КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.04.2008 № 48/439
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Синиці О.Ф.
суддів: Буравльова С.І.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Бєтін О.А. дов. № 17 від 21.04.08р.
від відповідача - Чиркова О.М. дов. № 03-15/2 від 08.01.08р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Севастопольської міської ради
на рішення господарського суду м.Києва від 24.01.2008
у справі № 48/439
за позовом Виробничої асоціації будівельників і підрядників м. Севастопля
до Севастопольської міської ради
про спонукання до укладення договору оренди земельної ділянки
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.01.2008р. (суддя Сулім В.В.) задоволено позов Виробничої асоціації будівельників і підрядників м. Севастополя (надалі – Асоціація) до Севастопольської міської ради (надалі – Міськрада) та зобов”язано останню до укладення договору оренди земельної ділянки площею 6,3 га для будівництва бази відпочинку та земельної ділянки площею 0,24 га під пляж у районі мису Сарич відповідно до розробленого проекту відведення земельної ділянки на умовах, викладених у проекті договору, наданого Асоціацією. Рішення суду мотивовано тим, що позивач виконав вимоги чинного законодавства, встановлені до порядку отримання земельної ділянки в оренду, тоді як відповідач порушив вимоги ст.123 Земельного кодексу України та права Асоціації, які підтверджені постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2007р. у справі № 36/570-41/26, а наданий Асоціацією проект договору відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 03.03.2004р. № 220.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Міськрада просить його скасувати, а в задоволенні позову - відмовити. Заявник скарги посилається на те, що:
- Міськрада на пленарних засіданнях “не приймала будь-якого рішення щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду позивачу” і ця обставина відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу та п.2 Роз”яснень Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001р. № 02-5/743 виключає можливість укладення договору в судовому порядку, оскільки вирішення питань про передачу землі у користування є виключним правом ради і навіть при наявності права на розроблення проекту відведення земельної ділянки законодавством не передбачено “автоматичного” права на оренду;
- Міськрада не надавала позивачу згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки;
- на оренду спірною земельною ділянкою претендують і інші зацікавлені суб”єкти правовідносин, тому відповідно до Положення, затвердженого Рішенням Севастопольської міськради від 04 жовтня 2003р. № 1350 має проводитись конкурс;
- до укладення договору проект землевідводу необхідно узгодити з рядом контролюючих організацій та здійснити державну землевпорядну експертизу.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, Асоціація вказує на її некоректність щодо заперечення Міськрадою права позивача на оренду, оскільки таке право підтверджене постановою апеляційної судової інстанції від 25.05.2007р. у справі № 36/570-41/26 за участю тих же сторін і що підтверджене право Асоціації на оренду кореспондується з обов”язком Міськради на укладення договору оренди. Також позивач вважає, що спосіб захисту порушених прав позивача шляхом укладення договору оренди в судовому порядку відповідає вимогам ч.2 ст.20 ГК України та ч.3 ст.84 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про правомірність рішення господарського суду міста Києва.
25.05.2007р. апеляційною інстанцією при прийнятті судового рішення у іншій справі № 36/570-41/26, але за участю цих же сторін (т.1,а.с.10), встановлено, що у жовтні 1999р. Севастопольською міськдержадміністрацією в межах плану розвитку відповідної території підтримано, а у січні 2002р. погоджено місце розташування земельної ділянки для передачі Асоціації (об”єднанню 17 будівельних організацій м. Севастополя) з метою створення зони відпочинку. Ще 21 січня 2002р. Асоціація, а 15 лютого 2002р. Севастопольська міськдержадміністрація, звернулись до Міськради про надання спірної земельної ділянки в оренду, передавши відповідний комплект документів (акт вибору ділянки, ескізний проект, програму облаштування, бізнес-план та ін.) для наступного розгляду. Відповідно до п.5.ст.123 Земельного кодексу України Міськрада повинна була у місячний строк розглянути звернення і вирішити питання про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки або, при наявності у місячний термін необхідних звернень інших заявників, оголосити конкурс чи мотивовано відмовити. Проте Міськрада, порушуючи вимоги вказаного Закону, жодних визначених дій не зробила, свої обов”язки не виконала чим, починаючи з 16 березня 2002р., порушила права Асоціації, які, як будь-яке порушене право, підлягають судовому захисту. Більше року, не маючи законних підстав для відмови, тільки 25 березня 2003р. Міськрада рішенням № 761 дала Асоціації дозвіл на підготовку матеріалів погодження відводу земельної ділянки, проте не дала згоди на виготовлення проекту.
