У х в а л а

іменем україни

11 травня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів:Мазур Л.М.,Маляренка А.В.,

Матвєєвої О.А.,Юровської Г.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Маріупольської міської ради, Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради, треті особи: приватні нотаріуси ОСОБА_9, ОСОБА_10, Маріупольське бюро технічної інвентаризації Донецької області, про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, визнання недійсними договорів купівлі-продажу і дарування за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 березня 2011 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_7 17 січня 2002 року вони купили квартиру №20 у будинку АДРЕСА_1. 28 лютого 2002 року ОСОБА_7 за договором дарування придбав квартиру №19 у будинку АДРЕСА_1. Провівши ремонт та об'єднавши ці квартири в одну, ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на реконструйовану квартиру №20. У серпні 2004 року ОСОБА_7 продав вищезазначену квартиру ОСОБА_8, а у квітні 2005 року останній подарував цю ж квартиру ОСОБА_7 Оскільки квартира є спільним майном подружжя, позивачка вважає, що має право на 1/2 частину квартири, тому просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири. Крім того, ОСОБА_6 просила визнати недійсними договір купівлі-продажу як вчиненого без її згоди та договір дарування спірної квартири як такого, що випливає з недійсного договору купівлі-продажу.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 березня 2011 року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2004 року в частині 5/14 частки квартири №20 у будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 5/14 частки цієї квартири. Визнано недійсними договір купівлі-продажу цієї ж квартири, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та договір дарування вказаної квартири, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн., з кожного по 15 грн.

Додатковим рішенням цього ж суду від 9 вересня 2011 року стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь держави судовий збір у розмірі 21 грн. 21 коп., з кожного по 10 грн. 61 коп.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2011 року рішення районного суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири змінено: визнано недійсним договір купівлі-продажу №20 у будинку АДРЕСА_1, укладений 19 серпня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в частині 5/14 частин зазначеної квартири. Рішення суду в частині визнання недійсним договору дарування квартири скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування від 20 квітня 2005 року відмовлено. У решті - рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1968 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 17 січня 2002 року ОСОБА_7 купив у ОСОБА_12 трикімнатну квартиру №20 у будинку АДРЕСА_1.

28 лютого 2002 року ОСОБА_13 подарувала ОСОБА_7 належну їй однокімнатну квартиру №19 у будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради №120 від 26 травня 2004 року затверджено акт комісії щодо приймання в експлуатацію після реконструкції та об'єднання квартир №20 та №19 у будинку АДРЕСА_1, яка складається з трьох жилих кімнат, жилою площею 51,6 кв. м, загальною площею 98,2 кв. м, з привласненням номеру 20.

На підставі цього рішення 11 серпня 2004 року Маріупольською міською радою ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - об'єднану квартиру №20 у будинку АДРЕСА_1.

19 серпня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири, своє право власності на квартиру ОСОБА_8 зареєстрував в Маріупольському БТІ 20 вересня 2004 року.

На підставі договору дарування від 20 квітня 2005 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_7 вказану квартиру.

Задовольняючи позов про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на частину спірної квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2004 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира була об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, правочин вчинено до розділу майна подружжя та визначення їх часток без письмової згоди ОСОБА_6, чим порушено її право власності.

Скасовуючи рішення районного суду в частині визнання недійсним договору дарування квартири від 20 квітня 2005 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не є стороною цього договору, у цьому разі майно може бути витребувано власником шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, проте таких вимог ОСОБА_6 не заявляла.

Під час розгляду справи апеляційним судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_7

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.П. Пшонка

Судді: Л.М. Мазур

А.В. Маляренко

О.А. Матвєєва

Г.В. Юровська