УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючої: Перегінець Л.В.
Суддів: Меленко О.Є., Бойчука І.В.
Секретаря Сурмачевської У.С.
з участю апелянта - ОСОБА_1,
представника апелянта - ОСОБА_2,
позивача - ОСОБА_3,
представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.03.2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.03.2012 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини.
Вирішено дозволити виїзд за кордон України неповнолітній ОСОБА_5 разом з матір'ю - ОСОБА_3 у строк шість місяців з дня набрання рішенням законної сили.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування
обставин у справі. Зокрема зазначає, що судом не досліджено питання щодо необхідності лікування дитини саме за кордоном, не визначено правову підставу для надання дозволу ____________________________________________________________________________
Справа №0907/2-8202/2011 Головуючий у 1 інстанції Бойчук О.В.
Провадження № 22ц/0990/950/2012 Суддя-доповідач Перегінець Л.В.
Категорія 57
на виїзд без згоди батька, а також не взято до уваги той факт, що на даний час у провадженні Івано-Франківського міського суду знаходиться спір за позовом апелянта до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні. Апелянт вказує, що оскаржуваним рішенням суду його фактично на півроку позбавлено права спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, що суперечить вимогам Сімейного кодексу України. Просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.03.2012 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.
Позивач доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просить в задоволенні скарги відмовити.
Представник органу опіки та піклування при Виконкомі Івано-Франківської міської ради вимоги скарги не визнав, просив відмовити в її задоволенні.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.06.2003 року. Згідно Свідоцтва про народження від 14.04.2004 року ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_5 (а.с.4).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23.12.2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_5 після розірвання шлюбу залишено проживати з матір'ю (а.с.9).
Зважаючи на медичні-лікарські показання, за якими неповнолітня ОСОБА_5 систематично хворіє і потребує санаторно-курортного лікування, з метою забезпечення її інтересів та враховуючи обов'язок батьків піклуватись про стан здоров'я дитини та її фізичний стан, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову з наданням їй дозволу на виїзд за кордон разом з матір'ю на шість місяців і з таким висновком погоджується колегія суддів з таких підстав.
За змістом ч.1ст.151, ч.2.ст.155 Сімейного кодексу України, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства», батьки зобов'язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.
А згідно ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Медичними висновками та виписками з медичних карток амбулаторного хворого від 25.05.2010р., 23.11.2010р., 31.08.2011р., 06.02.2012р. (а.с.5,6,7,8,21), підтверджено, що неповнолітня ОСОБА_5 систематично хворіє та потребує санаторно-курортного лікування.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач у справі ОСОБА_3, з метою продовження оздоровлення дитини має намір виїхати з ОСОБА_5 за кордон України у червні-серпні 2012 року для її оздоровлення. Проте відповідач згоди на такий виїзд не дає, що не заперечив в засіданні апеляційного суду, через неузгодженням з ним країни виїзду та вибору способу оздоровлення, перешкоджанням, на його думку, у спілкуванні з дитиною тривалий час. (а.с.20).
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Виїзд дитини за кордон з матір'ю з метою оздоровлення в даному випадку, не можна вважати перешкодою у спілкуванні з дитиною в розумінні ч.2 ст.157 СК України, оскільки така дія не є спрямованою на віддалення дитини від батька, а зумовлена забезпеченням дитині умов для оздоровлення та вчиняється в її інтересах. Крім того, дозвіл на виїзд не позбавляє батька права спілкуватися і перебувати з дитиною .
Відтак, посилання апелянта на те, що оскаржуваним рішенням його фактично на півроку позбавлено права спілкуватися з дитиною, до уваги суду не беруться.
Що ж до доводів апелянта про відсутність деталізації країни виїзду та умов оздоровлення, то такі колегія суддів не знаходить обґрунтованими, оскільки законодавцем передбачено порядок вирішення питання про дозвіл на виїзд із збереженням відповідальності батьків щодо забезпечення прав та інтересів дитини виходячи з норм спеціального законодавства.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо надання дозволу на виїзд за кордон України неповнолітньої ОСОБА_5 разом з матір'ю - ОСОБА_3 у строк шість місяців з дня набрання рішенням законної сили, дослідив і врахував при цьому всі обставини справи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.
Керуючись ст. ст. 307,308,313-315, 317 ЦПК України колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.03.2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Перегінець Л.В.
Судді: Бойчук І.В.
Меленко О.Є.