УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "28" травня 2012 р. Справа № 18/5007/44/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 04.05.2012р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзалізничпром" (м.Первомайськ, Луганська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український машинобудівний концерн" (м.Малин)
про стягнення 106091,11грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 106091,11грн., з яких: 100000,20грн. основного боргу, 1104,91грн. інфляційних та 4986,00грн. процентів за користування грошовими коштами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, на виконання вимог ухвали господарського суду від 04.05.2012р. надав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, письмове правове обґрунтування підстав нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних (а.с.23-24), а також надав довідку, в якій позивач повідомляє, що заборгованість відповідача станом на 28.05.2012р. не змінилась та складає 100000,20грн. (а.с.26).
Крім того, представник позивача надав в судове засідання акт звірки взаємних розрахунків станом на 21.05.2012р., підписаний повноважними представниками, з якого вбачається, що відповідач визнав наявність у нього боргу перед позивачем в сумі 100000,20грн. (а.с.25).
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином (про що свідчить розписка представника відповідача у повідомленні про вручення поштового відправлення, а.с.19).
Окрім того, явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача а не його обов'язком. Суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
Приймаючи до уваги той факт, що неявка повідомленого належним чином представника відповідача не перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, господарський суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 28 квітня 2011 року ТОВ "Укрзалізничпром" (позивач) факсимільним зв'язком було отримано від ТОВ "Український машинобудівний концерн" рахунок-фактуру №СФ-0000002 від 28.04.2011р. на оплату корпусу букси в розмірі 140000,28грн. (а.с.10).
28.04.2011р. позивач платіжним дорученням №771 (а.с.11) перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 100000,20грн., в призначенні платежу вказавши "за корпус букси, згідно рахунку №СФ-0000002 від 28.04.2011р.".
Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Із змісту рахунку-фактури №СФ-0000002 від 28.04.2011р. вбачається, що вона виставлена підприємцем ТОВ "Український машинобудівний концерн" для оплати ТОВ "Укрзалізничпром" корпусу букси.
Направлення відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000002 від 28.04.2011р. на суму 140000,28грн., та оплата позивачем даного рахунку частково, на суму 100000,20грн., не свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо ціни договору купівлі-продажу.
Крім цього, сторонами не було визначено, в який строк має бути здійснена його поставка.
Відповідно до ч.8 ст.181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору купівлі-продажу. Докази фактичної передачі відповідачем товару в матеріалах справи відсутні. У зв'язку з чим, були відсутні правові підстави для перерахування позивачем грошових коштів відповідачу в розмірі 100000,20грн.
Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
16.08.2011р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №328/08 від 15.08.2011р. з вимогою про повернення протягом 7-ми календарних днів з дати отримання цієї претензії коштів за корпус букси, оскільки останні не були поставлені та втратили інтерес для позивача (а.с.12-13). Факт отримання 22.08.2011р. відповідачем зазначеної вимоги підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.15).
Проте, відповідач відповіді на вимогу позивача не надіслав, грошових коштів в сумі 100000,20грн., отриманих згідно платіжного доручення №771 від 28.04.2011р., позивачу не повернув.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що вимоги ТОВ "Укрзалізничпром" про стягнення з відповідача 100000,20грн., що фактично є вимогою про повернення безпідставно сплачених грошових коштів, є правомірними.
Крім того, позивач нарахував відповідачу за період з 30.08.2011р. по 24.04.2012р. 4986,00грн. відсотків за користування грошовими коштами.
Судом встановлено, що зі спливом 7 днів з моменту отримання відповідачем вимоги про повернення коштів, а відтак починаючи з 30.08.2011р. у ТОВ "Український машинобудівний концерн", відповідач безпідставно користується отриманими від позивача коштами у розмірі 100000,20грн. та зобов'язаний повернути їх позивачеві.
Отже, у сторін виникли правовідносини у зв'язку з збереженням грошей без достатньої правової підстави, які врегульовані главою 83 ЦК України (ст.1212 -1215 ЦК України).
Частиною 2 ст.1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Отже, виходячи із змісту зазначеної статті, використання аналогії можливе за наявності достатніх умов, а саме: 1. відносини, до яких застосовується аналогія охоплюється предметом цивільно-правового регулювання (ст.ст. 1, 9 ЦК України); 2. наявність прогалин в їх регулюванні (прогалини в праві); 3. існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; 4. застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.
В даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст.1048 ЦК України).
Враховуючи те, що відповідач не повернув отримані від позивача грошові кошти в розмірі 100000,20грн., та зазначена сума знаходилась у відповідача в користуванні, суд вважає правомірним нарахування процентів за користування грошовими коштами у розмірі 4986,00грн. за період з 30.08.2011р. по 24.04.2012р., тобто з моменту виникнення прямого обов'язку повернути грошові кошти згідно ч.2 ст.530 ЦК України.
Позивачем вказано, що така ж правова позиція викладена у постановах ВГСУ від 14.03.2012р. у справі №5015/5566/11 та від 13.04.2010р. у справі №4/273-09.
Також позивач за період з вересня 2011 року по березень 2012р. на підставі ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 1104,91грн. інфляційних.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору; а тому інфляційні нарахування на суму боргу та проценти входять до складу грошового зобов'язання.
Перевіривши розрахунок інфляційних (а.с.5), суд вважає його обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати у розмірі 1104,91грн. нараховані відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач доказів сплати боргу не надав, доводів позивача не спростував. Наявність заборгованості не заперечується відповідачем, що вбачається із акту звірки розрахунків, підписаним представниками та скріплений печатками обох сторін (а.с.26).
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 106091,11грн., з яких: 100000,20грн. основного боргу, 4986,00грн. процентів за користування грошовими коштами та 1104,91грн. інфляційних.
Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український машинобудівний концерн" (11600, м.Малин, вул.Огієнка, 55, код 37082089)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзалізничпром" (93200, Луганська обл., м.Первомайськ, вул.Макушкіна, 2А, код 32082194)
- 100000,20грн. основного боргу;
- 4986,00грн. процентів за користування грошовими коштами;
- 1104,91грн. інфляційних;
- 2121,82грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 3 прим.
1- в справу
2,3- сторонам (рек. з повід.)