Справа № 2-1159/12

Провадження № 2/1805/1159/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2012 року

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого -судді Грищенко О.В.

при секретарі -Страшенко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідач в своїх письмових заявах від 04.01.2012 року до правоохоронних органів, до адміністрації ЗОШ № 4 поширила неправдиву інформацію щодо неї та її неповнолітнього сина -ОСОБА_3, нібито він 01.01.2012 року разом з його товаришем ОСОБА_4 підривали петарди у дворі будинку, де вони мешкають, на зауваження ОСОБА_2 не реагував та ображав її непристойними висловлюваннями та жестами на її адресу, оскільки ОСОБА_3 „спец по матам" та „має добру вчительку в особі його мами". Викладені цих в заявах відповідача факти не відповідають дійсності, оскільки в той день ОСОБА_3 в зазначеному місці не було. Такі дії відповідача ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивачки. Просить визнати недостовірними відомості заяв відповідача до правоохоронних органів та до адміністрації ЗОШ № 4, визнати наклепом дії відповідача з виготовлення та поширення інформації відносно позивача у заявах до правоохоронних органів та адміністрації ЗОШ № 4. Зобов'язати відповідача спростувати зазначені відомості шляхом написання заяви з вибаченням перед позивачкою та зобов'язати відповідача в подальшому не здійснювати дій, які порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача та членів його сім'ї.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, вважала, що позивач не довела факту поширення нею інформації, яка є недостовірною, що вона, звертаючись із заявами до правоохоронних органів та до школи, мала на це право, оскільки впевнений в тому, що 01.01.2012 року саме ОСОБА_3 разом з його товаришем ОСОБА_4 підривали петарди у дворі будинку, де вони мешкають. А висловлені нею в цих заявах характеристики на адресу ОСОБА_3 та його матері -це її внутрішнє переконання, яке ґрунтується на об'єктивних фактах, оскільки вона декілька років знає неповнолітнього сина позивачки та всю їхню сім'ю саме з негативного боку.

Представник позивача проти задоволення позову заперечувала з тих же підстав.

Встановлено, що сторони у справі є сусідами і мешкають в одному багатоповерховому будинку, та між ними склалися неприязні стосунки. Як пояснили сторони в судовому засіданні, їхні непорозуміння найчастіше виникали з того приводу, що відповідач систематично робила зауваження дітям, що граються на майданчику у дворі.

01.01.2012 року ОСОБА_2 звернулася до оператора лінії „102" та повідомила про те, що 01.01.2012 року неповнолітній ОСОБА_3 разом з його товаришем неповнолітнім ОСОБА_5 підривали петарди у дворі будинку, де вони мешкають, на зауваження ОСОБА_2 не реагував та ображав її непристойними висловлюваннями та жестами на її адресу. За вказаною заявою проведена перевірка та складено висновок від 11.01.2012 року, з якого вбачається, що протиправних дій з боку неповнолітнього ОСОБА_4 не було, факт створення шуму не знайшов свого об'єктивного підтвердження. (а.с.54).

04.01.2012 року відповідач написала письмові заяви до правоохоронних органів та до директора ЗОШ № 4, в якій навчається син позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в яких повідомила, що 01.01.2012 року ОСОБА_3 разом з його товаришем ОСОБА_4 підривали петарди у дворі будинку, де вони мешкають. На її зауваження ОСОБА_6 висловився брутальною лайкою на її адресу та підняв руку і показав витягнутий середній палець. „Все це робилося за підказкою молодшого ОСОБА_3, він у нас спец по матам та іншим дурницям, оскільки має добру вчительку в особі своєї мами". Вказує також, що коли вона піднялася на 3-й поверх, де мешкають сусіди ОСОБА_6, щоб поговорити з батьками хлопця, то у них з батьком неповнолітнього -ОСОБА_7 виник конфлікт, в ході якого останній відштовхнув її. Просила розібратися та вжити відповідні заходи. (а.с.35, 39, 41).

06.01.2012 року заява зазначеного змісту була подана ОСОБА_2 до Зарічного РВ СМУ УМВС України в Сумській області, при цьому ОСОБА_2 під особистий підпис попереджена про кримінальну відповідальність за 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про злочин. (а.с.55).

За вказаною заявою Зарічним РВ СМУ УМВС України в Сумській області проводилася перевірка, за наслідками якої в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_7 відмовлено за відсутністю складу злочину, та проведена з ним профілактична робота про недопущення сварок з сусідами. (а.с.59, 60).

З пояснень неповнолітнього ОСОБА_4 від 10.01.2012 року вбачається, що 01.01.2012 року він разом з товаришем близько 18-30 год. зривали петарди у дворі будинку, але з під'їзду вийшла сусідка ОСОБА_2 та почала на них кричати. (а.с.58).

Позивач ОСОБА_1 в поясненнях від 10.01.2012 року вказує, що її син ОСОБА_8 в цей день, тобто 01.01.2012 року, весь день знаходився вдома. (а.с.58).

