Судове рішення #23032681

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД


Справа: № 2а-141/07 Головуючий у 1-й інстанції: Перхета А.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.


ПОСТАНОВА

Іменем України


"14" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Ключковича В.Ю. та Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Військової частини А 1588 на постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А 1588 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:


20.03.2007 року позивач звернувся в суд з позовом до Військової частини А 1588 та просив визнати незаконними дії відповідача та стягнути компенсацію за продовольче забезпечення в сумі 29 394,10 грн.

Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2007 року позовні вимоги задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач має право на отримання компенсації за несвоєчасно отримане продовольче забезпечення.

З таким висновком суду не можна погодитися виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у ВЧ А-1588 та перебував на продовольчому забезпеченні у цій військовій частині.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вважає, що за час проходження військової служби було порушено гарантоване державою право на отримання продовольчого забезпечення за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено одержання військовослужбовцями за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки, або за бажанням грошову компенсацію.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань»були затверджені норми забезпечення продовольчими пайками відповідних категорій військовослужбовців і в період до 10 березня 2000 року такі продовольчі пайки видавалась військовослужбовцям та були отримані позивачем.

Положенням ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»була призупинена дія ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців»в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків і речового майна або, за їх бажанням грошової компенсації, а тому з 11.03.2000 позивачу не видавались продовольчі пайки і (або) не виплачувалась грошова компенсація замість цих пайків.

Крім цього, Законом України «Про деякі заходи економії бюджетних коштів»не було зупинено дію ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців»у відповідності до якої держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців та осіб звільнених у запас або у відставку, військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави фінансової, речової, продовольчої і інших видів забезпечення (нова редакція цієї статті прийнята 05.10.2000 відразу після прийняття Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000).

Згідно із статтею 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців у правах і свободах, визначених законодавством України.

Із системного аналізу частини 3 статті 22 Конституції України випливає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Дію ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 № 1459-ІІІ було призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них.

29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та Рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», а тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка.

Крім цього, дана норма вказаного Закону неконституційною у визначеному законом порядку не визнавалася та діяла у період з 17.02.2000 по 03.11.2006.

В свою чергу, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України; військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів; порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, як вбачаться із змісту ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач втратив право на грошову компенсацію за неотримане ним продовольче забезпечення з урахуванням компенсації втрати частини доходів та індексації з 03.11.2006, оскільки дана норма Закону неконституційною не визнавалася, тому до спірних правовідносин не могла бути застосована ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки у зазначений період вона не діяла.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача не порушують прав і законних інтересів позивача та відповідають вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з постановленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :


Апеляційну скаргу Військової частини А 1588 задовольнити.

Постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 квітня 2007 року скасувати.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Військової частини А 1588 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення - відмовити.

Постанова апеляційної інстанції за наслідками її перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.





Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Коротких А. Ю.

Ключкович В.Ю.




  • Номер:
  • Опис: стягнення компенсації за продовольче забезпечення
  • Тип справи: Касаційна скарга
  • Номер справи: 2а-141/07
  • Суд: Касаційний адміністративний суд
  • Суддя: Межевич М.В.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Рішення набрало законної сили
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.10.2016
  • Дата етапу: 02.11.2016
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація