23.05.2012
Справа № 2-2790/11/0206
Р і ш е н н я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2012 року м.Вінниці
Замостянський районний суд м. Вінниці
в складі:
головуючого:судді Медяної Ю.В.,
при секретарі:Кононенко О.Б.,
за участю:
позивача-відповідача ОСОБА_2,
представника позивача-відповідачаОСОБА_3,
відповідача-позивачаОСОБА_4,
представника відповідача-позивача ОСОБА_4 та представник відповідача-позивача ОСОБА_5 ОСОБА_6,
представників відповідача ОСОБА_7ОСОБА_8, ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Акціонерний комерційний банк «Аркада»про скасування рішення третейського суду, визнання недійсним договору уступки права вимоги, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
Встановив:
В травні 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договору №Л122/1 про уступку права вимоги від 29 листопада 2005 року, свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та поділ спільного майна подружжя.
У своїй заяві ОСОБА_2 зазначила, що 01 червня 1996 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4, який згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 13 березня 2006 року, між ними був розірваний.
18 травня 2005року, між ОСОБА_4, як довірителем, та акціонерним комерційним банком «Аркада»був укладений договір №Л 122 про участь у Фонді фінансування будівництва.
29 листопада 2005 року між АКБ «Аркада», ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка є матір`ю ОСОБА_4, був укладений договір №Л 122/1 про уступку права вимоги. За вказаним договором право вимоги, належне ОСОБА_4 було передано безоплатно ОСОБА_5 Після підписання зазначеного договору, ОСОБА_5 внесла на рахунок АКБ «Аркада»решту суми за договором №Л122 від 18 травня 2005 року у розмірі 1 500 гривень. Після завершення будівництва будинку АДРЕСА_1 та прийняття його в експлуатацію, на ім`я ОСОБА_5 АКБ «Аркада» була видана довідка про повний розрахунок за квартируНОМЕР_1 у вищевказаному будинку, що стало підставою для отримання ОСОБА_5 на своє ім`я свідоцтва про право власності на вказану квартиру.
Вважає договір №Л 122/1 про уступку права вимоги недійсним, оскільки кошти, які сплачувались ОСОБА_4 за договором №Л122 від 18 травня 2005 року і були внесені у розмірі 99% від загальної вартості квартири, належали їм на праві спільної сумісної власності, тому й право вимоги на майно, яке було придбане за спільні кошти, належало їм обом. Про укладення договору №Л122/1 про уступку права вимоги від 29 листопада 2005 року на спірну квартиру на ім`я своєї матері, ОСОБА_4 її не повідомляв і своєї згоди на укладення такого договору вона не давала. Квартира АДРЕСА_1 належить їм з відповідачем ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, оскільки була придбана ними за їх спільні кошти у період перебування у шлюбу.
Оскільки свідоцтво про право власності на спірну квартиру було видане на ім`я ОСОБА_5 на підставі недійсного правочину, вона просила також визнати його недійсним.
Просила суд поділити придбане у шлюбі майно: пральну машину «Арістон», вартістю 2000 грн. та телевізор ony»вартістю 2 000 грн.
В грудні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду із додатковою позовною заявою до ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Товарна Універсальна біржа «Сальдо»від 21 березня 2008 року про звернення стягнення на трикімнатну квартиру у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 та визнання права власності на дану квартиру. Мотивуючи свої вимоги тим, що спір було розглянуто на підставі третейської угоди укладеної між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 25 вересня 2007 року по вирішенню спору по поверненню боргу за договором позики від 06 січня 2005 року.
Відповідно до договору позики від 06 січня 2005 року, який був укладений між ОСОБА_7, як позикодавцем, і ОСОБА_5, як позичальником, остання отримала позику в сумі 437 886 гривень, які зобов`язалася повернути у строк до 20 грудня 2007 року. Пунктом 6 зазначеного договору було передбачено, що у разі відсутності коштів для повернення позики, позичальник має право передати у власність позикодавцеві майно набуте ним у майбутньому. Укладаючи третейську угоду від 25 вересня 2007 року і домовляючись між собою про передачу спору по поверненню коштів за договором позики від 6 січня 2005 року на вирішення третейського суду. Жодної домовленості щодо вирішення спору між сторонами щодо звернення стягнення за договором позики на конкретне майно у третейській угоді не міститься.
В ході судового розгляду судом було прийнято до розгляду заяву позивача-відповідача про уточнення вимог первісної позовної заяви у відповідності до якої ОСОБА_2 просила суд: скасувати рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Товарна універсальна біржа «Сальдо»від 21 березня 2008 року в справі № 96-21/03-08М за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про стягнення боргу шляхом визнання права власності на нерухоме майно; визнати недійсним договір № Л122/1 від 29 листопада 2005 року про уступку права вимоги, який був укладений між АКБ «Аркада», ОСОБА_4 та ОСОБА_5; скасувати свідоцтво про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку № 302 від 23 лютого 2006 року на квартиру АДРЕСА_1; поділити майно, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яке належить їм на праві спільної сумісною власності наступним чином:
- визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 та пральну машину «Арістон»;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 та телевізор y»;
В листопаді 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому зазначив, що за період спільного життя вони з ОСОБА_2 придбали за його кошти: м'який куточок вартістю 2800 гривень, телевізор «Оріон»вартістю 1100 гривень, пральну машину «Арістон»вартістю 2000 гривень, частину меблів в кімнату вартістю 1500 гривень, мікрохвильову піч »вартістю 400 гривень, набір посуди вартістю 480 гривень, набір каструль вартістю 350 гривень, два килими розміром 3х4 вартістю 1600 гривень, дорожки коврові вартістю 400 гривень, диван вартістю 1345 гривень, 6 шт. постільних наборів вартістю 1650 гривень, меблі в прихожу вартістю 510 гривень, меблі в маленьку кімнату вартістю 2600 гривень, кухонний комбайн вартістю 890 гривень, електричний чайник вартістю 160 гривень, мобільний телефон вартістю 900 гривень, мобільний телефон вартістю 1200 гривень, фотоапарат »вартістю 430 гривень, масляний обігрівач вартістю 750 гривень, дві ковдри вартістю 1800 гривень, меблі в кімнату вартістю 1500 гривень, металічний контейнер (ракушка) вартістю 7500 гривень, дублянку вартістю 4800 гривень, золоті речі які купувалися з метою накопичення коштів (3 ланцюжки, каблучка з діамантом, 8 каблучок, 2 пари сережок) вартістю 11850 гривень. Із зазначеного майна, ОСОБА_4 просить виділити йому: м'який куточок вартістю 2 800 гривень, телевізор «Оріон»вартістю 1 100 гривень, пральну машину «Арістон»вартістю 2000 гривень, частину меблів в кімнату вартістю 1500 гривень, а всього на суму 7400 гривень, решту майна на суму 41 115 гривень виділити позивачу-відповідачу ОСОБА_2, стягнувши з неї на його користь грошову компенсацію в сумі 46 857 гривень 50 копійок.
У судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3, пославшись на обставини викладені в первісному позові, повністю підтримали уточненні вимоги первісної позовної заяви та просили їх задовольнити. Зустрічний позов ОСОБА_4 не визнала та пояснила суду, що користується спільним майном, а саме: набір посуду, вартістю 480 гривень, набір каструль, вартістю 450 гривень, 3 шт. постільної білизни, вартістю 825 гривень, меблі в прихожу (дзеркало та тумбочка), вартістю 510 гривень, меблі в меншу кімнату (письмовий стіл та диван), вартістю 2 600 грн. 00 коп., а решта майна, яке зазначає ОСОБА_4, у спільній сумісній власності колишнього подружжя, ніколи не перебувало, а тому не може бути предметом розподілу.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник, щодо задоволення вимоги про виділення їй у власність пральної машини «Арістон»покладалася на думку суду.
Відповідач-позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6, пославшись на обставини, викладені у зустрічному позові ОСОБА_4, повністю позов підтримали та просили його задовольнити. В задоволенні первісної позовної заяви позивача-відповідача, ОСОБА_2, просили відмовити, пояснивши суду, що спірна квартира була придбана не за спільні кошти подружжя і не за кошти нажиті сторонами у шлюбі, а за кошти, позичені ОСОБА_4 у його матері ОСОБА_5, які остання взяла у борг у ОСОБА_7 Кошти ОСОБА_5 позичила для придбання квартири ОСОБА_4 і ці кошти були його особистою приватною власністю, тому позивач-відповідач ОСОБА_2 не вправі ставити питання про їх поділ. ОСОБА_4 маючи намір купити для себе квартиру, 18 травня 2005 року уклав договір про участь у Фонді фінансування будівництва, свою ж квартиру, яку він придбав до шлюбу, мав намір продати і віддати матері позичені на квартиру кошти. Коли ОСОБА_7 дізналася, що договір у Фонді фінансування будівництва для придбання квартири уклала не ОСОБА_5, а її син, вона почала вимагати повернути їй борг, або, щоб ОСОБА_5 переуклала договір на своє ім'я, тому, на законних підставах, 29 листопада 2005 року між АКБ «Аркада», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір про уступку права вимоги. Позивач-відповідач ОСОБА_2 знала ще в період шлюбу про укладення ОСОБА_4 договору про участь у Фонді фінансування будівництва за позичені кошти, однак вона не заявляла ніяких вимог. Претензій в період шлюбу та після його розірвання щодо квартири та з приводу вищезгаданих договорів остання не мала.
Представники відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, в судовому засіданні проти задоволення уточненого позову заперечували, посилаючись на те, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 був укладений договір позики від 06 січня 2005 року. На прохання ОСОБА_5 ОСОБА_7 позичила їй гроші для участі у Фонді фінансування будівництва і придбання квартири за умови, що позичені кошти остання має повернути до 20 грудня 2007 року, а якщо ОСОБА_5 борг не поверне, то квартира перейде у власність ОСОБА_7. Дізнавшись, що договір на участь у Фонді фінансування будівництва квартири уклала не ОСОБА_5, а її син ОСОБА_4, якому вона перепозичила кошти, ОСОБА_7 стала вимагати негайного повернення їй коштів або переоформлення договору на ОСОБА_5, в зв'язку з чим 29 листопада 2005 року за участю АКБ «Аркада»був укладений договір про уступку права вимоги. Зазначений договір був укладений без порушень вимог чинного законодавства. Оскільки ОСОБА_7 розуміла, що у строк до кінця 2007 року ОСОБА_5 не матиме змоги повернути кошти і спірна квартира ще не готова, щоб проживати в ній, ОСОБА_5 не зможе продати своєї квартири, так як іншого житла у неї не має, то за взаємною домовленістю, вони уклали 25 вересня 2007 року третейську угоду, згідно якої погодилися передати на розгляд та остаточне вирішення до постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Товарна Універсальна біржа «Сальдо»спір по поверненню боргу за договором позики від 06 січня 2005 року. Так як ОСОБА_5 в обумовлений строк кошти не повернула, на неодноразові звернення щодо погашення боргу пояснила, що грошей у неї немає і борг повернути не може, ОСОБА_7, маючи третейську угоду, звернулася до третейського суду з позовом про стягнення боргу, шляхом визнання права власності на нерухоме майно. Рішенням третейського суду було ухвалено рішення про звернення стягнення на придбану ОСОБА_5 спірну квартиру та визнано право власності на неї за ОСОБА_7
Третя особа без самостійних вимог, на стороні відповідачів-позивачів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 -представник Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Аркада»ОСОБА_10 до судового засідання не з'явився, суду надав заперечення на первісну позовну заяву ОСОБА_2, в яких зазначив, що при укладені договорів про участь у Фонді фінансування будівництва № Л122 від 18 травня 2005 року та про уступку прав вимоги № Л122/1 від 29 листопада 2005 року були дотриманні вимоги чинного законодавства, просив справу розглянути у його відсутність.
Вислухавши думку учасників судового процесу, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 дослідивши матеріали цивільної справи, надавши належну оцінку усім доказам, що є у справі, суд приходить до висновку, що первісна позовна заява ОСОБА_2 з уточненими вимогами та зустрічна позовна заяви ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судом, що 01 червня 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, який був розірваний 13 березня 2006 року, згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці (т. 1 а.с. 19) та відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 27 грудня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, було зареєстровано його розірвання, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 1638 від 27 грудня 2006 року (т. 1 а.с. 19).
18 травня 2005 року ОСОБА_4 та АКБ «Аркада»уклали договір № Л122 про участь у фонді фінансування будівництва ( т. 1 а.с. 78-80).
На підставі п. 1.1. вищезазначеного договору ОСОБА_4 дав згоду на передачу коштів банку у довірче управління з метою отримання у власність об'єкту інвестування, згідно з правилами Фонду фінансування будівництва за програмою ТОВ «БМУ-3». Згідно з п. 2.1.1 вказаного договору банк взяв на себе зобов'язання прийняти від довірителя кошти у довірче управління та використати їх для будівництва житла. Після введення об'єкта будівництва в експлуатацію надати довірителю довідку, яка підтверджує право довірителя на отримання у власність закріпленого за ним об'єкта інвестування. Об'єктом фінансування за вказаним договором була квартира АДРЕСА_1. У виконання взятого на себе зобов'язання ОСОБА_4 було сплачено АКБ «Аркада»кошти: 18 травня 2005 року -61 320 грн. 91 коп. (т. 1 а.с. 108), 23 червня 2005 року - 35 444 грн. 06 коп. (т. 1 а.с. 109), 01 липня 2005 року -15 154 грн.97 коп. (т. 1 а.с. 110), 08 серпня 2005 року 45 554 грн. 48 коп. (т. 1 а.с. 111), 03 листопада 2005 року -3 050 грн. 21 коп. (т. 1 а.с. 1112), 29 листопада 2005 року - 1 657 грн. 24 коп. (т. 1 а.с. 113), а загальна сума внесених ОСОБА_4 грошових коштів становила 162 181 грн. 87 коп.
У день укладення договору про участь у ФФБ № Л122(18 травня 2005 року) ОСОБА_4 було заповнено анкету клієнта банку «Аркада»де в графі «джерело надходження грошових коштів»зазначив: «Подарок на свадьбу»(т. 1 а.с. 107).
29 листопада 2005 року між АКБ «Аркада», ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір уступки права вимоги № Л122/1 (т. 1 а.с. 81) у відповідності до умов якого на підставі підпункту б) підпункту 2) пункту 2.2.2. за договором № Л122 про участь у ФФБ від 18 травня 2005 року, попередній довіритель, ОСОБА_4 уступає, а наступний довіритель ОСОБА_5 приймає на себе право вимоги, належне попередньому довірителю за основним договором, укладеним між попереднім довірителем та банком.
Після укладення вищезазначеного договору уступки права вимоги ОСОБА_5 відповідно до прибуткового касового ордеру № 16 від 29 листопада 2005 року сплатила лише 2 040 грн. 95 коп. (т. 1 а.с. 114), причому 6 234 грн. 98 коп. їй банком було повернуто як надлишково перерахованих коштів за договором № Л122 від 18 травня 2005 року про участь у ФФБ, що підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 06 лютого 2006 року (т. 1 а.с. 115). Наведене свідчить про те, що фактично всі суми на виконання договору № Л122 від 18 травня 2005 року про участь у фонді фінансування будівництва, сплачено ОСОБА_4
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Договір № Л122 про участь у фонді фінансування будівництва від 18 травня 2005 року між ОСОБА_4 та АКБ «Аркада»укладений у період шлюбу, кошти на виконання договору також сплачені в період перебування у шлюбі.
Судом відхиляються доводи сторони відповідача-позивача про те, що грошові кошти, які вносились ОСОБА_4 на виконання вимог договору № Л122 від 18 травня 2005 року про участь у фонді фінансування будівництва, були коштами, які він позичив у своєї матері, ОСОБА_5 та які в подальшому були використані для сплати внесків на виконання вищезазначеного договору, оскільки, дана обставина не підтверджена належними доказами.
Зокрема, матеріалами справи не знайшло свого підтвердження, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, у письмовій формі, як того вимагає ст. 1047 ЦК України, так як сума позики перевищує розмір десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Стаття 57 СК України встановлює перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зокрема, це може бути майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Також це може бути майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Отже, кошти, які сплачувались ОСОБА_4 за договором № Л122 від 18 травня 2005 року про участь у фонді фінансування будівництва належали й ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Частинами 2 та 3 ст. 65 СК України, встановлено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
В розуміння ст. 31 ЦК України, дрібним побутовим правочином вважається правочин, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Право вимоги за договором № Л122 від 29 листопада 2005 року, стосувалося квартири АДРЕСА_1, що є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_15, кошти за яку ОСОБА_4 були внесені повному у розмір. При цьому, ОСОБА_4, укладаючи договір уступки права вимоги, який виходить за межі дрібного побутового, розпорядився майном без згоди ОСОБА_2, а тому, вимога позовної заяви про визнання недійсним договору № Л122/1 від 29 листопада 2005 року про уступку права вимоги, який був укладений між АКБ «Аркада», ОСОБА_4 та ОСОБА_5, підлягає до задоволення.
На підставі договору № Л122/1 від 29 листопада 2009 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво № 362 про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку, видане 23 лютого 2006 року, у відповідності до якого їй належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 228).
З огляду на обставини, які були встановленні судом, зокрема те, що договір уступки права вимоги є таким, що суперечить вимогам статті 65 СК України, суд вважає обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню вимога уточненої позовної заяви ОСОБА_2, щодо скасування свідоцтва № 362 про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку, видане 23 лютого 2006 року, у відповідності до якого ОСОБА_5 було передано у власність на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1.
25 вересня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено третейську угоду, згідно якої сторони домовились передати на розгляд та остаточне вирішення до постійно діючого третейського суду при товарній біржі «Товарна Універсальна біржа «Сальдо»будь - який спір про виконання умов договору позики від 6 січня 2005 року в разі його виникнення у майбутньому. Так як ОСОБА_5 в обумовлений строк кошти не повернула, на неодноразові звернення щодо погашення боргу пояснила, що грошей у неї немає і борг повернути не може, ОСОБА_7 звернулася до третейського суду про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення боргу. Третейський суд 21 березня 2008 року ухвалив рішення про задоволення позову і звернув стягнення на придбану ОСОБА_5 спірну квартиру та визнав право власності на неї за ОСОБА_7
Відповідно до п. 2. ч. 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди», рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване, якщо рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди.
Як вбачається із третейської угоди від 25 вересня 2007 року, укладеної між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, сторони добровільно та за взаємною домовленістю погодились передати (будь-який) спір, який виник по поверненню боргу, за договором позики від 06 січня 2005 року на розгляд і остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Товарній Біржі «Товарна Універсальна Біржа «Сальдо»(т. 3 а.с. 24).
Як вбачається з договору позики від 06 січня 2005 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, позикодавець передав позичальнику 437 876 грн. 00 коп., які позичальник зобов'язався повернути до 20 грудня 2007 року. У разі неповернення позичальником грошових коштів до зазначеного строку позикодавцю він зобов'язаний сплатити суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України, а у разі відсутності коштів на виконання договору позичальник має право передати у власність позикодавцю майно набуте в майбутньому (т. 3 а.с. 43).
Як вбачається із наведеного вище, жодної домовленості щодо вирішення спору між сторонами, щодо звернення стягнення за договором позики на конкретне майно, в третейській угоді не міститься, а стосується лише спору, щодо повернення боргу.
Третейська угода обов'язково повинна містити вказівку на вичерпне коло питань, які передаються на третейський розгляд. Згідно з положеннями Закону, якщо рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішенні питання, які виходять за межі третейської угоди, це є підставою скасування рішення третейського суду.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до договору позики від 06 січня 2005 року ОСОБА_7 передано ОСОБА_5 у власність 437 886 грн. 00 коп., що еквівалентно 82 620 дол. США.
Судом відхиляться доводи відповідачів-позивачів та їх представників про те, що угодою передбачено, що у разі відсутності коштів для повернення позики, виконання договору ОСОБА_5 має право передати у власність ОСОБА_7, майно набуте в майбутньому, оскільки предметом даного договору являються грошові кошти. Домовленість у договорі позики щодо передачі у власність позикодавцеві майна, набутого позичальником у майбутньому у разі відсутності коштів для повернення позики, суперечить вимогам параграфа 1 глави 71 ЦК України.
Частиною першою статті 546 ЦК України, встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому (стаття 573 ЦК України).
Частинами 1 та 2 ст. 577 ЦК України встановлено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
Постійно діючий третейський суд при Товарній біржі «Товарна універсальна біржа «Сальдо»21 березня 2008 року ухвалюючи рішення, про звернення стягнення та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, мав виходити з умов Третейської угоди від 25 вересня 2007 року, предметом якої було повернення боргу в сумі 437 886 грн. 00 коп., що еквівалентно 82 620 дол. США., шляхом стягнення суму боргу з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7, а не шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.
Натомість постійно діючий третейський суд при Товарній Біржі «Товарна Універсальна Біржа «Сальдо»у своєму рішення від 21 березня 2008 року вирішив питання, які виходять за межі третейської угоди від 25 вересня 2007 року, що, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди», є підставою для його скасування, що кореспондується з п. 2 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
А тому, виходячи з положень статті 388 ЦК України, оскільки квартира АДРЕСА_1, вибула із Володіння ОСОБА_5 не з її волі, а відповідно до рішення Третейського суду при Товарній Біржі «Товарна Універсальна Біржа «Сальдо»від 21 березня 2008 року, перейшла у власність ОСОБА_7, підлягає витребовуванню у останньої.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно пп. 23, 24 Постанови №11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст. 65 СК України).
Як було встановлено судом, що квартира АДРЕСА_1, є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2, оскільки придбавалася в період шлюбу, а тому виходячи з положень ст. 70 СК України, вищезазначена квартира підлягає поділу між ними в рівних частках.
Як вбачається із матеріалів справи та показів свідків, до спільного майна подружжя, яке є в наявності і підлягає розподілу, відноситься: м'який куточок, вартістю 2800 гривень, телевізор «Оріон», вартістю 1100 гривень, пральна машина «Арістон», вартістю 2000 гривень, частина меблів в кімнату, вартістю 1500 гривень, набір посуду, вартістю 480 грн., набір каструль, вартістю 350 грн., постільні набори в кількості 6 шт., вартістю 1 650 грн., меблі в прихожу (дзеркало і тумбочка), вартістю 510 грн., меблі в меншу кімнату (письмовий стіл та диван), вартістю 2 600 грн., диван 1345 грн..
В ході слухання справи було встановлено, що м'який куточок, вартістю 2 800 грн., телевізор «Оріон», вартістю 1 100 грн., пральна машина «Арістон», вартістю 2 000 грн., частина меблів в кімнату, вартістю 1 500 грн., а всього майна на 7 400 грн. є спільною сумісною власністю набутою в шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та перебуває в користуванні останнього, а набір посуду, вартістю 480 грн., набір каструль, вартістю 350 грн., постільні набори в кількості 3 шт., вартістю 825 грн., меблі в прихожу (дзеркало і тумбочка), вартістю 510 грн., меблі в меншу кімнату (письмовий стіл та диван), вартістю 2 600 грн. набуті в шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_2, перебувають в користуванні останньої.
Оскільки ОСОБА_2 не заперечувала щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 щодо виділення йому у власність м'якого куточку, вартістю 2 800 грн., телевізор «Оріон», вартістю 1 100 грн., пральної машини «Арістон», вартістю 2 000 грн., частини меблів в кімнату, вартістю 1 500 грн., а всього майна на 7 400 грн., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині виділення йому у власність вищезазначених речей.
Оскільки ОСОБА_4 підтримав свої позовні вимоги щодо виділення у власність ОСОБА_2 набору посуду, вартістю 480 грн., набір каструль, вартістю 350 грн., постільні набори в кількості 3 шт., вартістю 825 грн., меблі в прихожу (дзеркало і тумбочка), вартістю 510 грн., меблі в меншу кімнату (письмовий стіл та диван), вартістю 2 600 грн., суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Василенко ОСОБА_4 в частині виділення ОСОБА_2 у власність вищезазначених речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Не визнавалась ОСОБА_2 та не знайшла підтвердження матеріалами цивільної справи, та обставина, що майно, а саме: мікрохвильова піч », 2 килими, розміром 3х4, килимові доріжки, кухонний комбайн, чайник електричний, 2 мобільних телефони, фотоапарат », обігрівач масляний, два одіяла, частина меблів в кімнату, «ракушка»і дублянка, ювелірні вироби із золота, які придбавалася з метою накопичення, було набуто ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в період їх шлюбу та існує на час розгляду справи.
У зв'язку із частковим задоволенням вимог первісної та зустрічної позовної заяви, відповідно до ст. 88 ЦПК України, згідно якої судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, суд вважає, що з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 в солідарному порядку підлягають стягненню судовий збір в розмір 810 грн. 12 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 30 грн. 00 коп. за звернення до суду із первісною позовною заявою, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути судовий збір в розмірі 70 грн. 53 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 03 грн. 90 коп., за звернення до суду із зустрічною позовною заявою.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 61, 84, 88, 209, 212-215, 389-5 ЦПК України, ст.ст. 57, 60, 65, 70 СК України, ст.ст. 368, 388,546, 572, 573, 577, 1046 ЦК України, ст. 51 Закону України «Про третейські суди», суд,-
Вирішив:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Акціонерний комерційний банк «Аркада»про скасування рішення третейського суду, визнання недійсним договору уступки права вимоги, скасування свідоцтва про право власності на квартиру, поділ майна подружжя, задовільнити частково.
Визнати недійсним договір № Л122/1 від 29 листопада 2005 року про уступку права вимоги, який був укладений між АКБ «Аркада», ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Скасувати свідоцтво про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку № 302 від 23 лютого 2006 року на квартиру АДРЕСА_1.
Скасувати рішення постійно діючого третейського суду при Товарній біржі «Товарна універсальна біржа «Сальдо»від 21 березня 2008 року в справі № 96-21/03-08М за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру.
Поділити майно, яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яке належить їм на праві спільної сумісною власності наступним чином:
- Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1;
- Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1;
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 810 грн. 12 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмір 30 грн. 00 коп.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, задовільнити частково.
Виділити у власність ОСОБА_4 м'який куточок, вартістю 2 800 грн., телевізор «Оріон», вартістю 1 100 грн., пральну машину «Арістон», вартістю 2 000 грн., частини меблів в кімнату, вартістю 1 500 грн., а всього майна на 7 400 грн.
Виділити у власність ОСОБА_2 набір посуду, вартістю 480 грн., набір каструль, вартістю 350 грн., постільні набори в кількості 3 шт., вартістю 825 грн., меблі в прихожу (дзеркало і тумбочка), вартістю 510 грн., меблі в меншу кімнату (письмовий стіл та диван), вартістю 2 600 грн..
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір 70 грн. 53 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмір 03 грн. 90 коп.
На рішення суду до Апеляційного суду Вінницької області через Замостянський районний суд м. Вінниці може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Головуючий: