ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Справа № К-7683/06                                                                              

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2006 року                                                                                                              м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. -  головуючий,

Амєліна С.Є.   -   суддя-доповідач,

Весельської Т.Ф.,

Чумаченко Т.А.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Мудрицькій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Пролетарського районного суду міста Донецька від 21 жовтня 2005 року та на ухвалу судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2005 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у місті Донецьку ради про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про скасування постанови Пролетарського районного суду міста Донецька від 21 жовтня 2005 року та ухвали Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2005 року, якими відмовлено в задоволенні позову про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у місті Донецьку ради видати документи, що підтверджують право пільгового проїзду на території країн СНД, та стягнення п'ятдесяти відсотків вартості квитків в сумі 223,75 гривень.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлені.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 1998 року є інвалідом війни і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.

Управлінням праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у місті Донецьку ради позивачу були видані тимчасове посвідчення від 19 листопада 2002 року та талони на право на пільговий проїзд на території країн СНД у 2002-2005 роках, яким позивач скористався у  2002 та 2003 роках.

Після втрати чинності зазначених посвідчень, 04 липня 2005 року позивачу видане відповідне посвідчення.

До його видачі у 2004 та 2005 роках ОСОБА_1. неодноразово звертався до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної у місті Донецьку ради із заявами про видачу документів, що підтверджують право пільгового проїзду на території країн СНД, але в їх задоволенні було відмовлено з посиланням на те, що у позивача відсутнє посвідчення, що видане за формою, яка діяла станом на 1 січня 1992 року.

Позивач вважає, що діями суб'єкта владних повноважень порушені його права та законні інтереси.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову та визнаючи дії суб'єкта владних повноважень правомірними суди виходили з того, що позивач не відноситься до категорії громадян, прирівняних за пільгами на проїзд у міжміському транспорті до інвалідів Великої Вітчизняної війни, визначених у Додатках  до Угоди “Про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них” від 12 березня 1993 року, не має права на пільговий проїзд на території країн СНД, і  відповідач правомірно відмовив у видачі документів, що дають право на пільговий проїзд.

З такими висновками судів не можна погодитися, оскільки вони зроблені з порушенням вимог процесуально закону, на неповно встановлених обставинах справи, які мають значення для вирішення адміністративного спору.

Згідно з пунктом 21 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  інвалідам війни  III групи та прирівняним до них особам (стаття 7) надається 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом.

Частиною 2 статті 2 Угоди про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них, від 12 березня 1993 року, особам прирівняним до інвалідів Великої Вітчизняної війни III групи, надається 50-відсоткова знижка з вартості проїзду територіями держав-учасниць цієї Угоди один раз на рік (туди і назад) залізницею, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом.

Додатком 1 до Угоди визначені категорії громадян, прирівняних за пільгами на проїзд у міжміському транспорті до інвалідів Великої Вітчизняної війни, до яких, зокрема, відносяться інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту колишнього Союзу РСР або під час виконання інших обов'язків військової служби.

Обґрунтовуючи вимоги позивач посилався на те, що відноситься до інвалідів з числа військовослужбовців, оскільки став інвалідом під час виконання інших обов'язків військової служби (участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС), тому має право на пільговий проїзд на території країн СНД згідно з приведеними нормативно-правовими актами.

Вирішуючи спір суд першої інстанції цей довід позивача належним чином не перевірив, в порушення вимог статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України не навів у рішенні мотивів неврахування доказів, які на думку позивача доводять порушення його прав.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що районний суд неповно встановив обставини справи, що мають значення для вирішення спору, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення в порушення вимог  частини 2 статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі не зазначив, якими обставинами чи нормами права спростовуються доводи, що містяться у скарзі.

Вказані порушення судами норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Пролетарського районного суду міста Донецька від 21 жовтня 2005 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2005 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.