КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2012 року Справа № 1170/2а-1354/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.
за участю секретаря - Сириці І.О.,
за участю представників:
позивача -ОСОБА_2,
відповідача -Скрипника О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень до позовної заяви, просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0003221710 від 27 грудня 2011 року на загальну суму 21667,67 грн..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції є незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Оскільки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції щодо постачання ПП „Гімалая" позивачу автозапчастин, факт придбання яких підтверджується відповідними податковими, видатковими накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів. Також позивач зазначає, що укладені між ним та його контрагентом правочин відповідає обов'язковим загальним вимогам, що передбачені Цивільним кодексом України, додержання яких є необхідним для чинності правочину та дані угоди недійсними в судовому порядку не визнавались. Тому, на думку позивача, висновок податкового органу про нікчемність правочинів є необґрунтованим.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, на думку податкового органу, позивачем в порушення вимог п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, сформовано податковий кредит на підставі неіснуючих операцій, оскільки правочини між позивачем та ПП „Гімалая" здійснені без мети настання правових наслідків, та дані правочини на думку податкової є нікчемними. В результаті чого, позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за лютий, березень 2011 року на суму 21666,67 грн..
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 10.11.2008р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.85), перебуває на обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції та є платником податку на додану вартість. (а.с.86)
Відповідно до акту Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №252/1710/2756602931 від 20.12.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Гімалая" за період лютий, березень 2011 року, перевіркою встановлено, порушення позивачем ч.ч.1, 5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків; п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, що полягало у завищенні податкового кредиту з ПДВ на суму 21666,67 грн., в тому числі за лютий 2001р. -13000 грн., за березень 2011 р. - 8666,67 грн.. (а.с.10-22).
На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0003221710 від 27 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 21667,67 грн., у тому числі, за основним платежем -21666,67 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 грн.. (а.с.24)
Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Гімалая". Зокрема, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено з вищевказаним контрагентом усні договори купівлі-продажу товарів, згідно яких позивачем отримано від ПП „Гімалая" автозапчастини.
Дані операції позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту у лютому, березні 2011 року (а.с.51-59, 71-79)
Факти придбання позивачем у ПП „Гімалая" зазначеного товару підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме видатковими накладними (а.с.33, 60), податковими накладними на загальну суму ПДВ -21666,67 грн. (а.с.34, 61).
Позивач за отриманий товар у контрагента розрахувався готівковими коштами, про що свідчать копії квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с.35-36, 62- 63).
Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.
Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.
Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо придбання позивачем у ПП „Гімалая" автозапчастин є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення в лютому, березні 2011 року даних господарських операцій.
З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ПП „Гімалая" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.
Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.
Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.
Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач займається такими видами діяльності за КВЕД, зокрема, 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту, 63.40.0 організація перевезення вантажів, тобто придбання у ПП „Гімалая" -автозапчастин, здійснено позивачем в межах його господарської діяльності.
Також в судовому засіданні встановлено, що у власності та користуванні позивача знаходяться транспортні засоби, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу та тимчасових реєстраційних талонів. (а.с.28-29)
Тобто, придбані у ПП „Гімалая" автозапчастини встановлені на вищевказані транспортні засоби позивача.
До того ж відповідно до ліцензії НОМЕР_2, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 має право надавати послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»та здійснювати внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами у період з 27.08.2009р. по 26.08.2014р. (а.с.112)
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 в лютому та березні 2011р. надавав автопослуги своїм клієнтам, на підтвердження чого надано до суду копії актів здачі -прийняття робіт (а.с.37-50, 64-70).
Враховуючи викладене, суд вважає, що придбані автозапчастини використано позивачем у власній господарській діяльності.
Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Гімалая" є нікчемними.
Так, станом на час проведення господарських операцій між позивачем та ПП „Гімалая", дані юридичні особи були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягами з ЄДР (а.с.95-96, 111) та були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.
У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №252/1710/2756602931 від 20.12.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ст.228 ЦК України.
Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".
До того ж, відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.
Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.
Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 в лютому та березні 2011р. правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори купівлі-продажу, сторонами яких є позивач та ПП „Гімалая" укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.
Крім того, відповідачем не доведено, що ПП „Гімалая" було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.
Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ПП „Гімалая" товарів, згідно вищезазначених договорів купівлі-продажу підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 21666,67 грн. до податкового кредиту та про протиправність збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану у розмірі 21667,67грн., у тому числі, за основним платежем -21666,67 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 грн..
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0003221710 від 27 грудня 2012 року.
Позивачем заявлено позовну вимогу щодо визнання нечинним податкового повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0003221710 від 27 грудня 2012 року, яке прийнято відносно конкретної фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, а отже є актом індивідуальної дії.
Проте, системний аналіз статей 105, 162, 171 КАС України дає підстави вважати, що даний спосіб захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб може стосуватись, виключно, оскарження нормативно - правових актів, оскільки у разі визнання протиправним (незаконним) акт індивідуальної дії є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, - втрачає чинність після набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст.11 КАС України, а також те, що оскаржуване позивачем рішення є актом індивідуальної дії, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в частині визнання даного рішення нечинним, визнавши оскаржуване рішення протиправним.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, судові витрати у розмірі 216,70 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0003221710 від 27 грудня 2012 року.
Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 216,70 грн..
Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено -25.05.2012р.
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Т.М. Кармазина