Справа № 22-ц-429/12 Головуючий у 1 інстанції: Курилець А. Р.

Провадження № 22-ц/1390/429/12

Категорія - 46 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого-судді Курій Н.М.,

суддів: Кота І.Н., Шумської Н.Л.,

за секретаря Служали А.Ю.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2007 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначала, що вона з відповідачем з 05.02.1994 року перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Галицького районного суду м.Львова 08.02.2007 року.

В шлюбі в них народилося двоє дітей, які на час розгляду справи є неповнолітніми.

За період шлюбу ними придбано дві квартири, а саме квартиру АДРЕСА_6 та квартиру АДРЕСА_7

Після розірвання шлюбу їхні неповнолітні доньки залишилися проживати разом з нею. Вона працює вчителем в Сокільницькій СШ, є інвалідом 3-ї групи, витрачає всі свої фінансові можливості для повноцінного фізичного та духовного розвитку дітей.

Оскільки відповідач не надає дітям жодної фінансової підтримки, ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, просила збільшити її частку в спільному майні та визнати за нею право власності на 3/4 квартири АДРЕСА_8 та 3/4 квартири АДРЕСА_9

Відповідач та його представник в суді першої інстанції позов ОСОБА_2 заперечили. Відповідач визнав, що квартира АДРЕСА_6 придбана ними в шлюбі за гроші, що їм були подаровані його батьками, однак, квартира АДРЕСА_7 не може бути власністю подружжя, так як придбана відповідачем за гроші батьків для них, лише оформлена на нього, оскільки після повернення з США його матері, яка перенесла декілька операцій, слід проживати в помірному субтропічному кліматі.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2011 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальні 2/3 частини у 3-х кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ідеальні 1/3 частини у 3-х кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1 тис. 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї апелянт посилається на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, вважає його необґрунтованим в частині відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна подружжя.

Апелянт стверджує, що відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами, а відтак, судом неправильно встановлено факт дарування грошей відповідачу на підставі банківських документів про переказ коштів.

Апелянт також зазначає, що судом неправильно проведено розподіл судових витрат, оскільки не було враховано вартості проведення експертизи.

ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення її позовних вимог.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 доводи скарги підтримали.

Відповідач ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_5, ОСОБА_6, доводи скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що 2-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 не є спільною сумісною власністю сторін, оскільки зазначена квартира була придбана відповідачем за особисті кошти, які були передані його батьком, та належали йому особисто.

Разом з тим, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що 3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3., є спільною сумісною власністю подружжя, в силу ч.3 ст. 70 СК України та, ураховуючи факт проживання дітей з позивачкою, беручи до уваги інтереси неповнолітніх дітей, за позивачкою визнав право власності на ідеальні 2/3 частини у спільній сумісній власності, а саме: 3-х кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3.

Проте, з таким висновком погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу №43215, 05.02.1994 року Сокільницькою сільською радою Пустомитівського району Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 08.02.2007 року, шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано.

За час перебування у шлюбі відповідачем були придбані -3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3., відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за №4617 від 19.11.1999р. та 2-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2, відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за №4617 від 19.11.2002р.

Ураховуючи те, що шлюб між ОСОБА_3А та ОСОБА_2 було зареєстровано з 05.02.1994 р., договори купівлі-продажу спірного майна було укладено відповідачем 19.11.1999р. та 19.11.2002р., колегія суддів доходить висновку, що в частині визначення правового статусу спірного майна слід застосувати чинне на час придбання цього майна законодавство, а саме: відповідні правила ЦК Української РСР вiд 18.07.1963р. №1540-VI (надалі - ЦК Української РСР), Закону Української РСР «Про власність» від 07.02.1991р. №697-XII (надалі - Закон Української РСР «Про власність») та КпШС Української РСР, затвердженого Законом Української РСР від 20.06.1969р. №2006-VII (надалі - КпШС Української РСР).

Відповідно до ст.16 Закону Української РСР «Про власність», майно, нажите подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю Української РСР.

У відповідності до ст. 22 КпШС Української РСР, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з ст.23 цього Кодексу майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

За таких обставин, колегія суддів доходить до переконання, що в матеріалах справи знайшли підтвердження доводи позивачки ОСОБА_2 щодо визнання спірного майна, а саме - квартир за адресою: АДРЕСА_3. та АДРЕСА_2, право власності на які зареєстровані за відповідачем, спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як таких, що набуті ними під час шлюбу.

Колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача про те, що квартира у м.Севастополі не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана на кошти, подаровані особисто відповідачеві, оскільки доказів про дарування коштів відповідач ні суду першої, ні апеляційної інстанції не представив.

Представлені відповідачем переклади грошових переказів на його ім'я від ОСОБА_10 не є належними і допустимими доказами отримання цільових коштів для придбання саме квартири в м. Севастополі для батьків.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 в м. Севастополі від 18.12.2002 року, покупцем в якому зазначено відповідача ОСОБА_3 його батьки не оспорювали, та з позовом про недійсність означеного договору не звертались.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі в м. Севастополі, й квартира використовувалась сім'єю ОСОБА_10 для літнього відпочинку і оздоровлення дітей, а також в інші місяці здавалась в оренду, за що отримувалась орендна плата (а.с.141, 144, 151,152).

Що стосується вимоги про визначення ідеальних часток в спільній сумісній власності сторін, колегія суддів виходить з того, що, при вирішенні даного спору слід керуватися нормами статей 60, 69, 70 СК України, які діяли на час виникнення спору (позов заявлений 16 лютого 2007 року) і, відповідно, зазначені норми права регулюють ці правовідносини.

Згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 69 СК України визначає, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України, яка відповідає змісту ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Відповідно до ч. 3 ст.70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Галицького районного суду міста Львова у справі № 2-703/08 від 23.12.2008р., відповідач щомісячно сплачує аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 заробітку. Зазначене судове рішення набрало законної сили. Тому правильним є висновок суду про те, що твердження позивачки про недостатність розміру аліментних платежів для забезпечення фізичного, духовного розвитку, матеріального забезпечення дітей є необґрунтованими.

В матеріалах справи відсутні докази, які б надавали підстави для колегії суддів відступити від встановленого законодавцем правила рівності часток подружжя.

Відповідно до ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів доходить висновку, що, оскільки оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, воно відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнання за кожним із подружжя Ѕ ідеальної частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 та Ѕ ідеальної частки квартири за адресою: АДРЕСА_5.

Згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. В частині 5 вказаної статті зазначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_2 при поданні позовної заяви оплатила судовий збір в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.(а.с.1,2,44,209 т.1). Понесені судові витрати просила покласти на відповідача.

Позивач ОСОБА_2 сплатила 6900 грн. за проведення експертизи (а.с. 196 т.1).

При поданні апеляційної скарги ОСОБА_2 оплатила 850 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с. 68а, 68б, 74 т.2) процесів.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що з відповідача ОСОБА_3 з урахуванням часткового (2/3) задоволення позовних вимог в користь позивача ОСОБА_2 слід стягнути (9600х2:3) 6400 грн. понесених нею та документально підтверджених судових витрат.

Керуючись ст. 22, ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. 60, ст. 69, ст.70 Сімейного кодексу України, ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ ідеальну частину 3-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 та на Ѕ ідеальну частину 2-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ ідеальну частину 3-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 та на Ѕ ідеальну частину 2-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 6400 (шість тисяч чотириста) гривень судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.