У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого: Шишка А.І.,
суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.,
секретаря: Гринчак В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального консульства України в місті Санкт-Петербург, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного кримінального переслідування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду від 01 березня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Снятинського районного суду від 01 березня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Генерального консульства України в місті Санкт-Петербург, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та стягнення коштів на відшкодування шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення з двох частин: у формі рішення на позовну вимогу про визнання протиправними дій Генерального консула України в місті Санкт-Петербург, внаслідок відмови виконати вимогу Консульського статуту України та у формі ухвали на позовну вимогу про зобов'язання Казначейської служби України безспірно списати з Єдиного казначейського рахунку України на його користь компенсацію в розмірі 784048,75 грн.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував вимоги Статуту Консульської служби України, а саме, що Генеральним консулом України в місті Санкт-Петербург не було вжито всіх необхідних заходів для відновлення порушених прав позивача. При цьому,
вирішення даної справи неможливе без особистої участі належного відповідача - Генерального консула, а не представника МЗС України, який не може бути суб'єктом цивільного права за цим позовом.
Суд не врахував, що для доведеності факту проживання в м. Ленінграді (Санкт-Петербург) позивачем було подано трудову книжку та військовий квиток. На підставі даних документів можливо встановити, що якщо позивач мав тривалі трудові відносини з підприємствами/установами м. Ленінграду, то відповідно він мав у цьому місті житло. Також особа не могла знаходитись на військовому обліку в населеному пункті, якщо в ньому не проживала. При цьому, бланк паспорту громадянина СРСР в якому знаходилась відмітка про місце проживання позивача не зберігся, оскільки був обміняний на паспорт громадянина України, а суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про витребування відповідних архівних даних, які б підтвердили факт проживання.
Апелянт стверджує, що внаслідок незаконного кримінального переслідування він втратив право на проживання у житлі, яке мав як не його власник, а орендар. Після виправдувального вироку Ленінградського районного народного суду м. Москви від 09.07.1990 року житло позивачу мало бути повернуто, а у випадку неможливості його повернути - виконавчий комітет відповідної ради зобов'язаний був протягом не довше 6 місяців з дня набуття вироком законної сили надати позивачу рівноцінне житло. Однак, цього зроблено не було, а тому, апелянт має право на відповідну допомогу Генерального консула України в місті Санкт-Петербург та відшкодування належної компенсації за незаконне кримінальне переслідування, що призвело до втрати права на житло.
Вислухавши суддю-доповідача, доводи апелянта, заперечення представників відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.
Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановив суд першої інстанції, позивач звертався до Генерального консула України в м. Санкт-Петербурзі з вимогою про вжиття заходів перед органом місцевого самоврядування про виплату йому ринкової ціни однокімнатної квартири.
Листом Генерального консула України в м. Санкт-Петербурзі від 16.02.2010 року ОСОБА_1 запропоновано надати необхідні документи для підготовки відповідного звернення до органів місцевого самоврядування з метою захисту прав ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації за втрачене право на користування житловим приміщенням. Однак, більше ніяких звернень чи документів на адресу Генерального консульства України в м. Санкт-Петербурзі від позивача не надходило.
Враховуючи вищенаведене та положення ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не було надано доказів, які б давали підстави для визнання протиправними дій генерального консула України в м. Санкт-Петербург, а також про стягнення коштів з Державної казначейської служби України внаслідок незаконного кримінального переслідування.
Крім того, згідно ст.1 Конвенції "про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах" від 22.01.1993 року, яку ратифікували Держави - члени Співдружності Незалежних Держав, зокрема Російська Федерація та Україна, громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін у відношенні своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні і кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.
Частина 1 ст. 2 Цивільного Кодексу Російської Федерації передбачає, що правила, встановлені цивільним законодавством, застосовуються до відносин за участю іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, якщо інше не передбачено федеральним законом.
Таким чином, якщо позивач вважає, що його права, свободи чи інтереси були порушені на території Російської Федерації, він має право у встановленому законом порядку здійснити такий захист за законами Російської Федерації шляхом звернення до відповідних компетентних органів влади, судових та правоохоронних органів цієї держави та при цьому користуватись всім обсягом прав та обов'язків на тих же умовах, що і громадяни цієї країни.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Снятинського районного суду від 01 березня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: А.І. Шишко
Судді: О.Ю. Беркій
В.М. Соколовський