ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2008 р. | № 14/327 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Барицької Т.Л., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ "УкрЛатАгро" |
на рішення | від 12.12.2007 р. господарського суду Полтавської області |
у справі | № 14/327 |
за позовом | Селянського (фермерського) господарства "Надія" |
до | ТОВ "УкрЛатАгро" |
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача | Миргородська районна державна адміністрація |
про | стягнення 191851 грн. та зобов'язання повернути земельну ділянку |
за участю представників: |
від позивача | - Прескуряков І.Г., Іващенко А.М. |
від відповідача | - Оніщенко О.В. |
від третьої особи | - не з'явились |
В С Т А Н О В И В:
В липні 2007 р. Селянське (фермерське) господарство "Надія" звернулось в господарський суд Полтавської області з позовом до ТОВ "УкрЛатАгро" про стягнення 191851 грн. збитків та зобов’язання повернути земельну ділянку.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що ТОВ "УкрЛатАгро" самовільно зайняло земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди, укладеного з Миргородською райдержадміністрацією Полтавської області в липні 2002 року.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.12.2007 р. (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 24328 грн. реальних збитків, 155100 грн. неотриманого доходу, 1794,28 грн. витрат по оплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу.
Не погоджуючись з рішенням, ТОВ "УкрЛатАгро" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в липні 2002 р. між Селянським (фермерським) господарством "Надія" та Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області укладено договір оренди земельної ділянки площею 58,78 га, що знаходиться на території Ромоданівської сільської ради.
В травні 2007 р. голова Селянського (фермерського) господарства "Надія" звернувся до начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області, Миргородського міжрайонного прокурора Полтавської області, Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області зі скаргою, у якій посилався на самовільне зайняття земель, що знаходяться в його користуванні на підставі договору оренди, ТОВ "УкрЛатАгро".
За наслідками перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ "УкрЛатАгро" на території Ромоданівської сільської ради Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області встановлено, що останнє в порушення ст. 125 ЗК України використовує землі сільськогосподарського призначення площею 75,8 га (в тому числі 58,78 га земель запасу) без одержання документу, що посвідчує право на землю та державної реєстрації.
Приймаючи рішення в частині стягнення збитків, завданих позивачу самовільним зайняттям земельної ділянки, місцевий господарський суд виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходилась в користуванні позивача на підставі договору оренди, а відповідачем не надано будь-якого документу на право користування земельною ділянкою згідно ст. 126 ЗК України.
Задовольняючи позов місцевий суд виходив з положень ст. ст. 22, 1166 ЦК України та пункту 16 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" яким, зокрема, визначено, що вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 156 ЗК України, ст. 1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі.
Проте, вказані висновки слід визнати необґрунтованими та передчасними.
Матеріали справи свідчать про те, що вирішуючи спір, пов’язаний з відшкодуванням збитків (шкоди), суд невірно розподілив між сторонами обов’язок доказування, та неправильно визначив, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).
Виходячи з цього, позивач повинен був довести наявність збитків (шкоди) і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків (шкоди), розмір відшкодування.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд належним чином не встановив наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків (шкоди).
Зокрема, не можна визнати обґрунтованими висновки суду в частині визначення розміру стягнутих збитків, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах чинного законодавства.
При розрахунку розміру збитків та вирішення питання про допустимість доказів (ст. 34 ГПК України) судом не враховані норми постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 р. "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", якою встановлено порядок та умови відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судом не надано належну юридичну оцінку договору оренди земельної ділянки площею 58,78 га, що знаходиться на території Ромоданівської сільської ради, який, як зазначено в оскаржуваному рішенні, укладено в липні 2002 р. між Селянським (фермерським) господарством "Надія" та Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області.
Так, відповідно до ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 154 ЦК УРСР коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Відповідно до ст. 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Як вбачається зі змісту заключних положень договору оренди, що був підписаний позивачем та Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області, договір набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації у Миргородській районній державній адміністрації Полтавської області.
В силу ч. 2 ст. 125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
За таких обставин, зважаючи на положення ст. ст. 125, 126 ЗК України умовою правомірності використання земельної ділянки є належним чином укладений договір оренди.
Проте, примірник договору оренди, що міститься в матеріалах справи, нотаріально не посвідчений, що не враховано судом в процесі розгляду справи.
Водночас, відсутність належним чином укладеного договору може свідчити про відсутність права користування земельною ділянкою.
Вказані обставини судом в порушення ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України не досліджувались, юридична оцінка надана не була.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з’ясування дійсних прав і обов’язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судом при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняте у справі рішення не відповідає ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд надав неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "УкрЛатАгро" задовольнити.
Рішення господарського суду Полтавської області від 12.12.2007 р. у справі № 14/327 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Т. Барицька
О. Подоляк