Як вказувалось вище, порушене право Асоціації було поновлено судом.
Незважаючи на обов”язковість вказаного рішення суду, як передбачено ст.124 Конституції України, Міськрада допустила неправомірну бездіяльність та необґрунтованість відмов у наданні земельної ділянки в оренду. Як вбачається з апеляційної скарги, Міськрада виходить з “абсолютності” права власності у орендодавця, що реалізується у “виключності” рішення Міськради, як єдиної можливої підстави для укладення договору оренди земельної ділянки. Таким чином, на думку скаржника, без позитивного рішення органу місцевого самоврядування судове рішення про укладення договору оренди є неможливим як таке.
Ця позиція відповідача є помилковою.
По-перше, власником землі є український народ (громада), а органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування тільки управляють майном і зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).
Згідно з ч.3 ст.41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об”єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Обсяг прав людини – це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що є однорідними і загальними. Загальним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2. мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 22.09.2005р. № 5рп/2005 – справа про постійне користування земельними ділянками). Отже, реалізація прав громадян є засадничою (базовою) категорією, а в співвідношенні з діями органу управління є первинною і тому повноваження органу управління є підпорядкованими і регламентуються та не можуть бути абсолютними і свавільними.
По-друге, внаслідок усвідомленої бездіяльності Міськрада станом на 16 березня 2002р. (що встановлено при розгляді справи № 36/570-41/26) і до цього часу порушує права Асоціації на оренду, які підлягають судовому захисту.
Якщо ж припустити, що національне законодавство не передбачило норми, за якою може бути поновленим порушене право у спірному випадку, то відповідно до Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка 17 липня 1997р. ратифікована Україною і стала частиною національного законодавства (далі – Конвенція), при порушенні прав особи, які викладені в Конвенції, остання має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, що діяли як офіційні особи. Конвенція має ту особливість, що її положення, забезпечуючи принцип невичерпності прав і свобод особи, тлумачаться Європейським Судом через свої рішення. Так у справі Абдулазіс, Кабалес і Балкандалі проти Великобританії (1985р.) Суд вказав, що оскільки британські суди розглядали тільки правильність внутрішнього законодавства, яке не інкорпорує Конвенцію, і оскільки внутрішні норми владою були застосовані правильно, то у заявників не було ефективних засобів правового захисту порушених прав, які передбачені Конвенцією. Передбачене ст.13 Конвенції право особи на ефективний правовий захист у національному органі не передбачає її обов”язку використовувати неефективні засоби. Отже, Асоціація має право на результативність судового захисту порушених прав. Що стосується визначення порушених прав Асоціації, які передбачені Конвенцією, то вони викладені в ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Так, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Необхідно зазначити, що крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов”язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність тощо), власністю в розумінні ст.1 першого Протоколу до Конвенції є оренда майна. Так, у справі Меллахер та Інші проти Австрії (1989р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування) і тому дане право є одним із аспектів права власності. Крім цього, власністю в розумінні ст.1 першого Протоколу є і “законні сподівання” Асоціації на отримання на підставі закону майна для забезпечення своєї діяльності (справа Компанія Пайн Веллі девелопментс ЛТД проти Ірландії (1991р.).
По-третє, відповідно до ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Інакше б при неприйнятті органом управління рішення (як прояву незаконної бездіяльності) і відсутністю ефективного судового захисту наслідком було б “узаконення” сваволі органу управління і непідвідомчості такого спору суду.
