ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  31/136

21.05.08

За позовом          Спортивного комплексу Управління по фізичній культурі і спорту,

м. Київ

До          Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Арсенал-Київ», м. Київ

Про                              стягнення 393 155 грн.

Суддя  Качан Н.І.

Представники:

Від позивача                    Коба І.М.–пред. за довірен.

Від відповідача          не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 393 155 грн.

Заявлені  позовні вимоги Позивач мотивував тим, що у 2003 році між ним та Відповідачем було укладено договір на організацію перевезень автомобільним транспортом, відповідно до якого Відповідач доручив Позивачу здійснення організації перевезення пасажирів автобусом по місту Києву та за його межами.

Відповідно до умов договору Відповідач зобов‘язався оплачувати послуги, надані Позивачем, а також відшкодовувати всі понесені Позивачем додаткові витрати, пов‘язані з виконанням доручень Відповідача з організації перевезень у розмірах та у строки, передбачені договором.

Оплата за надані Позивачем послуги підлягала здійсненню у строк не пізніше 3 банківських днів після виставлення рахунку.

29.05.2007 р. Позивачем було направлено Відповідачу рахунок-фактуру на оплату наданих Позивачем послуг у сумі 393 155, 00 грн.

Зазначений рахунок-фактуру Відповідачем оплачено не було. Претензію Позивача щодо оплати наданих Відповідачу послуг Позивач залишив без відповіді, надані послуги Позивачу не сплатив.

У зв‘язку з цим, станом на сьогоднішній день розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за надані послуги складає 393 155 грн.

З огляду на вищенаведене, Позивач просив суд стягнути з Відповідача грошові кошти у розмірі 393 155 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2008р. порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 09.04.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2008р. розгляд справи було відкладено на 24.04.2008р., у зв’язку з неявкою представників відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2008р. розгляд справи було відкладено на 21.05.2008р., у зв’язку з неявкою представників відповідача.

В судовому засіданні 21.05.2008р. представник позивача підтримав  заявлені вимоги.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового процесу, втретє представників у судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав, позовну вимогу по суті і розміру у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Представник позивача заявив письмове клопотання, відповідно до ст. 75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до  суду та ухилення від існуючого порядку врегулювання спору.

Особи, які беруть участь у справі визнаються повідомленими про судовий розгляд господарського спору оскільки ухвала про порушення провадження у справі надсилалась за юридичною адресою сторін і зокрема  відповідача. За дорученням суду позивач додатково прийняв заходи щодо повідомлення відповідача  про дату розгляду даного господарського  спору .

Відповідач клопотань про відкладення розгляду спору та наявність у нього поважних причини щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визнати причини його неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання представника позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані по справі документи і матеріали,  всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

1 січня 2003 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір на організацію перевезень автомобільним транспортом (надалі –«Договір», копія якого є у матеріалах справи), відповідно до якого Відповідач доручив, а Позивач прийняв на себе організацію перевезення пасажирів автобусом VOLVO державний №803-97 КА по місту Києву та за його межами.

Відповідно до п.п. 2.2.-2.4. Договору послуги з організації та виконання перевезень сплачуються Відповідачем 1-го та 15-го числа поточного місяця по факту виконаних робіт. Ставки, за якими Відповідач розраховується з Позивачем, повинні бути надані Позивачем у вигляді калькуляції, яка підписується сторонами та є невід‘ємною частиною цього Договору. Калькуляція повинна включати у себе вартість послуг та вартість усіх затрачених матеріальних ресурсів.

Згідно з пп. 3.1.3. Договору Відповідач прийняв на себе зобов‘язання сплатити Позивачу за послуги перевезення, а також відшкодувати всі понесені Позивачем додаткові витрати, пов‘язані з виконанням доручень Відповідача з організації перевезень, у розмірах та строки, передбачені цим Договором.

Розділом 4 Договору сторони встановили порядок здійснення платежів за Договором, відповідно до якого оплата перевезення здійснюється Відповідачем за заздалегідь погодженим між сторонами ставками не пізніше 3-х банківських днів після виставлення рахунку (п. 4.1.). Порядок, строки платежів та пов‘язані з ними умови надання автотранспортного засобу для перевезення можуть змінюватися для конкретних перевезень після взаємного письмового узгодження уповноваженими особами договірних сторін (п. 4.2.).

Позивачем у справі було затверджено Калькуляцію на 2003 рік на транспортні витрати при обслуговуванні автобусом VOLVO-B12-600 по Спортивному комплексу (надалі –«Калькуляція», копія якої є у матеріалах справи), відповідно до якої розмір плати за перевезення автобусом на 2003 рік становив: за 1 годину роботи –213 грн.; за 1 кілометр пробігу –0, 60 грн. Зазначена Калькуляція скріплена підписами директора та головного бухгалтера та круглою печаткою Позивача, підписи та печатки іншої сторони Договору –Відповідача –на Калькуляції відсутні.

У 2003 році Позивачем згідно умов Договору було надано Відповідачу послуги з перевезення автобусом VOLVO державний №803-97 КА, що підтверджується відповідними подорожніми листами №№815510-815565 за період з 07.01.2003 р. по 28.09.2003 р., скріпленими підписами та печатками (штампами) представників Позивача та Відповідача (відповідні копії є у матеріалах справи).

Позивачем було виставлено Відповідачу Рахунок-фактуру №23 від 29.05.2007 р. на оплату наданих послуг з перевезення автобусом VOLVO у 2003 році згідно Договору у розмірі 393 155, 00 грн., який Відповідач повинен був сплатити протягом 3 банківських днів.

Надалі Позивачем було складено Претензію, якою Позивач просив Відповідача перерахувати на користь Позивача заборгованість за Договором у розмірі 393 155 грн.

