Справа № 22ц-389/2012 Головуючий у І інстанції Кір"якова Н.П.

Категорія 79 Доповідач Баркова Л.Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

суддів Сорока Г.П., Мироненко І.П.

при секретарі : Велигоненко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна

та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування коштів, витрачених на реконструкцію нежилих приміщень

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 грудня 2011 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розподілено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сумісно нажите майно: нежиле приміщення (магазин), розташоване в АДРЕСА_2 вартістю 544335 грн.; нежиле приміщення (сауну), розташоване в місті Маріуполі, АДРЕСА_3, вартістю 810233 грн.; автомобіль «Mitsubishi-Spase Star», державний номер НОМЕР_1, вартістю 67858 грн.56 коп.; квартиру АДРЕСА_1, вартістю 385350 грн., на загальну вартість 1 807776 грн.56 коп. визнавши за кожним право власності на його ? частку .

А саме: за ОСОБА_1 визнано в натурі право власності на нежиле приміщення (магазин), що розташоване в АДРЕСА_2 вартістю 544335 грн. та ? частку нежилого приміщення (сауну), розташованого в місті Маріуполі, АДРЕСА_3, вартістю 810233 грн., яке залишено у сумісному користуванні;

За ОСОБА_2 визнано в натурі право власності на автомобіль «Mitsubishi-Spase Star», державний номер НОМЕР_1, вартістю 67858 грн.56 коп.; квартиру АДРЕСА_1, вартістю 385350 грн. та ? частку нежилого приміщення (сауну), розташованого в місті Маріуполі, АДРЕСА_3, вартістю 810233 грн., яке залишено у сумісному користуванні

В рахунок порівняння часток стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 91126 грн.44 коп.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на ремонтні роботи та будівельні матеріали, з кожного по 241532 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору 1700 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 частково судові витрати по оплаті експертизи по 2192 грн.50 коп. та на користь держави несплачений судовий збір в розмірі по 1440 гривень , з кожного.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими та порушення і неправильне застосування норм процесуального і матеріального права просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати і в задоволенні позову відмовити. В частині ж розподілу сумісного майна рішення змінити, визначивши інший порядок, а саме: за ним визнати право власності на магазин і квартиру на загальну суму 871450грн., а за ОСОБА_1 право власності на сауну і автомобіль на загальну вартість 878091 грн. та стягнути з останньої на його користь в рахунок порівняння часток 3321 грн.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, його представника, адвоката ОСОБА_4, які просили задовольнити апеляційну скаргу, пояснення позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які просили скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підчас шлюбу подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 придбали спільне сумісне майно на загальну вартість 1807776 грн.56 коп., мають рівні частки і, оскільки квартира та автомобіль знаходяться у користуванні відповідача, а нежитлове приміщення:магазин позивачка використовує у підприємницькій діяльності, то кожному з них слід виділити в натурі те майно, яким вони користуються. Оскільки вартість нежитлового приміщення:сауни є значною і кожен із сторін не має можливості сплатити один одному грошову компенсацію, а також не ставить питання про виділ частки в натурі, її слід залишити у спільному користуванні та в рахунок порівняння часток стягнути з позивачки на користь відповідача грошову компенсацію. Оскільки ОСОБА_3 за згодою подружжя ОСОБА_2 за власний рахунок довгий час виконував ремонтні роботи у приміщеннях сауни та користувався нею, то на його користь підлягає стягненню в рівних долях з останніх вартість виконаних робіт.

З цим висновком суду не можна не погодитися.

Згідно з положеннями ст.60, ч.1ст.70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором та незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Згідно з положеннями ч.4,5 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, інше допускається за умовами попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом України.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі в період 1984 - 2006 років, неповнолітніх дітей не мають.

В період шлюбу, за нотаріально посвідченим договором купівлі продажу від 23 вересня 2002 року купили на ім"я відповідача ОСОБА_2 трикімнатну квартиру, загальною площею 69,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 у місті Харкові.

Відповідно до висновку Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Бокаріуса №3761/7037 від 30 червня 2011 року ринкова вартість зазначеної квартири станом на лютий 2009 року складає 385350 грн.

У 2003 році на ім»я відповідача ОСОБА_2 був куплений автомобіль Mitsubihi-Spas Star, держаний номер НОМЕР_1, вартість якого відповідно до висновку авто-товарознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Бокаріуса №3793 від 5 червня 2009 року складає 67858 грн.56 коп.

22.02.2000 року за нотаріально посвідченим договором купівлі продажу на ім»я позивачки ОСОБА_1 сторони купили нежитлове приміщення:магазин №23, в житловому будинку літ.А-3, що розташоване по АДРЕСА_2 в місті Маріуполі та складає 9/100 частки, загальною площею 201,32 кв.м.

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи Маріупольського бюро судових експертиз від 13грудня 2010 року, ринкова вартість цього нежилого приміщення складає 544335 грн.

16.04.2004 року за нотаріально посвідченим договором купівлі продажу на ім»я відповідача ОСОБА_2 сторони купили нежитлове приміщення:сауну, загальною площею 221,1 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_3 в місті Маріуполі.