Ст.124 Конституції України кореспондується як з ст.13 так і з ст.6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд. Європейський Суд трактує цю статтю розширено, оскільки вона має істотне значення для існування демократії. У справі Делькур проти Бельгії (1970) Суд вказав, що в демократичному суспільстві за змістом Конвенції право на справедливий судовий розгляд займає таке важливе місце, що обмежувальне розуміння пунтку 1 ст.6 не відповідало б меті і змісту цього положення.
Основним чинником судового розгляду є доступ до процедури з усіма елементами судової форми. Держава не може обмежити наслідки окремих судових рішень через свої нормативні акти. Європейський суд у справі Компанія Стрен Грик Рифайнериз та Страдіс Андреадіс проти Греції (1994), коли парламент прийняв закон про визнання недійсним у майбутньому судових рішень про стягнення з держави збитків по контрактах з урядом, вказав, що принцип верховенства права і поняття справедливого судового розгляду виключає будь-яке втручання законодавця у відправлення правосуддя, яке впливає на судове вирішення спору. Цей же принцип Європейський Суд застосував у справі Папагеоргіу проти Греції (1997), визначивши порушення в тому, що парламент прийняв закон, яким оголосив, що деякі види скарг не можуть розглядатись у суді. Навіть коли відсутнє законодавче втручання у відправлення правосуддя, але суд не розглядає і не враховує обставини і факти, які мають істотне значення для вирішення спору, відмовляючись від власної юрисдикції, має місце порушення права на доступ до суду (справа Терра Вонінген проти Нідерландів (1996)). Більше того, доступ до судових інстанцій має бути реальним, а не формальним. За висновком Європейського суду органи, які приймають первинне рішення, повинні виконувати процесуальні вимоги, що випливають з п.1 Статті 6, або ж їх рішення повинні піддаватись контролю такого судового органу, який цим вимогам відповідає (справа Альбер і Ле Конт проти Бельгії (1982)).
Отже, оцінка судом фактів і обставин у спорі, а також прийняття відповідного судового рішення (в тому числі щодо укладення договору оренди земельної ділянки між Радою і Асоціацією) не може бути обмежена пріоритетністю рішення будь-якого іншого органу чи відсутністю такого рішення, оскільки таке обмеження неминуче веде до свавілля.
По-четверте, чинне законодавство України щодо спірного випадку містить норми, які безпосередньо вказують на можливість судового захисту і за відсутності позитивної волі органу управління. Так, відповідно до ст.124 Земельного кодексу України, оренда земельних ділянок зі зміною їх цільового призначення, що і має місце у цьому спорі, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, а для земель під забудову юридичними особами і з урахуванням ст.123 цього кодексу, тобто за проектами відведення ділянок. Пунктом 9 цієї статті визначено, що відмова органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.
Захист прав суб”єктів господарювання шляхом установлення господарських правовідносин передбачений абз.11 ч.2 ст.20 ГК України, а відповідні процесуальні вимоги – статтею 84 ГПК України.
По-п”яте, суд першої інстанції встановив, що Асоціація, здійснюючи своє конституційне право, виконала вимоги чинного законодавства і провела підготовчу роботу для укладення договору оренди, так:
- Управління міського будівництва і архітектури Севастопольської міськдержадміністрації листом від 21.09.01р. № 5-2/1386 надало містобудівний висновок, в якому зазначило, що погоджується із наданням Асоціації земельної ділянки для будівництва бази відпочинку;
- Державне управління екології та природних ресурсів в м. Севастополі 27.09.01р. листом вих. № 2908/1-ХІ/06-1-06 повідомило Асоціацію про те, що вважає можливим розміщення бази відпочинку;
- 17.01.02р. на засіданні президії Колегії при голові Севастопольської міськдержадміністрації було рекомендовано погодити місце розташування земельної ділянки Асоціації для будівництва бази відпочинку та облаштування пляжу та наступне рішення прийняти у відповідності з згодою до розмежування повноважень Севастопольської МДА та Севастопольської міської ради;
- 31.01.02р. Севастопольське міське управління земельних ресурсів надало Асоціації земельно-кадастрову довідку № 37, відповідно до якої за даними земельно-кадастрового обліку Севастопольського міського управління земельних ресурсів станом на 29.01.02р. земельна ділянка, розташована в районі м. Сарич в межах адміністративно-територіального утворення - м. Севастополь (ст. 173 Земельного кодексу України), землекористувачі (власники, орендарі) відповідно до вимог ст.ст. 125 та 126 Земельного кодексу України не зареєстровані. Згідно із матеріалами лісовпорядкування 1999 року, ділянка відноситься до земель лісного фонду та знаходиться у фактичному користування Севастопольського ДЛМГ (квартал 20, виділи 26, 27, 33 Орлінівського лісництва).
Таким чином, земельна ділянка є такою, що належить до земель запасу, а отже може бути передана в оренду у порядку, встановленому ст. 124 Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».
Акт вибору земельної ділянки для будівництва бази відпочинку було погоджено комісією, яка надала висновок про придатність ділянки для забудови;
- 24.10.01р. Балаклавська райдержадміністрація м. Севастополя надала згоду на виділення земельної ділянки;
- Севастопольське державне лісомисливське господарство як фактичний користувач земельної ділянки, Актом від 08.02.02р. технічного обстеження лісної площі, що запитуються до відводу із складу державного фонду, погодив передачу земельної ділянки;
- Севастопольська міська державна адміністрація надала Асоціації Висновок про вибір земельної ділянки для будівництва бази відпочинку в районі мису Сарич, урочища Ласпі № 9/22 від 06.03.02р.;
- 23.03.04р. Перший заступник голови Севастопольської міської державної адміністрації затвердив розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва, завданих вилученням земельної ділянки держлісфонду Севастопольського державного лісомисливського господарства Оріновського лісництва;
- 29.03.04р. Управління міського будівництва і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації листом № 354/4-2 «Містобудівний висновок» погодило проект відводу земельної ділянки для будівництва бази відпочинку та облаштування пляжу;
- 02.04.04р. Відділ державної служби охорони культурної спадщини науковим висновком № 10/238 погодив проект відводу земельної ділянки;
- Севастопольська міська санітарно-епідеміологічна станція Міністерства охорони здоров'я України листом від 05.04.04р № 1224 «Про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки під будівництво бази відпочинку» повідомила Позивача, що не заперечує проти використання земельної ділянки для будівництва бази відпочинку;
- Міськрада листом від 05.04.04р. № 0315 повідомила Асоціації, що у разі надання останнім проекту відводу земельної ділянки, погодженого в установленому порядку відповідно до вимог земельного законодавства, Відповідач розгляне питання про передачу в оренду спірної земельної ділянки;
- у квітні 2004 року територіальною проектною організацією Закритим акціонерним товариством «КримНДОпроект» було виготовлено проект відводу земельної ділянки для будівництва бази відпочинку в районі мису Сарич 044240;
- відповідно до Висновку Севастопольської міської санепідемстанції № 67 від 21.04.04р. щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову земельна ділянка у відповідності із наданим проектом відводу за адресою: м. Севастополь, Балаклавський р-н, в районі мису Сарич, придатна для будівництва бази відпочинку та облаштування пляжу;
- Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Севастополі листом № 2292/11-УІІ/06-1-06 від 23.04.04р. повідомлено Асоціацію про погодження проекту відводу земельної ділянки та зобов'язано подати проектну документацію з матеріалами на комплексну державну інвестиційну експертизу;
- висновком по проекту відведення земельної ділянки загальною площею 6,3 га для надання в оренду земельної ділянки Асоціації для спорудження та обслуговування бази відпочинку у м. Севастополі (Балаклавський р-н) у районі мису Сарич, від 26.04.04р. № 267/04, затвердженим заступником начальника міського головного управління земельних ресурсів, встановлено, що земельна ділянка вилучається зі складу земель лісового фонду, земельна ділянка землекористувачем запитується для будівництва та обслуговування бази відпочинку та облаштування пляжу, категорія земель змінюється і відповідає пункту «г» ст. 19, ст. 50 Земельного кодексу України, пункту 4.3 УКЦВЗ - землі рекреаційного призначення (п. 2); Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів вважає за можливе передати в оренду земельну ділянку площею 6,3 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку на строк до 49 років (п. 4);
- 05.05.04р. Севастопольське державне лісомисливське господарство погодило проект відводу земельної ділянки для будівництва бази відпочинку (лист вих. № 387);
- Державним комітетом України по земельних ресурсах було надано позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 24.05.04р. № 3146;
- після набрання законної сили постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.07р. у справі № 36/570-41/26 Асоціація звернулась до Міськради із листом від 18.06.07р. № 21 з проханням надіслати проект договору оренди земельної ділянки;
- Асоціація направила лист від 18.07.07р. № 26 Міськраді, в якому вказала на незаконність невиконання судового рішення, що набрало законної сили, та повторно просила направити відповідно до вимог закону проект договору оренди.
Міськрада листом від 31.07.07р. № 03-15/2911 відмовила Асоціації у наданні проекту договору оренди земельної ділянки з тих підстав, що постановою Київського апеляційного господарського суду Відповідача не було зобов'язано надати Позивачу проект договору оренди земельної ділянки.
З метою належного оформлення визнаного за Позивачем права оренди земельних ділянок, останній має право вимагати від Відповідача укладення договору оренди.
Спосіб захисту порушених прав обрано Асоціацією з посиланням на відповідне законодавство. Зміст запропонованого позивачем проекту договору відповідає ст.179 ГК України та Типовому договору, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 03.03.2004р. № 220.
Що стосується посилання Міськради на необхідність проведення аукціону на право оренди, то необхідно зазначити, що на час порушення Міськрадою визначених законом прав Асоціації підстави для аукціону (наявність інших претендентів) були відсутніми, а орган управління мав діяти тільки в межах повноважень та у спосіб, визначений законом в редакції відповідній до часу його застосування на момент порушення права.
Крім того, Конституційний суд України у вищезгаданому рішенні у справі про постійне користування земельними ділянками вказав, що згідно зі ст.22 Конституції України конституційні права (щодо права користуватися землею – ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України) гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зміст ч.1 ст.124 ЗК України і відповідного роз”яснення Вищого господарського суду України щодо укладення договору оренди землі на підставі рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування відповідає правовій конструкції, яка передбачає належне здійснення сторонами своїх прав і обов”язків як правомірну поведінку і не означає, що при порушенні законних прав одного з учасників не застосовується інші норми матеріального і процесуального права. Надання органам місцевого самоврядування дискреційних повноважень не означає, що здійснення цих повноважень не підлягає будь-якій регламентації. Принцип верховенства права має найвищу юридичну силу і поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тож позивач міг розраховувати на те, що Міськрада буде діяти добросовісно, справедливо і розумно. Натомість, Міськрада впродовж більше 6 років (починаючи з 16 березня 2002р.) порушує права позивача. Рішенням від 23 березня 2003 р. про надання дозволу на підготовку матеріалів погодження відводу земельної ділянки Міськрада підтвердила наявність можливості передачі земельної ділянки в оренду позивачеві. Але в подальшому Міськрада стала на шлях бездіяльності: клопотання позивача вона не відхиляє і не задовольняє. При цьому Міськрада не надала будь-яких доводів та доказів, які б виправдовували зміну нею своєї позиції або свідчили про неможливість задоволення клопотання позивача.
Таким чином, висновок господарського суду міста Києва про правомірність вимог Асоціації щодо укладення договору оренди в наданій редакції і незаконність відмови Міськрадою у оренді ґрунтується на обставинах та матеріалах спору і відповідає вимогам чинного законодавства.
У зв”язку з відсутністю законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції і керуючись п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2008р. залишити без змін, а апеляційну скаргу Севастопольської міської ради – без задоволення.
2. Справу № 48/439 повернути господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді Буравльов С.І.
02.06.08 (відправлено)