Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/1190/1473/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Регеша В.О.

Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати Доповідач Савченко С. О.

РІШЕННЯ

Іменем України

16.05.2012 колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Головуючої: Савченко С.О.

Суддів: Белінської І.М., Гайсюка О.В.

при секретарі: Ткаченко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення боргу по заробітній платі, видачу трудової книжки, стягнення середнього заробітку, відкодування моральної шкоди.

Просила стягнути на її користь з відповідача борг по заробітній платі в сумі 8539,63 грн., грошову компенсацію за не використану відпустку в сумі 761,71 грн., середній заробіток в розмірі 960,00 грн. за період з 17 липня 2011 року за затримку проведення розрахунку при звільненні, середній заробіток в розмірі 960,00 грн. за період з 17 липня 2011 року в зв'язку із затримкою видачі трудової книжки, 2550,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, зобов'язати ОСОБА_2 видати їй належним чином оформлену трудову книжку. До початку розгляду справи по суті ОСОБА_3 збільшила позовні вимоги, а саме додатково просила стягнути на її користь з відповідачки вихідну допомогу в розмірі 2880,00 грн. Під час розгляду справи ОСОБА_3 відмовилась від позовної вимоги про видачу їй трудової книжки. Вказана відмова від позовної вимоги судом була прийнята.

Зазначала, що ОСОБА_3 з 01 березня 2011 року була прийнята на роботу до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 в якості продавця продовольчих товарів в приміщенні магазина «Всесвіт»по АДРЕСА_1 Трудові правовідносини виникли на підставі трудового договору від 01.03.2011 року, за умовами якого позивачка повинна була працювати з 08-00 до 17-00 год., обідня перерва з 12-00 до 13-00 год., вихідні дні субота та неділя. За умовами договору була передбачена мінімальна заробітна плата в розмірі 941 грн., а з квітня 2011 року 960,00 грн. В порушення умов вказаного договору ОСОБА_3 на вимогу відповідачки працювала до червня 2011 року з 08-00 год. до 19-00 год. без обідньої перерви та вихідних днів. При звільненні за власним бажанням 17.07.2011 року з вини відповідачки з нею не був проведений розрахунок за фактично відпрацьований час, а трудова книжка їй не була видана, внаслідок чого були порушені її трудові права.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 8539,63 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 368,71 грн., середній заробіток в розмірі 960,00 грн. в місяць за період з 18 липня 2011 року по 15 березня 2012 року в сумі 7680,00 грн. та 500,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 17088 гривень 34 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 214 гривень 60 копійок на відповідний бюджетний рахунок. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процессуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з неї на користь позивачки 605.79 грн. заборгованності по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 368.71 грн.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01 березня 2011 року була прийнята на роботу до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 в якості продавця продовольчих товарів в приміщенні магазина «Всесвіт»по АДРЕСА_1 на підставі трудового договору від 01.03.2011 року, за умовами якого позивачка повинна була працювати з 08-00 до 17-00 год., обідня перерва з 12-00 до 13-00 год., вихідні дні субота та неділя з мінімальною заробітною платою в розмірі 941 грн., а з квітня 2011 року 960,00 грн. ( а.с.50). 18 липня 2011 року позивачка звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

Даний трудовий договір відповідає вимогам ст. ст. 21, 24-1 КЗпП України щодо його укладення та реєстрації. Про умови трудового договору працівник проінформована, про що свідчить її підпис в договорі.

Табелі обліку робочого часу позивачки свідчать, що продавець працювала до 14 червня 2011 року з 8-00 до 17-00 з двома вихідними в неділю і щоденною обідньою перервою, а потім позмінно три робочих дні через три вихідних дні з 8-ї години ранку до 19 години без обідньої перерви (а.с.9, 55-59). Суд першої інстанції дійшов висновку на підставі допиту свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що позивачка працювала в режимі роботи магазину «Всесвіт»з 08-00 до 19-00 без обідньої перерви та вихідних днів, а тому їй недоплачена заробітна плата за надурочно відпрацьовані три години кожного дня з дня прийому на роботу до 15 червня 2011 року та за вихідні і святкові дні.

Відповідно ч.1ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення заробітної плати за відпрацьований надурочний час. В матеріалах справи відсутні докази застосування примусу з боку роботодавця до позивачки в відношенні її роботу в дні та години, не обумовлені трудовим договором, також відсутні будь-які докази незгоди позивачки працювати в надурочний час, умови трудового договору позивачка знала, причини їх порушення з вини відповідачки позивачкою не доведені, а тому не підлягає оплаті праця, не обумовлена трудовим договором.

Борг відповідачки перед позивачкою по заробітній платі становить 446.31 грн за другу половину червня та за липень 2011 року в сумі 159.48грн., а всього сума боргу становить 605грн. 79 коп. (а.с.5). Дана сума підлягає стягненню.

Згідно вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення, а якщо працівник в день звільнення не працював, належні йому суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівник вимоги про розрахунок. Про нарахованні суми, належні працівникові при звільненні, власник письмово повідомляє працівника перед виплатою зазначених сум.

Матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення звільненої працівниці про нараховані їй суми, не містять матеріали справи і намагання відповідачки виплатити позивачці розрахункові кошти та відмови позивачки від отримання розрахункових в день звільнення, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідачки в не проведенні повного розрахунку з працівником в день його звільнення не можуть братись до уваги.

За ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника сум у строки, зазначені в ст.. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зважаючи, що позов підлягає частковому задоволенню, розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно зменшити до 2000 грн. з урахуванням незначних сум заборгованості.

При визначенні суми стягнення моральної шкоди суд першої інстанції врахував обставини справи, справедливо, розумно і виважено зменшив позовну суму моральної шкоди з 2550 грн. до 500грн.

Згідно п.2 ч.1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Зважаючи на викладене колегія судді приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду в частині стягнення з відповідачки суми заборгованості по заробітній платі та суми стягнення середнього заробітку за період з 18 липня 2011 року по 15 березня 2012 року, а також загальної суми стягнення і суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313,314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 березня 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості по заробітній платі, суми стягнення середнього заробітку за період з 18 липня 2011 року по 15 березня 2012 року та загальної суми стягнення і суми стягнення судового збору змінити. В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 605грн.79 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку 2000 грн., а всього -3474 грн.50коп. з урахуванням суми компенсації за невикористану відпустку і суми відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 34 грн. 75 коп.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскарженим до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча

Судді