ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 серпня 2006 року у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Кобилянського М.Г.
суддів: Гаманка О.І., Горбатюка С.А., Гуріна М.І., Юрченка В.В.,
при секретарі : Проценко О.О.
розглянувши в касаційному судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу № 41\44А за позовом відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт» до Київської міської ради, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» про скасування рішення VІІІ сесії ІVскликання Київської міської ради № 1017\2427 від 23 грудня 2004 року «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування складських приміщень на вул. Набережно-Луговій, 4 у Подільському районі м. Києва» за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» на постанову господарського суду м. Києва від 26 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року,
в с т а н о в и л а:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» звернулося з касаційною скаргою на постанову господарського суду м. Києва від 26 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року.
Зазначає, що в грудні 2005 року відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт» звернулося до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» про скасування рішення VІІІ сесії ІVскликання Київської міської ради № 1017\2427 від 23 грудня 2004 року «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування складських приміщень на вул. Набережно-Луговій, 4 у Подільському районі м. Києва.»
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що спірне рішення прийняте відповідачем з порушенням вимог Земельного кодексу України, оскільки відповідач затвердив проект відведення земельної ділянки, передав її у довгострокову оренду третій особі та припинив право користування частиною земельної ділянки, відведеної Київському річковому порту, без з»ясування тієї обставини, що Державне підприємство «Київський річковий порт» було реорганізовано в відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт», а отже до позивача перейшли всі права та обов»язки, у тому числі і щодо користування земельними ділянками, відведеними Київському річковому порту.
Скаржник вказує, що позивач не оформив право користування земельною ділянкою, у зв»язку з чим у нього не виникло право користування цією земельною ділянкою, а якщо навіть допустити, що позивач отримав право користування земельною ділянкою, то це право може стосуватися тільки частини земельної ділянки, на якій розміщенні передані позивачу будівлі і споруди.
Постановою господарського суду м. Києва від 26 квітня 2006 року позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт» були задоволено частково. Скасовано п. 1 оскаржуваного рішення в частині затвердження проекту відведення товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» для експлуатації та обслуговування складських приміщень на вул. Набережно-Луговій, 4 у Подільському районі м. Києва земельної ділянки площею 0,60 га., що перебувала у користуванні відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»; п. 2 та п. 3 оскаржуваного рішення в частині передачі товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» в довгострокову оренду на 15 років земельної ділянки площею 0,60 га. (за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови), що перебувала у користуванні відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт». В задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 року апеляційні скарги відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт» і товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» було залишено без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 26 квітня 2006 року без змін.
Вказуючи на допущені, на його думку, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, ТОВ «Ніко Інвест»просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Ніко Інвест» та Київської міської ради на підтримання касаційної скарги, заперечення представника ВАТ «Київський річковий порт» проти касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено наступне.
Рішенням Київської міської ради від 23 грудня 2004 року №1017/2427 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,60 га. товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» для експлуатації та обслуговування складських приміщень на вул. Набережно-Луговій, 4 у Подільському районі м. Києва, п. 2 якого припинено право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 27 липня 1948 року №1700 «Про закріплення території за Київським річковим портом» Київському річковому порту, у зв»язку із припиненням діяльності державного підприємства «Київський річковий порт» та віднесено її до земель запасу житлової і громадської забудови.
Цим же рішенням ТОВ «Ніко Інвест» передано в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,71 га для експлуатації та обслуговування складських приміщень на вул.. Набережно-Луговій, 4 у Подільському районі м.Києва у зв»язку з переходом права власності на споруди, у тому числі площею 0,11 га - за рахунок земель, відведених відповідно до п. 16 рішення Київської міської ради від 27 лютого 2003 року №289/449 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 12 червня 2003 року №85-6-00051, та площею 0,60 га – за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, віднесених до таких у відповідності з п.2 зазначеного рішення.
Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 27 липня 1948 року № 1700 «Про закріплення території за Київським річковим портом» за Київським річковим портом було закріплено акваторію та територію, що прилягає до північного міського кордону, в межах і на умовах згідно проекту відводу, складеним управлінням у справах архітектури м. Києва.
На підтвердження права користування Київським річковим портом земельними ділянками Київською міською радою депутатів трудящих був виданий акт на право користування землею, зареєстрований у державній книзі реєстрації землекористувань за №50 від 25 квітня 1963 року.
Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2. Статуту акціонерного товариства «Київський річковий порт», затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15 січня 1993 року за № 25 та зареєстрованого Подільською районною державною адміністрацією м. Києва 29 квітня 1993 року, акціонерне товариство «Київський річковий порт» засновано Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство, а з моменту реєстрації відкритого акціонерного товариства останнє є правонаступником державного підприємства Київський річковий порт з переходом до нього усіх майнових прав та зобов»язань останнього.
Виходячи з встановленого, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що зазначена реорганізація призвела до припинення попередньої юридичної особи - ДП «Київський річковий порт» і переходу її прав і обов»язків до новоствореної юридичної особи, яка є її правонаступником, а не до припинення діяльності самого підприємства. Тобто, реорганізація державного підприємства «Київський річковий порт» у відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт» в даному випадку не могла бути підставою для припинення його права користування відведеної третій особі земельною ділянкою.
Між тим з приведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.
Правильно встановивши фактичні обставини справи, суди дали їм невірну правову оцінку.
