2
5
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Васильковського В.М.
суддів: Вакарук В.М., Девляшевського В.А.
секретаря Возняк В.Д.,
з участю: позивачки ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2,
представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи на стороні відповідача Галицької міської ради про встановлення земельного сервітуту за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду від 30 березня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
в березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася з даним позовом, мотивуючи його тим, що з відповідачем проживає по сусідству, користується земельною ділянкою площею 0,23 га, по АДРЕСА_1. Рішенням Галицької міської ради від 09.07.2004 року для проходу на вказану земельну ділянку було встановлено проїзд шириною 2 м вздовж земельної ділянки, що перебуває в користуванні ОСОБА_2 Проте вказане рішення міської ради визнано недійсним рішенням Галицького районного суду від 15.06.2010 року. На її неодноразові звернення про встановлення проходу різні інстанції відмовляли, посилаючись на те, що до її земельної ділянки існує проїзд з вул. С.Бандери. Користуватися таким проїздом до земельної ділянки їй незручно. Тому просила встановити сервітут на безстрокове користування частиною земельної ділянки, що належить ОСОБА_2, для забезпечення права проїзду та проходу, з метою обслуговування її присадибної ділянки по АДРЕСА_1.
________________________________________________________________________________
Справа № 2/0904/358/2011 Головуючий у І інстанції - Мельник І.І.
Провадження № 22ц/0990/981/2012 Суддя-доповідач - Васильковський В.М.
Категорія 10
Рішенням Галицького районного суду від 30 березня 2012 року позов задоволено частково. Встановлено земельний сервітут на безстрокове користування ОСОБА_1 частиною земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 і знаходиться по АДРЕСА_2, на право проходу по наявному шляху (межі) між ділянками ОСОБА_7 та ОСОБА_2 для обслуговування своєї земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права зазначає, що ОСОБА_1 просила встановити земельний сервітут щодо забезпечення права проїзду, проходу та обслуговування своєї присадибної ділянки. Позов не був конкретизований, оскільки в позовній заяві йдеться про присадибну ділянку, а в судовому рішенні - про земельну ділянку площею 0,23 га для ведення особистого селянського господарства. Судом не враховано, що в провадженні Галицького районного суду вже знаходилась справа з аналогічними позовними вимогами, залишеними без розгляду за заявою ОСОБА_1, і рішенням Галицького районного суду від 15.06.2010 року його позов про визнання незаконним рішення Галицької міської ради від 09.07.2004 року задоволено. Суд не взяв до уваги те, що сервітут може бути встановлено щодо земельної ділянки для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Договору про встановлення земельного сервітуту він з позивачкою не укладав. Актом земельної комісії від 24.12.2010 року встановлено, що до земельної ділянки позивачки існує проїзд з вул. С. Бандери до урочища «Пастівник», який використовується жителями м. Галича для проїзду до власних земельних ділянок. Суд вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_7, як особи, яка не брала участь у справі, встановивши земельний сервітут щодо належної йому земельної ділянки. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
У засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та представник Галицької міської ради апеляційну скаргу підтримали, ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги заперечила.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка з відповідачем проживають по сусідству в АДРЕСА_1, користуються приватизованими земельними ділянками. Конфігурація та розміщення земельної ділянки ОСОБА_1 є такою, що пройти на цю земельну ділянку із свого подвір'я позивачка не може, тому рішенням сесії Галицької міської ради від 09.07.2004 року їй було встановлено проїзд шириною 2 м вздовж земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_2 та зобов'язано останнього не чинити перешкод позивачці в користуванні проїздом. Однак вказане рішення міської ради було визнано недійсним рішенням Галицького районного суду від 15.06.2010 року.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що не зважаючи на можливість проходу та проїзду на власну земельну ділянку площею 0,23 га, яка надана ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, дорогою з вулиці С.Бандери, якою користуються інші власники земельних ділянок, користуватися цим заїздом позивачці незручно через значну відстань, тому враховуючи, що ОСОБА_1 тривалий час користувалася проходом на свою земельну ділянку по існуючій межі між земельними ділянками ОСОБА_7 та ОСОБА_2, суд вважав доцільним надати позивачці можливість і надалі користуватися таким проходом, встановивши на це земельний сервітут.
Погодитись із таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
У порушення зазначених правових норм, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не встановив факти, які підлягають встановленню, у зв'язку з чим неправильно застосував норми матеріального права, не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Згідно із ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Частинами 1, 2 ст. 100 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону та обставини справи належної уваги не звернув; при встановленні земельного сервітуту не врахував, що з такою вимогою позивачка безпосередньо до відповідача, як власника земельної ділянки, не зверталась і в добровільному порядку це питання не вирішувалось; не з'ясував до кінця, чи не будуть за таким варіантом установлення сервітуту порушуватись права власників земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_7, вирішив питання про права та обов'язки останнього, як особи, яка не брала участь у справі, встановивши земельний сервітут щодо належної йому земельної ділянки.
Крім того, суд не зазначив у своєму рішенні, в яких саме частинах земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_7 встановлено сервітут і в якому розмірі.
Як видно із матеріалів справи, задоволення потреби позивачки у проході/проїзді до власної земельної ділянки, площею 0,23 га для ведення особистого селянського господарства може бути задоволено іншим способом, крім встановлення земельного сервітуту. Згідно довідки виконкому Галицької міської ради від 10.02.2011 року ОСОБА_1 має у користуванні в АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,1004 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,23 га на АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства (а. с. 42). Із план-схем розміщення земельних ділянок сторін вбачається, що до вказаної земельної ділянки позивачки площею 0,23 га, існує проїзд з вул. С.Бандери в м. Галичі, який також є проїздом до урочища «Пастівник» і використовується іншими власниками земельних ділянок (а. с. 49, 94, 111, 122). Мотивація суду першої інстанції про незручність користування цим заїздом позивачкою через значну відстань, не ґрунтується на вимогах закону.
ОСОБА_1 повинна була довести наявність єдиної підстави для встановлення земельного сервітуту - неможливість використання своєї земельної ділянки через недолік її місця розташування без надання їй права користування земельною ділянкою відповідача.
Однак, позивачка за допомогою належних і допустимих доказів не довела підстав для встановлення земельного сервітуту, а також неможливості використання без такого сервітуту своєї земельної ділянки. Натомість, встановлення сервітуту на земельній ділянці відповідача, фактично обмежує його у здійсненні права володіння, користування і розпорядження землею, що стверджується листами Галицького міського голови від 24.12.2010 року, 25.01.2011 року та начальника управління Держкомзему в Галицькому районі від 24.01.2012 року (а. с. 148-150).
За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду від 30 березня 2012 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи на стороні відповідача Галицької міської ради про встановлення земельного сервітуту, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Вакарук В.М.
Девляшевський В.А.