РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                           Суддя Хрипун О.О.

                                                Секретар судового засідання Ковальчук О.В.

Представники:          

Від позивача          Варченко А.В. –голов.держ.под.інсп.

Від відповідача-1   не з’явилися

Від відповідача-2   Дем’янюк Г.В. –предст., Руденко О.В –предст.

Обставини  справи:

Державна податкова інспекції у Оболонському районі м. Києва звернулася із позовом про визнання недійсною угоди, укладеної між відповідачами шляхом обміну документами (рахунку-накладної №5/110 від 27.12.2002, податкової накладної №5/110 від 27.12.2002), зобов’язання відповідача-1 повернути відповідачу-2 кошти в розмірі 14256,54 грн., отримані за угодою, а також стягнення з відповідача-2 в доход державного бюджету товар, отриманий за рахунком-накладною  №5/110 від 27.12.2002 в сумі 14256,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР необхідними умовами для визнання недійсною угоди є укладання її з метою завідомо суперечною інтересам держави, суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

На думку позивача, умисел відповідача-1 на укладання угоди, з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується наступними доказами:

рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 № 2-1390, яким визнані недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11.10.2002, а також свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»з дати видачі (07.11.2002); а також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»за весь період своєї діяльності звітності до податкового органу не подавало, податків не сплачувало, за місцем своєї реєстрації не знаходиться.

Позивач вважає, що сукупність вказаних фактів є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1.

Відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус» проти позову заперечує, посилаючись на те, що визнання судом недійсними установчих документів   відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»не є доказом укладання цим відповідачем  угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави, та не може бути підставою для визнання  спірної угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР; на яке позивач посилається в обґрунтування позову, на час здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан»останнє було зареєстроване суб’єктом підприємницької діяльності та платником ПДВ у встановленому законодавством порядку, про що мало відповідні свідоцтва; укладення та виконання спірної угоди відображено в бухгалтерському та податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус»в повному обсязі.

Відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»заперечень проти позову не надав. В судові засідання представники цього відповідача не з‘явилися.

Відповідно до ч.6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, справа вирішується на основі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

27.12.2002 за накладною №5/110 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус»отримало від  Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 14256,54 грн.

27.12.2002 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»видало Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус»податкову накладну №5/110 на суму 14256,54 грн., в тому числі ПДВ 2376,09 грн.

Вартість товару, отриманого за вищевказаними накладними, сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Бак Хаус»в повному обсязі шляхом перерахування коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»в ЗАТ КБ «Донкредитінвест»платіжним дорученням від 14.01.2003 №299 на суму 7000,00 грн. та платіжним дорученням від 15.01.2003 №301 на суму 7357,64 грн.  

Укладену між відповідачами угоду позивач вважає такою, що укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави. Позов заявлений позивачем на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 № 3 (з наступними змінами та доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Пунктом 11 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 визначається, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49 ЦК УРСР є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі  виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Таким чином, розглядаючи такий спір, суд повинен визначити наявність наступних ознак:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.  

В обґрунтування позовних вимог про визнання укладеної між відповідачами угоди на підставі ст. 49 ЦК УРСР, а також про наявність умислу на укладення цієї угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави, у відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан», позивач посилається на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003, яким визнані недійсними установчі документи відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»з моменту державної реєстрації.

Зазначеним рішенням встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»за весь період своєї діяльності звітності до податкового органу не подавало, податків не сплачувало, за місцем своєї реєстрації не знаходиться.

Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання статуту сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Тому сам факт визнання недійсними установчих документів не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених таким підприємством.

До того ж, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди не покладено обов’язку по перевірці відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин. У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На час укладання спірної угоди відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності та перебував в ЄДРПОУ.

Як роз’яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Інтерес держави і суспільства у сплаті суб’єктами оподаткування  податків випливає з обов’язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.

Мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і , як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести  наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи, на укладення угоди з метою, завідомо суперечної інтересам держави.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ухилення від сплати податків є окремим складом злочину (ст. 212 КК України) і, відповідно, потребує окремою кваліфікації судом за наявності відповідних і доведених у суді обставин.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Дан»встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що несплата податків є порушенням діючого податкового законодавства. Однак, порушення відповідачем –Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан»законодавства про податки, на які посилається позивач, не є беззаперечним підтвердженням мети відповідача –Товариство з обмеженою відповідальністю «Дан»при укладанні та виконанні спірної угоди на ухилення від сплати податків та не можуть слугувати підставою для визнання угоди недійсною.

Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 №2181-111 зі змінами і доповненнями, контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.

Підпунктом 4.2.2 п.4.2 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

У відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку.

Таким чином, наслідком заниження Товариством з обмеженою відповідальністю «Дан»податкових зобов’язань можуть бути відповідні донарахування сум податків та застосування штрафних санкцій та їх стягнення в установленому законодавством порядку, а не визнання угоди недійсною.

Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Товар, реалізований відповідачем-2, не виключено законом із цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Крім цього, у суду відсутні підстави для застосування на момент вирішення спору ст. 49 Цивільного кодексу  УРСР.

01.01.2004 згідно п.1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс УРСР втратив чинність. Новий Цивільний кодекс України, які набрав чинності, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цивільним кодексом України скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції –стягнення в доход держави одержаного однією або обома сторонами за угодою. А  за змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли від помякшує або скасовує відповідальність особи. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного Кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Своїх вимог позивач суду не довів, належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог не надав.

Враховуючи викладене, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст.  71, 94, 160-163, 167,  254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва, -                        

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

                                                                                                       Дата  підписання постанови: 26.05.2008