Справа №22-ц-840/12 28.05.2012 28.05.2012 28.05.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-840/12 Головуючий у 1-ї інстанції Кузьменко В.В.

Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

28 травня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Ямкової О.О.,

при секретарі: Громовій Л.В.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2011 року

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4,

третя особа - приватний нотаріус Миколаївського нотаріального округу

(ПН) ОСОБА_5

про розірвання договору дарування та визнання його недійсним, визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А:

5 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, який уточнювала та просила про визнання недійсним та розірвання договору дарування будинку АДРЕСА_1, укладеного 14 серпня 2001 року між сторонами з підстав недодержання загальних вимог законодавства, помилки, тяжкої обставини і обману, та визнання за нею права власності на спірний будинок.

В обґрунтування позову зазначала, що відповідачка ОСОБА_4, яка є її сусідкою, при оформленні угоди щодо належного позивачці будинку ввела її в оману, пообіцяв постійну допомогу та догляд, але після укладення договору перестала надавати допомогу і зареєструвала своє право власності на житловий будинок.

Просила про поновлення пропущеного строку позовної давності, у зв'язку з юридичною необізнаністю та тяжкім захворюванням на зір.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалено про визнання договору дарування будинку АДРЕСА_1, укладеного 14 серпня 2001 року між сторонами, недійсним з підстав, передбачених ст. 56 ЦК України (в редакції 1963 року). В задоволенні позову про визнання права власності відмовлено.

Додатковими рішеннями Заводського районного суду м. Миколаєва від 1 березня 2012 року, 23 березня 2012 року і 17 травня 2012 року в задоволенні позову про розірвання договору, визнання договору дарування з підстав обману, недодержання загальних вимог законодавства та вчинення під впливом тяжкої обставини - відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення ним норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалите нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 частково, місцевий суд виходив з того, що при вчинені договору дарування житлового будинку, вона помилялася щодо природи цього договору, прав та обов'язків сторін, що має істотне значення, оскільки її сусідка, відповідачка ОСОБА_4, обіцяла її довічно доглядати, забезпечувати матеріально і тільки на цих умовах вона погодилася укласти договір про відчуження їй житлового будинку.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо розірвання договору, визнання права власності та визнання договору дарування з підстав обману, недодержання загальних вимог законодавства та вчинення його під впливом тяжкої обставини, суд першій інстанції керувався тим, що ці обставини позивачкою недоведені, а підстав для розірвання недійсного договору з визнанням права власності на спірне майно немає.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи.

Згідно зі ст. 56 ЦК України (в редакції 1963 року) угода, вчинена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (з наступними змінами, які були чинними на час вчинення оспорюваної угоди), під помилкою у цьому випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на волевиявлення особи, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Судом установлено, що ОСОБА_2, укладаючи оскаржуваний договір дарування, мала на меті, що вона залишиться проживати у своєму будинку, після його відчуження на користь сусідки ОСОБА_4, яка буде за нею довічно доглядати та матеріально забезпечувати. Зобов'язання відповідачки про надання допомоги дарувальнику підтверджуються показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні та її особистими поясненнями.

Ураховуючи наведене, суд першій інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувана угода є недійсною з підстав, передбачений статтею 56 ЦК України ( в редакції 1963 року).

Разом з тим, місцевий суд відмовляючи ОСОБА_2 у визнані права власності на житловий будинок, вірно виходив з того, що ці вимоги у даному випадку є зайвими, так як стосуються скасування державної реєстрації договору дарування.

Одночасно, суд першій інстанції правильно відмовив у задоволені вимог про розірвання договору дарування, які є взаємовиключними відносно вимог щодо визнання угоди недійсною, та обґрунтовано вважав недоведеними інші підстави стосовно визнання договору дарування недійсним.

Доводи відповідачки стосовно допущених судом першої інстанції процесуальних порушень щодо порядку прийняття уточненого позову, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, так як на ці обставини та підстави, згідно яких був задоволений позов, ОСОБА_2 посилалася у первісному позові, який 5 жовтня 2011 року подала до суду. Інші процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи.

Посилання апелянта на невірне застосування норм матеріального права відносно поновлення строку позовної давності є безпідставними, так як поновлюючи строк, місцевий суд обґрунтовано виходив з віку позивачки, її стану здоров'я, дати реєстрації права власності відповідачки за договором та часу припинення надання нею допомоги.

За таких обставин рішення суду першій інстанції в частині задоволення позову є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню. Підстав для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та повторної відмови у задоволені позову не убачається.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 не спростовують висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення. В зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча

Судді