Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

11:35 год.

13.02.2012 р. справа № 2а-4715/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 17.06.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 144/9/10-00 від 20.01.12 р.,

прокурора: Редченко В.І., посвідчення № 86 видане 19.07.11 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Визит Альянс", вул. Морехідна, 14, м. Миколаїв, 54038

доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029

провизнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.11 р. № 0000490070

керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000490070, прийняте ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 8 червня 2011 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "Визит Альянс" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:35 год.

13.02.2012 р. справа № 2а-4715/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 17.06.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 144/9/10-00 від 20.01.12 р.,

прокурора: Редченко В.І., посвідчення № 86 видане 19.07.11 р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Визит Альянс", вул. Морехідна, 14, м. Миколаїв, 54038

доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029

провизнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.11 р. № 0000490070

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс»(далі - позивач, ТОВ «Визит Альянс»). Позивач просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 8 червня 2011 р. № 0000490070, прийняте державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ). Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що ним були укладені договори, за умовами яких придбано товар і послуги, в ціні яких сплачено податок на додану вартість (далі - ПДВ) і на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, сформовано податковий кредит. Відповідач, проводячи перевірку, зробив висновок про безпідставне формування позивачем податкового кредиту, оскільки до його складу включений ПДВ, сплачений постачальникам, стосовно яких ДПІ не встановлено сплати цього податку до бюджету. Позивач вказує на те, що Закон України «Про податок на додану вартість», який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, не ставить бюджетне відшкодування ПДВ в залежність від фактичного надходження цього податку до бюджету саме від контрагентів платника податків - отримувача бюджетного відшкодування. Позивач зазначає, що ним виконані всі передумови, встановлені законодавством для формування податкового кредиту: придбано товар і послуги, сплачено ПДВ, отримано податкові накладні, а тому зменшення відповідачем розміру бюджетного відшкодування ПДВ на підставі того, що останнім не встановлено надходження податку до бюджету, є протиправним, у зв'язку із чим і просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення.

Відповідач позов не визнав, подавши заперечення (т. 3, а. с. 132-137), в яких зазначив, що ним встановлені взаємовідносини позивача із суб'єктами господарювання, зустрічними перевірками яких неможливо встановити фактичну сплату ПДВ до бюджету, що, на думку відповідача, є підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування ПДВ.

На підставі повідомлення про вступ прокурора у справу (т. 3, а. с. 138), в розгляді адміністративної справи взяв участь прокурор, який підтримав заперечення відповідача і також просить суд відмовити в задоволенні позову.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в судовому засіданні 13 лютого 2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши подані ними письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

У період з 10 до 16 травня 2011 р. ДПІ проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з контрагентами за період травень-жовтень 2010 р. та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень-листопад 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 23 травня 2011 р. № 1690/070-19/30680882 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 20-47).

Як зазначено у висновку цього акту перевірки (т. 1, а. с. 47), позивачем порушено:

- ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., п. 7.4. пп. 7.4.1, 7.4.5., п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого останнім завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за період з червня до грудня 2010 р. у загальному розмірі 783770,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., п. 7.4. пп. 7.4.1, 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого останнім завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту у період з травня до жовтня 2010 р. у загальному розмірі 58004,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 8 червня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000490070, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за період з червня до грудня 2010 р. у загальному розмірі 783770,0 грн. (т. 1, а. с. 57).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в періоді охопленому перевіркою, позивач здійснював діяльність з будівництва комплексу басейнів оздоровчого комплексу «Жемчужина». Під час будівництва ним була укладена низка договорів з такими контрагентами, як ТОВ «Інвест Торгпром»(комп'ютерне обладнання, меблі), ФОП ОСОБА_3 (кухонне обладнання), ПМП «Навігатор»(плитка), ПВКФ «Вилита»(кабель, автовимикач), ПП «Метизи-94»(огороджуючи панелі), ТОВ «Візит Гарант»(будівництво інфраструктури), ПП «Цемент-Експрес»(цемент), ТОВ «УТК Вєда»(кухонне обладнання та інвентар), ТОВ «Ренесанс Пром Тех»(металева шафа), ТОВ «Проф-Контракт»(хімічні засоби), ТОВ «Крапсервіс»(монтаж більярдних столів), ТОВ фірма «Бріг ЛТД»(батут), ПП «Одеська будівельна компанія»(альтанки), ПП «Південь»(обладнання для автоматизованого аквапарку), ТОВ «Акрополіс»(коригування проекту комплексу басейнів), ТОВ «Майтек»(обладнання для автоматизованого аквапарку), ФОП ОСОБА_5 (кухонне обладнання), ПП фірма «Меркурі-плюс»(монтажно-налагоджувальні роботи системи звукосповіщення), ТОВ «УАТ»(кухонне, водопровідне обладнання), ТОВ «Будпостачсервіс-2006»(тротуарна плітка), КП «ММБТІ»Очаківська філія (технічна інвентаризація), ТОВ «Епіцентр К»(будівельні матеріалі, господарські товари), ПП «ВКФ «Барс-Херсон»(кухонне обладнання), ТОВ «Навігатор-Буд»(будівельні матеріали), ВАТ «Миколаївгаз»Очаківське УЕГГ (природний газ), ТОВ «Пік Гарант»(будівельні роботи), ТОВ «Промагротрейд»(продукти харчування), ТОВ «Центр енергетичних технологій»(монтаж системи поливу), БГКП «Сирена»(водопостачання та водовідведення), ТОВ «Крок-Д»(штучна трава), ТОВ «ПО «Енергоремонт»(обладнання, електромонтажні роботи), ТОВ «Світ продуктів південь» (продукти харчування).

Суд має відзначити, що характер товарів і послуг, які отримані позивачем від вищенаведених контрагентів, цілком узгоджується з його діяльністю щодо будівництва аквапарку та створення обслуговуючої інфраструктури розважального комплексу.

В акті перевірки відповідач не ставить під сумнів фактичне отримання позивачем товарів та послуг, а також їх оплату, включаючи ПДВ, не надано таких заперечень і під час судового засідання. Крім того, фактичність господарських операцій позивача підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: платіжними дорученнями, видатковими накладними, довідками про вартість робіт, актами приймання робіт (послуг), товарно-транспортними накладними (т. 1, а. с. 58-124, 126-154, 156-250, т. 2, а. с. 1-58, 60-165, 167-250, т. 3, а. с. 1-118, 143-198).

Факт побудови комплексу басейнів оздоровчого комплексу «Жемчужина»підтверджується актом готовності об'єкта до експлуатації, витягом з рішення Чорноморської сільської ради, витягами з державних реєстрів прав на нерухоме майно та про державну реєстрацію прав (т. 3, а. с. 124-129).

Таким чином, суд знаходить доведеним факт наявності у позивача об'єкту будівництва, під час якого були використані або спожиті товари і послуги, отримані від контрагентів.

Заперечення як відповідача так і прокурора, фактично зводяться до того, що ДПІ не має змоги встановити фактичну сплату ПДВ до бюджету контрагентами позивача, тобто відповідачем встановлено ненадходження цього податку не від позивача, а в результаті порушень, допущених іншими платниками податків.

Суд вважає, що така підстава для висновку ДПІ про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування, як невстановлення сплати ПДВ його постачальниками, суперечить приписам Закону України «Про податок на додану вартість», нормами якого регулювались спірні правовідносини на час їх виникнення.

Так, відповідно до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На час перевірки, позивач мав всі оформлені відповідно до наведених вимог законодавства податкові накладні і ця обставина відповідачем не заперечується (т. 1, а. с. 58, 60-61, 64, 66-67, 70-71, 73, 81, 97, 114-118, всі на звороті аркуша, 125, 126-127 на звороті аркуша, 129-132, 135, 137, 139, 141-142, 144, 146, 148, 153-156, 158, 164, 176-178, 181а, 184, 192-193, 195-197, 199, 201, 203, 205, 207, 209, 211, 238, 243 всі на звороті аркуша, т. 2, а. с. 11-15, 22-24, 37, 46, 48, 50 всі на звороті аркуша, 59, 61 зворот, 63-64, 66-67, 78, 87-89, 91, 100, 108, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 130, 132, 134, 136, 138, 140, 142, 144, 146, 148-149, 152, 154-155, 157, 159, 161, 163, 165 всі на звороті аркуша, 166, 176, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 198, 204, 211, 213, 215, 221, 229, 237, 246 всі на звороті аркуша, т. 3, а. с. 2, 12, 14, 23, 29, 36, 44, 50, 57, 65, 72, 78, 85, 87, 89, 91, 94, 96, 98, 102, 104, 106, 108, 111, 115, 117, всі на звороті аркуша).

За правилами ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За замістом норм Закону України «Про податок на додану вартість», передумовою бюджетного відшкодування ПДВ є сплата саме позивачем ПДВ у ціні товарів і послуг. Названим нормативним актом таке відшкодування не ставиться в залежність від сплати податку контрагентами такого платника податків або постачальниками цих контрагентів, адже протилежний висновок фактично означатиме, що добросовісний платник податків, виконавши всі встановлені законодавством умови для формування податкового кредиту і отримання бюджетного відшкодування, все одно буде позбавлений можливості отримати таке відшкодування в разі виявлення порушень допущених його контрагентами, за дії яких він відповідальності не несе і контроль за якими знаходить за межами його повноважень.

Крім того, під час розгляду справи, відповідачем подані суду довідки, складені за результатами перевірок таких постачальників позивача, як ПП «Навігатор-строй», ТОВ «ПО Енергоремонт», ВКФ ПП «Барс-Херсон», ТОВ «УТК Веда», ПП фірма «Меркурі-Плюс», ПМП «Навігатор», ПВК фірма «Віліта», ПП «Метизи-94», ТОВ «Центр енергетичних технологій», ПП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_5, ПП «Південь», ТОВ «Світ продуктів південь», ПП «Цемент-Експрес», КП «ММ Бюро технічної інвентаризації», ВАТ «Миколаївгаз», якими підтверджено здійснення позивачем господарських операцій з цими суб'єктами господарювання, а також відображення результатів таких операцій в податковому і бухгалтерському обліку останніх (т. 4, а. с. 6-10, 15-24, 35-90, 95-115, 202а-207).

Посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних перевірок ТОВ «Крапсервіс», ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «УАТ», БЦГПР КП «Сирена», ТОВ «Майтек», ТОВ «Ренесанс Пром Тех»(т. 4, а. с. 11-14, 25-34, 93), як на докази безпідставності формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від цих підприємств, суд знаходить безпідставними, оскільки неможливість проведення зустрічної перевірки постачальника позивача, не може свідчити про порушення податкового законодавства цим підприємством, і тим більш позивачем.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача або постачальників останніх, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином, тобто якщо позивач виконав всі передбачені законодавством передумови для отримання бюджетного відшкодування, ДПІ не може пов'язувати можливість отримання позивачем такого відшкодування з виконанням або невиконанням іншими платниками податків своїх зобов'язань перед бюджетом. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку обізнаності позивача про факт ненадходження до бюджету ПДВ від своїх контрагентів або постачальників у ланцюгу, він не має встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими суб'єктами господарювання податків і функція контролю за сплатою податків покладена саме на податкові органи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа «Булвес»АД проти Болгарії».

У п. п. 69-71 рішення у цій справі зазначено: «Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання за подання звітності з ПДВ постачальник.

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії».

Також, у справі «Інтерсплав проти України», Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.».

Суд відзначає, що останнє рішення Європейського суду з прав людини - "Інтерсплав проти України" не набрало статусу остаточного, але як і попередні рішення, дозволяє судити про послідовність правової позиції Європейського суду з прав людини у справах з приводу спорів заявників з податковими органами з приводу відшкодування ПДВ.

З наведених прикладів рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Як вже відзначалось судом, відповідачем встановлено порушення податкового законодавства не позивачем, а його постачальниками, окрім того, під час розгляду справи, зустрічні перевірки переважної більшості контрагентів позивача підтвердили фактичність господарських операцій між позивачем і постачальниками.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв без врахування всіх обставин справи, доводи, на які посилався відповідач, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому ДПІ не доведено перед судом законність спірного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 9272 від 16 червня 2011 р. (т. 1, а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000490070, прийняте ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 8 червня 2011 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "Визит Альянс" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

17 лютого 2012 р.

Суддя А. О. Мороз