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що припинення попередньої юридичної особи шляхом її реорганізації та переходу її прав та обов»язків до новоствореної юридичної особи, яка є її правонаступником, не має наслідком припинення діяльності реорганізованої юридичної особи і не може бути підставою для припинення права користування земельною ділянкою не відповідає нормам чинного законодавства.
Пункт 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час реорганізації ДП «Київський річковий порт», як підставу припинення права користування землею визначав припинення діяльності підприємства, установи, організації саме як юридичної особи, тобто припинення діяльності підприємства з точки зору правової, а не з приводу продовження чи припинення технологічного, виробничого процесу.
У зв»язку з реорганізацією ДП «Київський річковий порт» та перетворення його у відкрите акціонерне товариство була припинена і діяльність державного підприємства «Київський річковий порт». Відповідно до положень ч.4 ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні», чинного на час реорганізації державного підприємства, наслідком ліквідації чи реорганізації підприємства було виключення його з державного реєстру України.
Таким чином, наслідком реорганізації державного підприємства «Київський річковий порт» було припинення його як юридичної особи і припинення його діяльності як державного підприємства, що відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.27 було підставою для припинення відповідною Радою народних депутатів, у даному випадку Київською міською радою, права користування земельною ділянкою ДП «Київський річковий порт».
Визнаючи за позивачем право користування спірною земельною ділянкою, суди першої та апеляційної інстанцій посилались на положення ст..34 Закону України «Про підприємства в Україні», яка діяла на момент реорганізації ДП «Київський річковий порт» у ВАТ, відповідно до яких при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов»язки колишнього підприємства.
Проте Земельний кодекс України, який є спеціальним законом, і який регулює не майнові, а земельні відносини, як в теперішній редакції, так і в редакції, яка була чинна на час утворення ВАТ «Київський річковий порт», аналогічного положення щодо переходу права користування земельними ділянками не передбачає.
Частина 3 статті 30 Земельного кодексу України, чинного на час утворення ВАТ, визначала, що при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам, організаціям разом з цими об»єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Проте при цьому у відповідності до положень ч.4 цієї статті право користування земельною ділянкою повинно було посвідчуватись Радами народних депутатів відповідно вимог статті 23 цього Кодексу. Стаття 23 Кодексу визначала, що право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.
Таким чином, ВАТ «Київський річковий порт» був зобов»язаний отримати державний акт про право постійного користування земельними ділянками у відповідності до переданих йому будівель та споруд ДП «Київський річковий порт», за якими до нього переходило право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди, оскільки відповідно до ч.2 ст.22 Земельного кодексу України, чинного на час його утворення, приступати до використання наданої земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право користування землею, заборонялося.
ВАТ «Київський річковий порт» зазначених вимог чинного земельного законодавства не виконав, належним чином право на користування земельними ділянками не оформив, а тому законних підстав вважати, що позивач є належним землекористувачем немає.
Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на п.5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР», яким передбачено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію цього кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування безпідставні, оскільки позивач ВАТ «Київський річковий порт», як це встановлено судовими рішеннями, був утворений вже після введення в дію цього Земельного кодексу, а тому положення п.5 зазначеної Постанови не можуть бути до нього застосовані.
Це ж стосується і посилання судів на п. 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу».
Не підлягає застосуванню щодо землекористування ВАТ «Київський річковий порт» і п.6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, тому що у ньому йдеться про переоформлення юридичними особами вже наданого відповідно до чинного законодавства права постійного користування земельними ділянками, але які за цим Кодексом не можуть його мати. Оскільки позивач права постійного користування земельними ділянками у передбаченому чинним земельним законодавством не оформив, то, відповідно, він і не має що переоформлювати.
Позивач міг би вважати, що порушене його право як землекористувача навіть при умові не оформлення ним у передбаченому законодавством порядку права землекористування, при наданні ним доказів, що на спірній земельній ділянці знаходяться будівлі чи споруди, передані до його статутного фонду при реорганізації державного підприємства Київський річковий порт. Проте таких доказів позивачем надано не було і судами першої та апеляційної інстанцій таких доказів не встановлено.
Таким чином, Київська міська рада, припинивши пунктом 2 оспорюваного рішення право користування частиною земельної ділянки площею 0,60 га у зв»язку з припиненням діяльності державного підприємства Київського річкового порту з віднесенням її до земель запасу житлової та громадської забудови, з наступним наданням її у довгострокову оренду третій особі, діяла у відповідності з чинним земельним законодавством, а тому законних підстав для скасування зазначеного рішення у судів не було.
Відповідно, у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити за їх безпідставністю, оскільки доказів того, що оспорюваним рішенням Київради порушені законні права та інтереси позивача, не встановлено.
Відповідно до положень ст..229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Оскільки обставини судами встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано матеріальний закон, то відповідно до вимог п. 9 ст. 223 КАС України судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст.210, 220, 221, 223 п.9, 229, 232 КАС України, колегія суддів, -
постановила:
Касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» задовольнити.
Постанову господарського суду м. Києва від 26 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 липня 2006 рокускасувати.
В задоволені позову відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт» до Київської міської ради, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» про скасування рішенняVІІІсесії ІVскликання Київської міської ради № 1017\2427 від 23 грудня 2004 року «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Ніко Інвест» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування складських приміщеньна вул. Набережно-Луговій, 4 у Подільському районі м. Києвавідмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Кобилянський М.Г.
Судді: Гаманко О.І.
Горбатюк С.А.
Гурін М.І.
Юрченко В.В.
З оригіналом звірено:
Суддя: Юрченко В.В.