К/С № К-6987/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2006 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого суддіПилипчук Н.Г.
суддів Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Степашка О.І.
при секретарі: Ільченко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуЄвпаторійської об’єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2005 р.
у справі № 2-23/2707-2005
за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Геліос"
до Євпаторійської об’єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18-31.01.2005 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2005 р., визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0009141503/0 від 29.09.2004 р. в частини стягнення штрафних санкцій зі сплати земельного податку в сумі 12315,20 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач, як вітчизняний заклад охорони здоров’я, відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" звільнений від сплати земельного податку.
Відповідач подав касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, що позивач не звільнений від сплати земельного податку, оскільки не є установою та не включений до переліку спеціалізованих санаторіїв по реабілітації хворих, які відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" звільнені від сплати такого податку. Суд не взяв до уваги, що податкова інспекція звільнена від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, свого представника в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи викладене та виходячи із вимог ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається без участі представників сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я заклади охорони здоров’я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ЗАТ "Санаторій "Геліос" є правонаступником Дочірнього підприємства "Санаторій ім. 40-річчя Жовтня для дітей з батьками", яке діяло на підставі статуту. Відповідно до статуту метою діяльності санаторію є організація і надання комплексного санаторно-курортного лікування. Міністерство охорони здоров’я України на підставі рішення від 28.03.2000 р. № 31498-юр видало ліцензію на право здійснення медичної практики. Таким чином, судами достовірно встановлено, що ЗАТ "Санаторій ім. 40-річчя Жовтня для дітей з батьками", правонаступником якого є позивач, було закладом охорони здоров’я.
Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що Дочірнє підприємство "Санаторій ім. 40-річчя Жовтня для дітей з батьками", правонаступником якого є позивач, відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" був звільнений від земельного податку.
Приписи п. 3 ст. 12 вказаного закону, на які посилається податкова інспекція, не можуть застосовуватися до даних правовідносин, оскільки не поширюються на позивача, який не є спеціалізованим санаторієм України для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України.
За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються з обставинами у справі та відповідають нормам матеріального права.
Порушень норм процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, не вбачається. Суд першої інстанції правильно у відповідності із вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на підставі якого вирішувався спір, стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Відповідно до ч. 5 ст. 49 цього ж кодексу витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Євпаторійської об’єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18-31.01.2005 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.05.2005 р. – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді К.В. Конюшко
Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло
О.І. Степашко
Ухвалу складено у повному обсязі 16.10.2006 р.