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи Маріупольського бюро судових експертиз від 13 грудня 2010 року, ринкова вартість цього нежилого приміщення складає 810233 грн.

У жовтні 2006 року відповідач отримав свідоцтво про право власності на цей будинок та зареєстрував на своє ім"я.

Таким чином, виходячи із вартості зазначеного майна, яка відповідачем в апеляційній скарзі не заперечується, доля кожного подружжя у спільній сумісній власності складає 903888 грн.28 коп. (1807776.56:2)

Посилання ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду та письмових тезисах до виступу на те, що вартість квартири слід визначати за висновками експертизи від 23.12.2010 року, що складає 327119 грн., з урахуванням технічного стану квартири, є безпідставними, оскільки за положеннями ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Посилання ОСОБА_2 на те, що при розподілі майна суд визначив свій порядок розподілу не врахувавши вимоги та інтереси обох сторін, чим вийшов за межі заявлених позовних вимог, є неспроможними та такими, що не відповідають встановленим обставинам справи.

Як вбачається із апеляційної скарги та пояснень відповідача в апеляційному суді, він з визначеним судом першої інстанції варіантом розподілу майна фактично погоджується, але за умовою внесення позивачкою на депозитний рахунок суду вартості грошової компенсації, яка відповідає його долі у спільному майні, що свідчить про розгляд судом першої інстанції різних варіантів розподілу майна подружжя.

Позивачка також погоджується з таким варіантом розподілу майна, хоча суд допустив арифметичну помилку при розрахунку різниці у вартості ? частки майна, яка підлягала стягненню на користь відповідача і складає 450679 грн.72 коп., що останнім також не заперечується.

Між тим, оскільки судове рішення позивачкою ОСОБА_1 не оскаржується, виправлення цієї помилки можливе за правилами статті 219 ЦПК України.

Відповідачем також не заперечується, що після придбання на ім»я позивачки нежитлового приміщення: магазину, остання в установленому законом порядку до цього часу використовує його, а також сауну у підприємницькій діяльності, що пов»язана з торгівлею промтоварами та послугами сауни в місті Маріуполі. Він же постійно мешкає в місті Харкові, підприємницькою діяльністю в період шлюбу не займався, отримав свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця тільки у листопаді 2007 року за місцем свого проживання, де і займався нею до 2010 року. Весь час користується автомобілем і квартирою.

З урахуванням конкретних встановлених обставин, великої різності у вартості речей та їх призначення, а також приймаючи до уваги, що позивачка, звертаючись до суду з даним позовом, і відповідач при розгляді справи в судах наполягали на тому, що нежитлові приміщення: магазин і сауна є об»єктом їх спільної сумісної власності, колегія суддів вважає, суд першої інстанції правильно визначив порядок розподілу сумісного майна, який відповідає принципам розумності, справедливості і не порушує законних прав та інтересів сторін.

Посилання відповідача на те, що із спільного майна йому слід виділити магазин в місті Маріуполі та квартиру в місті Харкові, а відповідачці автомобіль та сауну, є неспроможними і не будуть справедливими, оскільки остання не має прав на управління транспортним засобом і не користується ним, відповідач же ніколи не використовував магазин у підприємницькій діяльності, і саме йому на праві власності належить сауна. Проти припинення її права власності на магазин позивачка заперечує.

Посилання відповідача на те, що сауну неможливо буде використовувати у підприємницькій діяльності двом співвласникам спростовується висновками судової будівельно-технічної Маріупольського бюро судових експертиз від 27 січня 2009 року, за якими реальний поділ сауни в натурі можливий. Більш того, відповідач не виявляє бажання залишити сауну собі та сплатити позивачці вартість її ? частки. Позивачка також заперечує проти сплати відповідачеві вартості ? частки нежилих приміщень у разі залишення їй на праві власності.

Висновок зазначеної експертизи відповідачем як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не спростований.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування коштів, витрачених на реконструкцію спільних нежилих приміщень:сауни і магазину також не спростовують висновків суду.

Звертаючись до суду з даним позовом та в подальшому уточнюючи його, ОСОБА_3, син ОСОБА_1 від першого шлюбу, посилався на те, що оскільки відповідачі обіцяли передати йому та братові у власність спірні нежилі приміщення, він, за їх згодою, вкладав в будівництво, ремонт та реконструкцію магазину і сауни особисті кошти, які підлягають відшкодуванню, оскільки договори дарування цих приміщень за рішенням суду були визнані недійсними. На підтвердження позову надав договори підряду на виконання робіт та квитанції на придбання будівельних матеріалів в період 2000-2009 років.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 стверджував, що всі ремонтні роботи після купівлі магазину і сауни були виконані ним та ОСОБА_1 за сумісні кошти під час шлюбу. На підтвердження також надав договори підряду на виконання робіт, платіжні документи та квитанції.

