ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
ГоловуючогоЦуркана М.І.
Суддів:Гуріна М.І.
Загороднього А.Ф.
Кобилянського М.Г.
Співака В.І.
при секретарі судового засідання Міненко І.М.,
з участю представників: позивача – Логвиненко О.С.; відповідача – Сулейманова Ф.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Нерман» (ПП) до Державної податкової інспекції у м. Судак (ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
у с т а н о в и л а :
У квітні 2005 року ПП «Нерман» звернулось в суд з позовом до ДПІ у м. Судак Автономної Республіки Крим про визнання недійсними податкових повідомлень–рішень від 25 березня 2005 року за № 188/1026/10/23-1, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 4 081 583,00 грн., у тому числі: основного платежу - 1 360 077,00 грн.; штрафних санкцій – 2 721 506,00 грн. і за № 188/1027/10/23-1, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 18 972,00 грн., у тому числі 15 810,00 грн. основного платежу та 3 162,00 грн. штрафних санкцій.
_______________________________________________________________________________________________________________________
Справа № К-103/06
Головуючий у першій інстанції Іщенко Г.М.
Доповідач Цуркан М.І.
Зазначали, що оскаржувані податкові повідомлення–рішення були прийняті на підставі акта №16/23-1/32270234 від 23 березня 2005 року за результатами проведеної відповідачем перевірки дотримання ПП «Нерман» вимог податкового законодавства за період діяльності з 28 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року.
Посилаючись на те, що наведені в акті висновки про порушення ПП «Нерман» податкового законодавства не ґрунтуються на законі – просили прийняті рішення про нарахування податкових платежів визнати недійсними.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 вересня 2005 року, залишеного без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2005 року позов задоволено.
У поданій касаційній скарзі ДПІ у м. Судак, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення скасувати, а в позові відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що за перевірений період у позивача не виникло податкових зобов”язань з податку на додану вартість, а витрати у вигляді комісії банку за переказ коштів, комісії за кредитне обслуговування, зборів на обов”язкове державне страхування і до пенсійного фонду правильно віднесені до валових.
Проте, з такими висновками погодитись неможливо оскільки суди дійшли їх без повного з”ясування дійсних обставин справи, а правові висновки щодо встановлених судом обставин не узгоджуються із нормами матеріального права.
Так, судами встановлено, що ПП ”Нерман” зареєстровано юридичною особою 28 січня 2003 року, на податковий облік взято 6 лютого 2003 року, а свідоцтво платника податку видано йому 14 травня 2003 року.
10 лютого 2003 року ПП ”Авел” та ПП ”Нерман” уклали угоду купівлі –продажу, за умовами якої позивач придбавав у покупця побутову техніку вартістю 8 160 463,70 грн., де 1 360 077,28грн. ПДВ.
12 лютого 2003 року між ПП ”Нерман” та ПП ”СМ” укладено договір купівлі-продажу побутової техніки №М-14, вартість якої за доданою до угоди специфікацією визначена у 8 164 516 грн.
21 лютого 2003 року та 25 лютого того ж року, на рахунок позивача від покупця (ПП ”СМ”) надійшло 8 164 516 грн. передплати за медичні препарати.
У березні 2003 року ПП ”Нерман” прийняла від ПП ”Авел” побутову техніку на суму 8 160 463,70 грн., у тому числі 1 360 077,28 грн. ПДВ, на що отримало податкову накладна №1 від 18.03.2003 р.
20 березня позивач відвантажив отриманий товар ПП ”СМ” на суму 8 164 516 грн., у тому числі 1 360 753 грн. ПДВ і виписав податкову накладну.
У червні 2003 року підприємство включило в декларацію за травень 2003 року податкове зобов”язання від операції з продажу товарів на адресу ПП ”СМ” у сумі 1 360 753 грн. та податковий кредит від операції з придбання товарів у ПП ”Авел” на суму 1 360 077 грн.
Крім того, для оплати медичних препаратів, що мали бути поставлені фірмою ”MonoluxL.L.C”, позивач у філії АКБ ”УКТБ» м. Судак уклав кредитні договори від 24 лютого 2003 року на суму 770 000 доларів США та від 25 лютого 2003 року на суму 735 000 доларів США, а витрати по сплаті комісії банку за покупку іноземної валюти у сумі 24 000,1 грн. та частину сплачених відсотків на обов”язкове державне пенсійне страхування від операцій з покупки валюти у сумі 28 000, 6 грн. відніс до валових.
Умови самої угоди не виконані через неможливість постачання попередньо оплаченого товару, а перераховані продавцю кошти повернуті позивачу.
За таких обставин, висновок судів про те, що у позивача не виникло податкових зобов”язань з податку на додану вартість не узгоджується з чинним матеріальним правом.
Так, за змістом п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і далі в редакції чинній на час здійснення господарських операцій) платником зазначеного податку єособа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
При цьому продаж товарів у п.1.4 ст.1 Закону визначений як будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
У розвиток п.1.3 ст.1 Закону, п.2.1 ст.2 платником податку визначаєтьсяособа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а датою виникнення податкових зобов»язань з продажу товарів (робіт, послуг), як то визначено п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;
або дата відвантаження товарів.
Це означає, що пов»язавши дату виникнення податкового зобов»язання з певними подіями, законодавець визначає оподатковуваний продаж товару як цілісну дію і обов»язок сплати ПДВ ставить в залежність не з датою реєстрації платником податку, а з обсягом продажу.
Тому висновки судів про те, що протягом березня-квітня та у період з 01.05.2003 року по 15.05.2003 року позивач не здійснював операцій продажу товарів, оскільки грошові кошти надійшли у лютому, а відвантаження товару відбулося у березні - ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених положень Закону.
Крім того, правильно зазначивши, що п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції чинній на час перевірки) валові витрати виробництва та обігу визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, суд не з»ясував чи набули кредитні угоди ознак господарської діяльності.
Так, відповідно до п.1.32 ст.1 зазначеного Закону господарська діяльність цебудь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
За змістом довідки з ЄДРПОУ основним видом діяльності підприємства є оптова торгівля електропобутовими приладами, а супутнім торгівля іншим промисловим обладнанням.
Умови контракту №1 від 06.02.2003 р., для проведення розрахунків за яким укладено кредитні договори, передбачали поставку підприємству лікарських засобів, а останніми позивач не торгував.
Питання використання отриманих за кредитним договором коштів у господарській діяльності в зв»язку з неможливістю виконання контракту суд не досліджував.
За таких обставин висновки судів про задоволення позовних вимог є передчасними.
Відповідно із правилами ч.2 ст.227 КАС України, порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 223, 230 КАС України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 вересня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.
Головуючий М.І.Цуркан
Судді: М.І.Гурін
М.Г.Кобилянський
В.І.Співак
А.Ф.Загородній