КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.06.2008 № 05-5-45/3531
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Вербицької О.В.
Гарник Л.Л.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова адміністрація у м. Києві
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.04.2008
у справі № 05-5-45/3531 (Балац С.В.)
за позовом Державна податкова адміністрація у м. Києві
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегагруп-торгопт"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про визнання недійсним Статуту, скасування державної реєстрації, визнаннянедійсною реєстрації у якості платника ПДВ, скасування державної реєстрації у якості платника ПДВ
ВСТАНОВИВ:
Державна податкова Адміністрація у м. Києві звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ "Мегагруп-Торгопт", в якій просила визнати недійсним Статут ТОВ "Мегагруп-Торгопт" з моменту реєстрації, скасувати державну реєстрацію ТОВ "Мегагруп-Торгопт", визнати недійсною реєстрацію у якості платника ПДВ ТОВ "Мегагруп-Торгопт" з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, тобто з 25.11.2005, скасувати державну реєстрацію ТОВ "Мегагруп-Торгопт" у якості платника ПДВ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 у справі № 05-5-45/3531 (далі – ухвала суду) позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачеві без розгляду з підстав, передбачених п. 5 ст. 63 ГПК України, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду скасувати, а справу скерувати до суду першої інстанції для розгляду позову по суті.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було невірно застосовано п. 5 ст. 63 ГПК України, оскільки позовна заява не підлягає поверненню з зазначених судом підстав.
Скаржник зазначає, що позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про:
1) визнання недійсним статуту відповідача з моменту його реєстрації в районній державній адміністрації;
2) скасування його державної реєстрації у якості юридичної особи;
3) визнання недійсною реєстрації відповідача у якості платника ПДВ з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість;
4) скасування його державної реєстрації у якості платника ПДВ.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач об'єднав позовні вимоги у спосіб, який суперечить ст. 58 ГПК України, проте із цим твердженням скаржник не погоджується.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.06.2008.
Представник позивача у судовому засіданні 11.06.2008 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити та скасувати ухвалу суду, а справу скерувати до суду першої інстанції для розгляду позову по суті.
Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони, зокрема, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду та ін.
Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, у судове засідання не з’явився, відзиву на апеляційну скаргу не надав, будь-яких заяв або клопотань від відповідача до суду не надходило.
Тому, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтею 125 Конституції України передбачено, що система судів загальною юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.
Господарським судам України підвідомчі справи, які віднесені до підвідомчості останніх Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог п. 5 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила поєднання вимог або в одній позовній заяві об'єднано кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.
Згідно зі ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в позовній заяві об'єднано кілька вимог, а саме: 1) вимога про визнання недійсним Статуту ТОВ "Мегагруп-Торгопт" з моменту реєстрації, 2) вимога про скасування державної реєстрації ТОВ "Мегагруп-Торгопт", 3) вимога про визнання недійсною реєстрації у якості платника ПДВ ТОВ "Мегагруп-Торгопт" з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, 4) вимога про скасування державної реєстрації ТОВ "Мегагруп-Торгопт" у якості платника ПДВ.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, позивачу надано Законом України "Про Державну податкову службу в Україні" право на звернення до суду із вимогою № 2 (скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності у якості юридичної особи).
Апелянт зазначає, що відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Посилаючись на вказану статтю, позивач вважає, що під держаною реєстрацією суб'єкта підприємницької діяльності слід розуміти визначений законодавчими актами порядок внесення уповноваженими державними органами певних відомостей про такого суб'єкта до будь-яких державних реєстрів, а відтак, різновидом такої реєстрації є також й реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності у якості платника ПДВ.
З наведеного позивач робить висновок, що згідно з п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» реєстрація СПД у якості платника ПДВ може бути скасованою за позовом органу державної податкової служби, що автоматично робить вимогу 4 легітимною. Вимоги ж 1 і 3, на думку скаржника, невідривно пов'язані чинним законодавством із вимогами 2 і 4.
Однак колегія суддів вважає такі доводи та твердження помилковими, виходячи з наступного.
Нормативно-правовими актами України у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на суб’єктів державної реєстрації не покладено обов’язку реєструватися у якості платника податку на додану вартість. При цьому статтею 2 Закону України „Про податок на додану вартість” чітко встановлено коло осіб, які є платниками податку на додану вартість та підлягають обов'язковій реєстрації як платники цього податку.
Тобто, не всі суб’єкти господарської діяльності зобов’язанні реєструватися у якості платників ПДВ.
При цьому позивач помилково вважає, що під держаною реєстрацією суб'єкта підприємницької діяльності слід розуміти визначений законодавчими актами порядок внесення уповноваженими державними органами певних відомостей про такого суб'єкта до будь-яких державних реєстрів, оскільки у частині 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» йдеться про внесення відповідних записів виключно до Єдиного державного реєстру.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Колегія суддів відзначає, що реєстр платників ПДВ є окремим реєстром та ведеться органами державної податкової служби, а не державними реєстраторами. При цьому відомості про подальші спеціальні чи додаткові реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності взагалі не вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Як вбачається з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», поняття державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не обмежується засвідченням факту створення або припинення юридичної особи, а також передбачає вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Разом з тим законодавством України право на внесення таких записів до Єдиного державного реєстру надано державним реєстраторам, а не податковим органам.
Статтею 9 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено підстави анулювання органами державної податкової служби свідоцтва платників ПДВ.
Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затверджене Наказом Державної податкової Адміністрації України № 79 від 01.03.2000, регулює дані правовідносини (п. 25 Положення).
Відповідно до п. 25 вказаного Положення анулювання реєстрації платників податку на додану вартість здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.
25.1. Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника податку приймається податковим органом протягом десяти календарних днів.
За наявності підстав для анулювання реєстрації податковий орган анулює реєстрацію платника податку на додану вартість.
25.2. Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу. Податковий орган зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "в" - "г" цього пункту.
25.2.1. Органи державної податкової служби здійснюють постійний моніторинг платників податку на додану вартість, які включені до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації відповідних платників податку на додану вартість у разі існування підстав, визначених у підпунктах "б" - "ґ" пункту 25 цього Положення.
25.2.2. Рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою N 6-ПДВ (додаток 5).
Таким чином, законодавством України органам державної податкової служби надано повноваження анулювати свідоцтво платника ПДВ за відповідних підстав.
При цьому нормативно-правовими актами України органам державної податкової служби не надано права на звернення до суду з позовами про визнання недійсною реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності у якості платників ПДВ чи про скасування їх державної реєстрації у якості платників ПДВ.
Не надано органам державної податкової служби такого права і щодо подання позовів про визнання недійсним статуту юридичної особи.
Доказів зворотного колегії суддів не надано.
Відповідно до п. 3.4 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, із змінами та доповненнями від 25 квітня 2008 року N 04-5/141, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта державного органу і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом прийомки або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. Якщо позивач порушив правила поєднання вимог або поєднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 статті 63 ГПК).
З урахуванням усього вище викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, а тому позовна заява цілком обґрунтовано була повернута позивачу.
Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду міста Києва у справі № 05-5-45/3531 від 08.04.2008 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Києві залишити без задоволення, а Ухвалу Господарського суду міста Києва у справі № 05-5-45/3531 від 08.04.2008 - без змін.
2. Матеріали справи № 05-5-45/3531 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Євсіков О.О.
Судді Вербицька О.В.
Гарник Л.Л.