ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Справа № К-19439/06                                                                              

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2006 року                                                                                                             м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В.- головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.

при секретарі  Проценко О.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2006 року та на ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області від 30 березня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі, Тернопільського міського військового комісаріату про зобов'язання провести перерахунок пенсії,

в с т а н о в и л а :

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2006 року та ухвали судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області від 30 березня 2006 року, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про перерахунок за минулий час пенсії у бік збільшення і про стягнення її не отриманої частини. Просить постановити нове рішення про задоволення позову.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що чоловік позивачки з 1972 року одержував пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» як інвалід Великої Вітчизняної Війни першої, другої, потім третьої групи.

Позивачка з 1991 року одержує пенсію за віком на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Після смерті чоловіка, яка настала в червні 2000 року, позивачка як член сім'ї військовослужбовця з 01 серпня 2000 року одержує доплату до пенсії як дружина померлого інваліда війни, а з 01 лютого 2001 року - доплату як учасник війни.

З 01 жовтня 2002 року згідно протоколу засідання Комісії з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України від 01 жовтня 2002 року №1084 одержує надбавку до пенсії за особливі заслуги перед Україною, передбачену пунктом 2 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», як вдова особи, що була нагороджена орденами за бойові дії.

Розмір пенсії позивачки перераховувався неодноразово.

Позивачка вимагає перерахувати розмір її пенсії з урахуванням надбавок за урядові нагороди чоловіка, які, на її думку, не були враховані при призначенні пенсії чоловіку, оскільки вважає, що він отримував пенсію не як інвалід Великої Вітчизняної Війни, а як інвалід загального захворювання; виплатити частину пенсії, що могла бути отримана її чоловіком.

На процесуальні порушення при встановлені фактичних обставин справи в касаційній скарзі не вказується.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що пенсії обчислені і перераховані органом Пенсійного фонду України у відповідності до вимог Законів України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», «Про пенсійне забезпечення», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною». Тому відповідно до вказаних нормативно-правових актів немає правових підстав для перерахунку пенсії позивачки у бік збільшення.

Правова оцінка, яку суди дали обставинам справи, не суперечить вимогам законодавства.  

Оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування і ухвалення нового судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 січня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області від 30 березня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.