КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.05.2012 № 24/344
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Сотнікова С.В.
Дзюбка П.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Інвестиційно-фінансовий консалтинг" на рішення господарського суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі № 24/344 (суддя: Шевченко В.Ю.)
за позовом публічного акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», м. Донецьк
до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», м. Київ
про стягнення 15 507,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2011 року відкрите акціонерне товариство «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі по тексту - відповідач) про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньої - транспортної пригоди в порядку регресу в розмірі 15 507,00 грн., виплаченої закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» своєму страхувальнику.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору про відступлення права вимоги від 23.12.2009 закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» відступило позивачу своє право грошової вимоги в порядку регресу до третіх осіб (боржників).
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі № 24/344 у позові відкритого акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що до позивача згідно договору відступлення прав вимоги від 23.12.2009 перейшло від ЗАТ «Страхова компанія «ВУСО» права вимоги до ОСОБА_2, як особи відповідальної за нанесення збитків. В той же час реалізація права регресної вимоги є частиною страхової діяльності, пов'язаною з виплатою страхового відшкодування, яка передбачена ст. 27 Закону України «Про страхування та ст. 993 Цивільного кодексу України», а позаяк позивач не є страховиком, посередником страховика, не має відповідної ліцензії на здійснення діяльності по страхуванню, у нього не виникає права на регресну вимогу по відшкодуванню суми страхової виплати, з огляду на що суд відмовив позивачу в задоволенні позову.
При цьому суд керувався положеннями ст.ст. 979, 993, 1166, ч.ч. 1, 2 ст. 1187, п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, ст.ст. 6, 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ч. 1. ст. 2 Закону України «Про страхування», ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду публічне акціонерне товариство «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» (правонаступник - відкритого акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг») звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі № 24/344 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права та тим, що висновок місцевого суду, зроблений в оскаржуваному рішенні стосовно того, що реалізація права регресної вимоги є частиною страхової діяльності суперечить ст. 1 закону України «Про страхування», яка не відносить реалізацію права зворотної вимоги до страхування.
11.05.2012 та 15.05.2012 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заяви, в яких останній просить розглянути справу за відсутності його повноважного представника, а також підтримує доводи апеляційної скарги в повному обсязі.
В судовому засіданні 22.05.2012 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи є докази (поштові повідомлення) належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.04.2007 між закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 35812-50-02, об'єктом страхування якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом марки Kia Picanto, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Відповідно до вказаного договору страхова сума склала 71 000,00 грн., страховий платіж - 4 189,00 грн.
02.10.2007 в м. Дніпропетровську на перехресті вулиць Семафорної та Буковинської сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Kia Picanto, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля марки МАЗ, державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2.
ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України.
Постановою Комсомольського районного суду міста Херсона від 26.10.2007 встановлено вину ОСОБА_2 в скоєнні ДТП, порушення ним Правил дорожнього руху України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 гривень.
04.10.2007 ОСОБА_3 звернулась до ЗАО «Страхова компанія «ВУСО» з заявою про виплату страхового відшкодування, у зв'язку з пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП.
Згідно з рахунком № 1315/07 від 01.10.2007 та № 7838 від 04.10.2007 вартість відновлювального ремонту склала 18 615,80 грн.
04.02.2008 ЗАТ «Страхова компанія «ВУСО» складено страховий акт № 411-02, згідно з яким даний випадок був визнаний як страховий випадок та вирішено виплатити потерпілій особі страхове відшкодування в сумі 15 507,00 грн.
Платіжним дорученням № 1096 від 04.02.2008 ЗАТ «Страхова компанія «ВУСО» сплатило страхове відшкодування ОСОБА_3
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/6118816, саме відповідач є особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду.
23.12.2009 між ЗАТ «Страхова компанія «ВУСО» та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» відступило позивачу своє право вимоги до осіб, відповідальних за нанесені збитки.
З урахуванням викладеного, позивач зазначав про те, що на підставі договору від 23.12.2009 він отримав право вимоги в межах ліміту відповідальності за майнову шкоду, встановлену полісом № ВА/6118816, а саме у сумі 15507,00 грн. до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто до відповідача.
Оскільки відповідач в добровільному порядку не здійснив виплату страхового відшкодування в порядку регресу, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до господарського суду міста Києва.
Господарський суд міста Києва відмовив у позові повністю, зазначивши про необґрунтованість та не підтвердженість позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про необґрунтованість позовних вимог, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Законом України «Про страхування».
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
В п. 37.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України «Про страхування», згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/6118816 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому закритим акціонерним товариством „Страхова компанія „ВУСО". Вина водія ОСОБА_2 встановлена постановою Комсомольського районного суду міста Херсона від 26.10.2007.
Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки МАЗ 364229 (державний номер НОМЕР_2) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВА/6118816), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки Kia Picanto (державний номер НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс № ВА/6118816), а до закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 35812-50-02 від 13.04.2007, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки (аналогічні висновки по застосуванню положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містяться у постановах Верховного Суду України від 25.11.2008 у справі № 11/406-07, від 07.11.2011 у справі № 48/562).
Відповідно до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначалось вище, 23.12.2009 року між закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» відступило позивачу своє право вимоги до осіб, відповідальних за нанесені збитки. За твердженнями позивача, згідно із вказаним договором він набув належне ЗАТ «Страхова компанія «ВУСО» право вимоги, яке виникло у останнього на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тобто до відповідача, який застрахував цивільно-правову відповідальність винної в ДТП особи.
Згідно з п.2 названого договору права вимоги, що уступаються, перераховані в додатку № 1 до договору, в якому по кожному з прав вимог вказаний боржник, номер страхового акту, по якому була здійснена виплата страхового відшкодування, а також розмір вимоги. У додатку № 1 до договору уступки права вимоги від 23.12.2009 боржником вказаний ОСОБА_2, сума боргу якого становить 15 507,00 грн.
З огляду на договірне врегулювання сторонами уступки прав вимоги саме до фізичної особи ОСОБА_2, колегія суддів дійшла висновку про те, що права вимоги до відповідача (ВАТ «НАСК «Оранта») відступлено не було, тобто у позивача відсутні підстави для звернення з позовом до відповідача відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України.
В той же час, договором цесії (уступки права вимоги від 23.12.2009р.) не передбачено переходу прав вимоги до інших осіб, які в силу закону могли б відшкодувати в порядку регресу шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, окрім фактичного заподіювача шкоди - фізичної особи водія ОСОБА_2, тому в даному випадку підлягають застосуванню умови договору цесії. Зазначене не позбавляє можливості первісного кредитора відступити в майбутньому своє право вимоги до інших осіб, які в силу закону можуть в порядку регресу або безпосередньо відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2011р. у справі №5023/2415/11).
Зважаючи на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку відсутній факт порушення відповідачем вимог діючого законодавства у спірних правовідносинах та відсутнє порушення відповідачем прав позивача на час звернення з позовом до суду, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст. ст. 43, 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 41 42, 43, 47, 32-34, 43, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 24/344 залишити без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» залишити без задоволення.
Головуючий суддя Разіна Т.І.
Судді Сотніков С.В.
Дзюбко П.О.