ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

03.06.08 р.                                                                                                    Справа № 37/83                               

за позовом Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна

до відповідача державного підприємства “Красноармійськвугілля”, м. Димитрово

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на боці позивача Державного казначейства України, м. Київ

про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 5129 грн. 90 коп.

Суддя господарського суду Донецької області Яманко Валентина Григорівна

при секретарі судового засідання Стреліній М. В.

Представники:

від позивача:  Коваленко В.О. – за дов. № 9-5-575 від 2 червня 2008 року,

                       Коміссаров В.В. – за  дов. № 9-5-575 від 2 червня 2008 року,              

від відповідача: не з’явився,     

від третьої особи: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Міністерство юстиції України в інтересах держави Україна звернулося 19 березня 2008 року до господарського суду Донецької області з позовною заявою № 29-Р-10 від 3 березня 2008 року (арк. справи 2-6) до державного підприємства “Красноармійськвугілля”, м. Димитрово про  стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 5129 грн. 90 коп., за якою 20 березня 2008 року було порушено провадження по справі № 37/83.

Підставою для подання позову є понесення Державним бюджетом України збитків на суму 5129 грн. 90 коп.  за рахунок виконання державою Україна рішення Європейського суду з прав людини "Синько проти України" від 1 червня 2006 року за заявою № 4504/04 в частині сплати присудженої Синько А. В. суми 810 ЄВРО.

Строк розгляду справи № 37/83 за клопотанням сторін продовжувався, розгляд справи відкладався.

24 квітня 2008 року господарським судом Донецької області за клопотанням позивача був направлений запит Урядовому уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини Зайцеву Ю.Є. щодо надання відповідних роз’яснень (арк. справи 53).  

У зв’язку з надходженням відповіді Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Зайцева Ю.Є. на запит суду, господарським судом Донецької області розгляд справи № 37/83 був призначений на 3 червня 2008 року.  

Позивач у судовому засіданні 3 червня 2008 року підтримав позовні вимоги, відповідач у судове засідання не з’явився.  

Позивач клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.      

        Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази господарський  суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 9 Конституції України та частини 1 статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" № 1906-ІV від 29 червня 2004 року чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За статтею 15 вказаного Закону чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”  N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Європейський суд з прав людини (далі по тексту Європейський суд) створений для забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами (державами, що підписали Конвенцію та Протоколи) їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами. Право на звернення  з заявами про порушення державою прав, викладених у Конвенції, мають відповідно до статтей 33 та 34  Конвенції  інші держави, що ратифікували Конвенцію, фізичні та юридичні особи, неурядові організації або групи осіб, що вважають себе потерпілими.

Європейський суд виносить нове рішення на підставі встановлення факту порушення норм Конвенції, яким зобов'язує державу-відповідача вжити відповідних заходів на виконання судового рішення. При цьому, у разі необхідності Суд встановлює справедливу сатисфакцію потерпілій стороні, що, як правило, означає відшкодування витрат, пов'язаних із судовими провадженнями, компенсацію матеріальних збитків та/або моральної шкоди. Справедлива сатисфакція може бути встановлена Європейським судом і якщо національне законодавство відповідної держави передбачає можливість лише часткової компенсації (стаття 41 Конвенції).

Рішення Європейського суду з  прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Нагляд за виконанням рішень Європейського суду здійснює Комітет Міністрів Ради Європи.

Згідно до пункту 13-1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення Європейського суду з прав людини підлягають обов'язковому виконанню з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" № 3477-ІУ від 23 лютого 2006 року.

Статтями 4, 5 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" передбачено, що протягом трьох діб від дня одержання повідомлення про набуття рішенням Європейського суду статусу остаточного стислий виклад рішення публікується в газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" з  надісланням цього викладу стягувачеві, Уповноваженому Верховної ради України з прав людини, всім державним органам та посадовим особам, причетним до справи.  

За вимогами статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" виплата Стягувачеві відшкодування встановленого Рішенням Європейського суду має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного, при цьому, Державне казначейство України протягом 10 днів після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, оригінального тексту і перекладу засвідченої резолютивної частини Рішення (підпункт "б" частини 1 статті 7 вказаного Закону) здійснює списання грошових коштів з Державного бюджету України на особистий рахунок Стягувача. Підтвердження списання, отримане від Державного казначейства України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих  Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту виконання Рішення Європейського суду, що набуло статусу остаточного, звернутися до суду з відповідним позовом. В частині 1 статті 1 вказаного Закону міститься визначення органу представництва, яким є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень. Згідно до постанови Кабінету Міністрів України № 784 від 31 травня 2006 року "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини"" таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Синько проти України" від 1 червня 2006 року за заявою № 4504/04 (арк. справи 7-16), яке відповідно до статтей 42, 44 Конвенції набуло статусу остаточного,  держава-відповідач повинна виплатити заявнику 810 ЄВРО (вісімсот десять ЄВРО) за моральну шкоду, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника та зазначена сума повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.

У рішенні  Європейського  суду  "Синько проти України" зазначено, що Синько А. В. (далі по тексту – заявник) скаржився на тривале невиконання рішення суду, винесеного на його користь, що було визнано Європейським судом порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції та  статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, у 1998 році заявник порушив провадження у Красноармійському міському суді проти державного підприємства «Шахта «Родинська» (далі - шахта «Родинська») про стягнення заборгованості з заробітної плати і компенсації. Рішенням від 13 січня 1999 року суд присудив заявнику 3204 грн. 07 коп. заборгованості з заробітної плати та інших виплат. 4 лютого 2003 року Міністерство палива та енергетики України ліквідувало шахту «Родинська» і визначило її правонаступником  державне підприємство «Красноармійськвугілля». 9 жовтня 2003 року державна виконавча служба повідомила заявника, що рішення на його користь не могло бути виконане через брак майна у боржника, а процедура примусового продажу активів боржника була заблокована Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року. У 2003 році заявник подав позов до державного підприємства «Красноармійськ вугілля» про компенсацію до Красноармійського міського суду. Рішенням від 26 листопада 2003 року суд присудив заявнику 1312 грн. 38 коп. компенсації. 25 квітня 2005 року судові рішення на користь заявника були виконані у повному обсязі.

Європейський суд визнав заяву Синько А. В. прийнятною для розгляду по суті та зазначив, що рішення Красноармійського міського суду від 13 січня 1999 року та від 26 листопада 2003 року, винесені на користь заявника, залишалися невиконаними протягом близько шести років і трьох місяців та одного року і п'яти місяців відповідно, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) держава є учасником цивільних відносин. За статтею 170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади  у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Частиною 5 статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа (у тому числі держава як учасник цивільних відносин) має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу  (частина 1 статті 16 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів за частиною 2 статті 16 ЦК України серед інших може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.  Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом (частина 3 статті 16 ЦК України).

Державне казначейство України залучене в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, як орган, що здійснює облік та виконання доходної та видаткової частини Державного бюджету України та приймає безпосередню участь у виконанні рішень Європейського суду згідно частини 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини", підтримало позовні вимоги Міністерства юстиції України.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Синько проти України" від 1 червня 2006 року за заявою № 4504/04 в частині сплати присуджених коштів відповідно до постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження від 21 вересня 2006 року (арк. справи 18) було виконано державним казначейством України за рахунок коштів Державного бюджету України. Платіжним дорученням № 2016 від 25 жовтня 2006 року (арк. справи 17) на особистий рахунок Синько  А. В. було перераховано  суму 5129 грн. 90 коп., що станом на 25 жовтня 2006 року була еквівалентом 810 ЄВРО. 31 жовтня 2006 року державним виконавцем була прийнята постанова (арк. справи 19) про закінчення виконавчого провадження за рішенням Європейського суду у справі "Синько проти України", у зв'язку з його виконанням.

Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі (арк. справи 27, 45).

Пунктом 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито» від 21 січня 1993 року передбачено, що пільгою по сплаті державного мита користуються державні й громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами по суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває та здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади. Збитки, заявлені до стягнення, завдані не Міністерству юстиції України, а Державному бюджету України, при цьому Міністерство юстиції України має повноваження звертатися до суду в інтересах держави та відповідно умови пункту 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року поширюються на Міністерство юстиції України. Згідно Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 року для позивачів, в установленому порядку звільнених від сплати державного мита, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом господарських справ, обчислюється за нульовою ставкою. Дана правова позиція також підтверджена постановами Київського апеляційного господарського суду по справі № 05-5-31/15046 від 26 грудня 2007 року, по справі № 05-5-11/14297 від 15 січня 2008 року, постановою Вищого господарського суду України по справі № 05-5-31/14742 від 9 квітня 2008 року.  

Згідно пояснень позивача (арк. справи 48-50, 59) відділ Державної виконавчої служби Красно армійського районного управління юстиції Донецької області, відділ Державної виконавчої служби Димитрівського міського управління юстиції Донецької області не є відповідачами в даній справі. Стосовно вини ВДВС позивач зазначив, що сторони не мають рішень, які свідчать про протиправні дії чи бездіяльність ВДВС, які створили умови та були підставою для прийняття Європейським судом рішення у справі “Синько проти України”.  

        Крім того, як зазначено позивачем, рішенням Європейського суду у справі «Синько проти України» від 1 червня 2006 року державне підприємство «Красноарміськвугілля» було визнано винним у тривалому невиконанні рішень Красноармійського міського суду Донецької області від 13 січня 1999 року, від 26 листопада 2003 року, винесених на користь Синько А. В.

        Стосовно дотримання позивачем  трьохмісячного строку звернення в суд з позовом про відшкодування збитків, встановленого пунктом 4 статті 9 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд зазначає наступне.

         Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

        Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу). Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

          Згідно листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Зайцева Ю. Є. (арк. справи 56) вказаний тримісячний термін не є спеціальною позовною давністю. Однією з головних цілей Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" є створення передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини. Звернення Органу представництва з відповідним позовом про відшкодування збитків до відповідного суб’єкта владних повноважень або суб’єкта підприємницької діяльності, дія або бездіяльність якого призвела до констатації  Європейським судом з прав людини порушення державою прав людини, має на меті не тільки якнайшвидше повернення в державний бюджет коштів, які держава втратила з вини цього суб’єкта, але й використання інституту відповідальності як превентивний захід, вжиття якого призведе до створення передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини.

        Таким чином, встановлення законодавцем такого строку мало на меті не визначення спеціального строку позовної давності, а встановлення строку протягом якого Орган представництва має вжити заходи, які реалізують задекларовані цілі вказаного вище Закону та пропуск цього строку, з огляду на приписи Цивільного кодексу України та Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини”, не тягне за собою як наслідок відмову у задоволенні позовних вимог Органа представництва.     

З огляду на обставини викладені у рішенні Європейського суду у справі "Синько проти України" від 1 червня 2006 року за заявою № 4504/04 державне підприємство "Красноармійськвугілля" є винним у тривалому невиконанні рішень Красноармійського міського суду від 13 січня 1999 року та від 26 листопада 2003 року винесених на користь Синько А. В., а отже винним у заподіянні державі Україна матеріальних збитків у вигляді виплаченої Синько А. В. за рахунок коштів Державного бюджету України суми 5129 грн. 90 коп.  

Згідно частини 4 статті 9  Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" збитки нанесені державі Україна внаслідок відшкодування присуджених Європейським судом сум підлягають стягненню за позовом Міністерства юстиції України, як органу представництва, з державного підприємства "Красноармійськвугілля", що обумовлює висновок господарського суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи приписи пункту 10 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито” від 21 січня 1993 року, Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21 грудня 2005 року, судові витрати у складі державного мита в розмірі 102 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн., належні до сплати за даним позовом, суд стягує в доход бюджету з відповідача, у зв’язку з повним задоволенням позовних вимог.         

Керуючись статтями 33, 35, 43, 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна до державного підприємства “Красноармійськвугілля”, м. Димитрово про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в сумі 5129 грн. 90 коп.  задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з державного підприємства “Красноармійськвугілля”, м. Димитрово (85322, Донецька область, м. Димитрово, вул. Ватутіна, 1, код ЄДРПОУ 32087941, відомості про банківські рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Державного бюджету України збитки в сумі 5129 грн. 90 коп.  

Стягнути з державного підприємства “Красноармійськвугілля”, м. Димитрово (85322, Донецька область, м. Димитрово, вул. Ватутіна, 1, код ЄДРПОУ 32087941, відомості про банківські рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Державного бюджету України державне мито в розмірі 102 грн. (рахунок № 31111095700006 в Головному управлінні державного казначейства в Донецькій області, отримувач – управління державного казначейства в Київському районі м. Донецька, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34687001) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. (рахунок № 31216259700004 у ГУ ДКУ у Донецькій області, отримувач – Державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34686537).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

        У судовому засіданні 3 червня 2008 року за згодою позивача оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

        Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

          

               Суддя                                                                                                                                           

Рішення складене у повному обсязі та підписане 4 червня 2008 року.                                                                                                                                                                       Надруковано 4 примірника:

                       1. Позивачу – 1.

                       2. Відповідачу – 1.

                       3. Третій особі – 1.

                       4. До справи – 1.   

________________________________________________________________________________

Адреса та телефон господарського суду Донецької області: 83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46.