Станом на сьогоднішній день зазначену заборгованість Відповідачем не погашено, грошові кошти на користь Позивача не перераховано.

Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення представника Позивача, що брав участь у судовому засіданні, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Правовідносини між Позивачем та Відповідачем з приводу організації перевезення автобусом VOLVO державний №803-97 КА у 2003 році, виникли та існували на підставі Договору.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільного Кодексу України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до п. 7.1. Договору зазначений Договір набрав чинності з моменту підписання сторонами та діяв до 31 грудня 2003 року. Пунктом 7.3. Договору передбачалося, що якщо жодна з сторін за 30 днів до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу сторону у письмовій формі про розірвання Договору, строк дії автоматично подовжується на кожен наступний рік.

Наявний у матеріалах справи лист Позивача на адресу Відповідача від 02.06.2006р. за №25 свідчить про те, що строк дії Договору не продовжувався на 2005-2006 рр. Будь-яких інших доказів того, що строк дії Договору було продовжено сторонами після закінчення строку його дії на 2004 рік, сторонами до суду не надавалося, і у матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки Позивачем, а також Відповідачем у справі не надано доказів продовження строку дії Договору на 2004 рік, суд приходить до висновку про те, що строк дії такого Договору закінчився відповідно до п. 7.1. Договору –31.12.2003р.

З огляду на це, оскільки правовідносини сторін за Договором виникли та існували до набрання чинності Цивільним кодексом України, то до таких правовідносин між Позивачем та Відповідачем підлягають застосуванню норми чинного на момент існування таких правовідносин Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. (надалі –«ЦК УРСР»).

Статтею 71 ЦК УРСР встановлювався загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) у три роки.

Аналогічний строк позовної давності, протягом якого порушене право підлягає захисту судом, встановлено також ст. 257 нині діючого Цивільного кодексу України.

Статтями 74-75 ЦК УРСР визначалося, що вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 ЦК УРСР встановлено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 ЦК УРСР.

Випадки зупинення перебігу строків позовної давності встановлювалися ст. 78 ЦК УРСР, відповідно до якої перебіг строку позовної давності зупиняється: якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); в силу встановленої законодавством Союзу РСР або Української РСР відстрочки виконання зобов'язань (мораторій).

Перебіг строку позовної давності зупиняється, якщо зазначені в цій статті обставини виникли або продовжували існувати в останні шість місяців строку давності, а якщо цей строк менший шести місяців - протягом строку давності.

Згідно з ст. 79 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.

Статтею 83 ЦК УРСР встановлено, що позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги.

Таким чином, відповідно до норм ЦК УРСР, порушене право Позивача підлягало захисту судом у разі звернення Позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли Позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Оскільки спірні правовідносини між Позивачем та Відповідачем виникли з приводу оплати наданих Позивачем послуг з перевезення автобусом у 2003 році, а строк дії Договору, на підставі якого здійснювалося надання таких послуг, закінчився 31.12.2003 р., то Позивач повинен був дізнатися про порушення свого права у строк до закінчення дії Договору, тобто, до 31.12.2003р.

Крім того, підтвердженням того, що Позивачу було відомо про порушення його права з боку Відповідача, є наявні у матеріалах справи листи Позивача від 14.02.2005р. №19, від 19.06.2006р. №27, від 22.09.2006 р. №42 на адресу Головного управління по фізичній культурі та спорту Київської міської державної адміністрації, від 02.06.2006р. №25 та від 19.06.2006р. №29 на адресу ТОВ «ФК «Арсенал-Київ»щодо врегулювання ситуації, яка склалася з оплатою наданих послуг з перевезення.

Таким чином, оскільки між Позивачем та Відповідачем відсутні будь-які інші договори або угоди, якими б установлювався інший порядок оплати наданих Позивачем послуг, ніж той, що встановлювався Договором та чинним на момент існування спірних правовідносин законодавством, то Позивач повинен був звернутися до суду за захистом свого порушеного права протягом строку позовної давності, тобто - не пізніше 31 грудня 2006 року.

Позовну заяву було подано Позивачем до суду лише 21.12.2007р., тобто, після закінчення строку позовної давності, встановленого законом.

Згідно зі ст. 32 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Такі обставини доводяться сторонами та встановлюються судом на підставі доказів у справі, які подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Доказами у справі можуть бути письмові і речові докази, висновки судових експертів, а також пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів зупинення або переривання строку позовної давності Позивачем або Відповідачем до суду не надавалося, і у матеріалах справи будь-які докази з цього приводу відсутні. Правовідносини між Позивачем та Відповідачем не відносяться до тих правовідносин, на які не поширюються вимоги щодо позовної давності.

Згідно з ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності Позивачем до суду не надавалося, і у матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, Господарський суд міста Києва, оцінюючи зібрані у справі докази у порядку, передбаченому ст. 43 ГПК України, приходить до висновку, що вони вказують на те, що Позивачем було пропущено строк позовної давності, протягом якого порушене право підлягало захисту судом, і не було надано доказів того, що такий строк позовної давності було порушено Позивачем з поважних причин. За таких умов, з огляду на імперативний характер норми ст. 75 ЦК УРСР, суд не вбачає можливості для здійснення захисту будь-яких прав Позивача, що є предметом спору.

З огляду на це, Господарський суд міста Києва вважає, що у позові Позивачу слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позовних вимог Позивачу відмовлено, то, згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на Позивача у повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., ст.ст. 71, 72, 74, 75, 165 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р., ст.ст. 2, 5, 32, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

    В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                                      Н. І. Качан

Дата підписання рішення 02 червня 2008 року.