жовтня 2005 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає.