ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Справа № К-19351/06                                                                              

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2006 року                                                                                                             м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенко В.І. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.І.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.

при секретарі Міненко І.М.

з участю позивача та представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Черкаській області на рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області від 06 червня 2005 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Черкаській області, що пов'язані із складанням акту розслідування професійного захворювання,

в с т а н о в и л а :

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач ставить питання про скасування рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області від 06 червня 2005 року, яким скасовано рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 16 лютого 2005 року про відмову в задоволенні скарги.

Оскаржуваним рішенням задоволена скарга ОСОБА_1, акт розслідування професійного захворювання від 16 серпня 2004 року визнаний таким не відповідає фактичним обставинам в частині, в якій вказується, що ОСОБА_1 міг мати контакт із засудженим хворим на МБТ (+) під час проведення особистого прийому і що обставини виникнення захворювання не встановлені.

В касаційній інстанції представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги.

Позивач касаційну скаргу не визнав, просив її відхилити посилаючись на те, що судове рішення відповідає вимогам законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач працював у Старобабанівській виправній колонії НОМЕР_1 Державного департаменту України з питань виконання покарань у Черкаській області на посаді начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень.

11 липня 2002 року під час планового медичного огляду у позивача виявлено захворювання, яке згідно висновку Центральної лікарсько експертної комісії від 27 квітня 2004 року визнане професійним і таким, що виникло внаслідок контакту із засудженим хворим на туберкульоз легеневих форм.

За результатами розслідування професійного захворювання, проведеного комісією Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Черкаській області, 16 серпня 2004 року складено акт, що затверджений 17 вересня 2004 року начальником Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Черкаській області, де в пункті 12 вказано, що ОСОБА_1 міг мати контакт із засудженим хворим на МБТ (+) під час проведення особистого прийому і що обставини виникнення захворювання не встановлені.

28 жовтня 2004 року в порядку передбаченому главою 31-А ЦПК України чинного на той час, ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою, в якій просив визнати акт частково незаконним та зобов'язати начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань внести зміни до акту розслідування професійного захворювання, вказавши, що ОСОБА_1 під час виконання службових обов'язків мав контакт зі засудженими хворими на МБТ (+), і що захворювання пов'язане з виконанням ОСОБА_1 службових обов'язків.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд першої та апеляційної інстанції вирішував справу в порядку передбаченому главою 31-А ЦПК України, чинного на той час.

Згідно зі статтею 248-2 ЦПК України 1963 року, яка встановлювала предмет судового оскарження, до рішень, дій або бездіяльності, що підлягають оскарженню, належали колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими особа вважає, зокрема, що: порушено або порушуються її права, свободи чи законні інтереси; створено або створюються перепони для реалізації нею своїх прав, свобод чи законних інтересів або що вжиті заходи щодо реалізації її прав є недостатніми.

 При встановленні обґрунтованості скарги, як визначала стаття  248-7 ЦПК України, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує орган державної влади, орган місцевого самоврядування, посадову чи службову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права, свободи чи законні інтереси.

Зі справи вбачається, що позивач у встановленому законодавством порядку визнаний особою у якої виникло професійне захворювання і ця обставина не оспорюється суб'єктом владних повноважень.

Приймаючи нове рішення апеляційний суд, в порушення вимог закону, не встановив які конкретно права і свободи порушено, не навів правове обґрунтування останніх.

Резолютивною частиною судового рішення апеляційний суд визнав акт розслідування професійного захворювання від 16 серпня 2004 року, затвердженого начальником управління Державного департаменту України з питань виконання покарань 17 вересня 2004 року в частині того, що ОСОБА_1 міг мати контакт із засудженими хворими на МБТ (+) під час проведення особистого прийому і обставини виникнення захворювання не встановлені - не відповідає фактичним обставинам отриманого захворювання, оскільки ОСОБА_1 мав безпосередні контакти із засудженими хворими на МБТ (+) під час виконання службових обов'язків і в результаті цього отримав професійне захворювання.

Тобто, своїм рішенням суд, який не має спеціальних знань в галузі медичної науки, вийшов за межі компетенції й встановив причину професійного захворювання, що відповідно до вимог статті 57 ЦПК України 1963 року встановлюється шляхом проведення відповідної експертизи.

Крім того, апеляційний суд вийшов і за межі заявлених вимог, встановивши факт невідповідності обставин отриманого професійного захворювання, хоча позивач просив визнати частково незаконним акт розслідування професійного захворювання, та покласти на суб'єкта владних повноважень обов'язок внести до нього відповідні зміни.

Відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу начальника Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Черкаській області задовольнити частково.

Рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області від 06 червня 2005 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.