Справа № 2-2659/11

Провадження № 2/0538/198/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2012 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Вайновського А. М.,

при секретарі Григор А.Г., за участю позивачки ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2011 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_3 зазначила, що 08 липня 2011 року уклала з відповідачкою договір позики згідно якого ОСОБА_2 отримала від неї у якості позики 2560 гривень, які зобов'язалась повернути в строк до 30 липня 2011 року. Разом з тим, до теперішнього часу суму боргу не повернула. У зв'язку з чим, відповідно до положень ст.1047, ст.1049 ЦК України просила суд стягнути на її користь з відповідачки суму боргу - 2560 гривень, а також у відповідності до ст.1167 ЦК України моральну шкоду у розмірі 2300 гривень, яка полягає у перенесених нею емоційних (психологічних) хвилювань, пов'язаних з необхідністю захищати своє порушене право та неповерненням належних їй грошових коштів в строки передбачені договором позики.

У судовому засідання позивачка ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення аналогічні тим що викладені письмово у позовній заяві. Крім того, зазначила що відповідачка за трудовим договором з її матерію - ОСОБА_4 працювала у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" розташований по АДРЕСА_1 де вона також має відділ та здійснює підприємницьку діяльність разом з ОСОБА_4 та у зв'язку з тотожністю їх з матір'ю торгівельних діяльностей де вони один одному допомагають вона познайомилась з відповідачкою, яка у липні 2011 року попросила позичити їй 2560 гривень до кінця місяця, вона погодилась про що відповідачкою була складена відповідна розписка. Обставини, якими заперечує відповідачка проти її позову, а так само пояснення свідка ОСОБА_5 вона не визнає, наполягає на тому, що договір позики було укладено за тими обставинними на які посилається саме вона, а не відповідачка разом зі свідком.

Відповідачка по справі ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 визнала частково. Зазначила, що дійсно вона за трудовим договором з липня 2010 року працювала в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1. Трудовий договір було укладено з ОСОБА_4 - мати позивачки по справі але фактично трудові відносини відбувалися з ОСОБА_3 Разом з нею у відділу магазина працювала ОСОБА_5 В липні 2011 року було проведено ревізію за результатами якої у відділі де вона разом з ОСОБА_5 працювала було виявлено нестачу у розмірі приблизно 5000 гривень, нестачу вони разом з ОСОБА_5 визнали та на прохання позивачки ОСОБА_3 у рівних частках написали розписки начебто про отримання позики, таким чином фактично договір позики не укладався та грошові кошти при укладанні не передавались, а зазначена у розписці яка нею написано власноруч є сумою нестачі, яку вона зобов'язалась повернути до кінця липня 2011 року. Від повернення суми нестачі вона не відмовляється та визнає її саме у обсязі 2560 гривень, позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди не визнає.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 повністю підтвердила пояснення відповідачки по справі, зазначила що дійсно в 2011 році в липні під час сумісної праці у них з ОСОБА_2 утворилась нестача, нестачу вони визнали та на прохання позивачки власноруч написали розписки про начебто отримання від неї позики, фактично гроші не передавались. Вона безпосередньо була присутня при написанні розписки без передачі грошей з боку ОСОБА_2

Вислухавши доводи позивачки, заперечення відповідача та пояснення свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягаються обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнанні судом загальновідомими, не потребують доказуванню. Обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

Таким чином, відповідно до статей 10, 11, 60, 61, 119 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги та зазначає докази на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до розписки від 08 липня 2011 року (а.с.27) відповідачка по справі ОСОБА_2 взяла позику у ОСОБА_3 у сумі 2560 гривень, яку зобов'язалась повернути в строк до 30 липня 2011 року.

Відповідно до Трудового договору між працівником ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_4 (а.с.21-22) відповідачка була прийнята найманим працівником - продавцем продовольчих товарів у магазині по вулиці Київська, 3 - безстроково, починаючи з 16 червня 2010 року.

Відповідно до положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

На відносини щодо оспорювання договору позики поширюються положення ЦК України про наслідки недотримання обов'язкової письмової форми зазначеного договору. У цьому разі безвалютність позики може доводитися будь-якими доказами, крім свідчень свідків. Відповідно до ст.57 ЦПК такими доказами, зокрема, можуть бути письмові докази (різного роду документи, акти, листування службового або особистого характеру) і речові докази (зокрема звуко- та відеозаписи), висновки експертів, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що грошові кошти за договором позики (розпискою від 08 липня 2011 року) не були одержані відповідачкою від позикодавця - позивачки, а виниклі між сторонами правовідносини повинні вирішуватися в порядку глави ІХ Кодексу законів про працю України оскільки між сторонами, як встановлено судом виникли трудові відносини та фактично робітником (відповідачкою по справі) було завдано шкоду (нестачу) під час виконання трудових обов'язків за трудовим договором від 16 червня 2010 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

суддя