Відповідно до вимог ч.1 ст.3, ч.2 ст.10 ЦПК України кожна сторона має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності із п.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Як вбачається зі справи, додатковою судовою будівельно-технічною експертизою Маріупольського бюро судових експертиз від 1 грудня 2011 року, яку проведено на підставі наданих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договорів підряду на виконання робіт, платіжних документів та квитанцій визначено вартість будівельних матеріалів та проведених ремонтних робіт на двох об'єктах нежилих приміщень.

Відповідно до висновку зазначеної експертизи, у період 2000-2009 років було витрачено на ремонтні роботи особисто ОСОБА_3 483064 грн. (85638+397427). Ремонтні роботи, на які відсутні платіжні документи на придбання будівельних матеріалів в рахунок експертом не приймались.

Факт виконання ОСОБА_3 робіт на суму 483064 гривні по будівництву, ремонту та реконструкції магазину і сауни за особисті кошти, як в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2, так і після розірвання шлюбу, тобто після 2006 року, відповідачка ОСОБА_1 визнала і не заперечувала, що саме ОСОБА_3 користувався нежилими приміщеннями, вкладував за домовленістю з нею та ОСОБА_2 свої особисті кошти в обидва об'єкта та допомагав їй у підприємницькій діяльності, якою ОСОБА_2 займатися не хотів.

Факт дарування відповідачами за нотаріально посвідченими договорами 5 квітня 2006 року ОСОБА_3 та його брату ОСОБА_5 нежилих приміщень, а саме: ОСОБА_1 магазину, а ОСОБА_2 ? частки сауни підтверджує пояснення позивача та відповідачки ОСОБА_1 про існуючу між сторонами домовленість щодо проведення ОСОБА_3 ремонтно-будівельних робіт.

Посилання ОСОБА_2 на те, що судовим рішенням, яке вступило в законну силу 6.09.2007 року договори дарування були визнані недійсними, а також на те, що при розгляду справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не посилались на виконання останнім за особисті кошти ремонтно-будівельних робіт, висновки суду першої інстанції не спростовують, оскільки питання щодо мотиву дарування та виконання ремонтно-будівельних робіт в нежилих приміщеннях предмету спору не стосувались і при вирішенні його не з'ясовувались.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що письмові договори підряду укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який доводиться йому тестем, на будівництво, ремонт та реконструкцію магазину від 5 квітня 2000 року та сауни від 10 червня 2004 року є фіктивними, такими що не відповідають вимогам закону, є безпідставними.

Факт родинних зв'язків позивачем ОСОБА_3 не визнається, а відповідачем він не доведений.

За змістом і формою зазначені договори підряду вважати нікчемними відповідно до положень глави 28 Цивільного Кодексу (в редакції 1963 року) та глави 61 діючого Цивільного Кодексу підстав не має. Крім того, аналогічні договори за змістом надавав і сам відповідач ОСОБА_2

Вимог щодо недійсності цих договорів не заявлялось.

Більш того, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував, що після розірвання шлюбу він у приміщення сауни не заходив, а тому і не може знати чи виконував ОСОБА_3 в період 2006-2009 років ремонтні роботи в ньому та чи відповідають виконані роботи тим будівельним матеріалам, які зазначені в наданих позивачем квитанціях. Більш того, в зазначений період ОСОБА_3 був власником сауни до вересня 2007 року та залишається її користувачем до цього часу.

Факт витрачення позивачем будівельних матеріалів на будівництво власного будинку, що останнім заперечується, відповідачем не доведено.

Належних доказів, які б спростували висновки судової експертизи від 1 грудня 2011 року та пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_1, відповідачем ОСОБА_2 не надано як суду першої інстанції, так і апеляційному суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 порушив порядок надання доказів, а саме копій квитанцій на підтвердження ремонтно-будівельних витрат, які надавались експерту для проведення судової експертизи та залучені до матеріалів справи, висновків суду не спростовують, оскільки відповідно до положень статті 31 ЦПК України ОСОБА_3 мав право протягом усього часу розгляду справи збільшити розмір позовних вимог та на підтвердження цих вимог надати додаткові докази, що він і зробив в процесі розгляду справи 3.11.2011 року. (а.с.43-47 т.3)

Оригінали наданих ним квитанцій були оглянуті при розгляді справи в апеляційному суді, а обставини справи, які були підтверджені ними, відповідачем не спростовані.

З урахуванням наведеного та виходячи із положень статей 16,17 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, статей 316,325,328 ЦК України та відсутності письмового договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про створення спільної власності на нежитлові приміщення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав у ОСОБА_3 для стягнення з останніх грошової компенсації.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції змінив підставу позову, пославшись на статтю 1212 ЦК України є неспроможними, оскільки справу розглянуто в межах обставин, на які посилався ОСОБА_3, як на підставу своїх вимог, а відповідно до вимог статті 214 ЦПК України суд при ухваленні рішення повинен вирішувати питання про застосування норм матеріального права до правовідносин, які виникли між сторонами.

Тому, виходячи із встановлених обставин та приймаючи до уваги, що договір дарування визнаний недійсним, суд першої інстанції правильно застосував положення статті 1212 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги також не приводять судову колегію до висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які є підставами до скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2011 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.

Судді