Аналогічні пояснення надала позивач також при перевірці заяви ОСОБА_2 на ім'я директора школи № 4. (а.с.74). З відповіді директора школи ОСОБА_9, яка надавалася ОСОБА_2 12.01.2012 року на її заяву, вбачається, що факти, викладені в ній, не підтвердилися. (а.с.75).

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердила, що вказана заява ОСОБА_2 була прийнята секретарем школи та зареєстрована в журналі обліку вхідної кореспонденції. Проведена перевірка, і заявниці надана відповідь.

З пояснень свідка ОСОБА_10 в судовому засіданні вбачається, що вона є класним керівником ОСОБА_3 та може охарактеризувати його лише з позитивного боку. Особисто вона ніколи не чула від нього нецензурних висловлювань.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що проживає в одному будинку із сторонами у справі. 01.01.2012 року до них у гості прийшла сім'я ОСОБА_11. Ввечері їхній син разом із сином ОСОБА_7 вийшли на вулицю позривати петарди. Після цього до низ зайшла ОСОБА_2 і сказала, що діти повибивали у неї вікна.

Аналогічні пояснення надав суду свідок ОСОБА_11, пояснивши, що 01.01.2012 року, коли вони разом з сім'єю знаходилися в гостях у ОСОБА_7, святкували Новий рік, сиділи за столом, а їхні діти гуляли на вулиці, прийшла ОСОБА_2, яка була дуже схвильована, почала кричати щось стосовно дітей. ОСОБА_7 вивів її на сходову клітину та пішов шукати дітей.

Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб -на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запо бігання правопорушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей.

Відповідно до Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40). Згідно з ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а згідно із ст.1 Закону України «Про звернення громадян»громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 р. „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду від 10.04.2003 №8-рп/2003, звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію.

Пунктом 4 зазначеної Постанови Пленуму визначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Крім того, як зазначено в п. 2 даної Постанови Пленуму, враховуючи положення статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

При цьому слід враховувати рішення Європейського суду у справі «Ляшко проти України», рішення у справі «Салов проти України», рішення у справі «Лінгенс проти Австрії». В цих рішеннях Європейський суд зазначив, що особа має право на можливість висловлювання власного судження, оцінки, думки, що і було зроблено відповідачем ОСОБА_2 при направленні для розгляду своїх звернень. В зазначених рішеннях Європейського суду вказано, що примушення до доказування оціночного судження порушило б Конституційне право на свободу думки; вимогу доведення правдивості оціночних суджень неможливо виконати і така вимога є порушенням свободи поглядів, гарантованої статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Право на оприлюднення поглядів, оцінок, думок, суджень має будь-яка особа. З огляду на це, висловлення оціночних суджень, не може бути визнано проявом неправомірної поведінки. Таким чином, інша інформація, крім викладених в заявах відповідачки фактів, яку позивач вважає негативною, а саме висловлювання: „Все це робилося за підказкою молодшого ОСОБА_3, він у нас спец по матам та іншим дурницям, оскільки має добру вчительку в особі своєї мами", - є лише оціночними судженнями, а тому не підлягає спростуванню з огляду на норми Національного та Міжнародного права, наведені вище.

Слід також зазначити, що відповідальність за неправомірну поведінку, наслідком якої стало завдання шкоди фізичній особі, може настати лише за наявності одночасно трьох умов: винної протиправної поведінки відповідача, негативних наслідків (у вигляді завданої позивачеві шкоди), причинного зв'язку (між першою та другою умовою).

В даному випадку наявність всіх трьох складових відсутня, та позивачем не надані докази про те, що вона та її син зазнали таку шкоду саме від неправомірних дій ОСОБА_2 Не наведено доводів на підтвердження як самого факту завдання такої шкоди, так і того, в чому саме вона полягає.

Що стосується ділової репутації позивача, то на нашу думку, він взагалі не навів жодних доводів, які б свідчили про те, що його ділова репутація постраждала якимось чином, саме внаслідок неправомірних дій відповідача.

Отже, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, що унеможливлює цивільно-правовову відповідальність.

Суд також не вправі зобов'язувати відповідача вибачатись перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, заперечення відповідача та її представника, покази свідків, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 34 ч.1, ст. 40, ст.55 ч.5 Конституції України, ст.ст.16, 277 ЦК України, ст.1 Закону України «Про звернення громадян», 471 Закону України "Про інформацію" Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Рішеннями Європейського суду у справах «Ляшко проти України», «Салов проти України», «Лінгенс проти Австрії», п. п. 2, 4, п.16 Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 року, Рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей)ст. ст. 10, 11, 57-60, 212-215,224-226 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана особою яка була присутня при оголошенні рішення суду протягом 10 днів з дня його оголошення а особою яка не брала участі в розгляді справи протягом 10 днів з дня отримання копії рішення до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо скаргу не було подано.

Суддя О.В.Грищенко