ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого: судді Харченка В.В.
Суддів: Берднік І.С.
Васильченко Н.В.
Кравченко О.О.
Матолича С.В.
при секретарі: Мельник І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою Черкаської об'єднаної податкової інспекції Черкаської області на рішення господарського суд Черкаської області від 02 листопада 2004 року та постанову колегії суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21 січня 2005 року у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Черкаської об'єднаної податкової інспекції Черкаської області про визнання недійсним рішення, -
в с т а н о в и л а :
У серпні 2004 року приватний підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської об'єднаної податкової інспекції Черкаської області про визнання недійсним рішення.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 02 листопада 2004 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21 січня 2005 року позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_1 задоволено.
В касаційній скарзі Черкаська об'єднана податкова інспекція Черкаської області просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в період 09.06.2004 року, з 08.07.2004 року по 20.07.2004 року та 22.07.2004 року (з відповідними перервами) Державною податковою адміністрацією в Черкаській області було проведено повторну документальну перевірку приватного підприємця ОСОБА_1 з питання правомірності заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість за листопад, грудень 2003 року.
Під час проведення перевірки, контролюючим органом було встановлено, що позивачем в порушення вимог п. п. 3.1.1 п.3.1 ст.3 та абзацу 3 п. п. 7.3.1, п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було занижено розмір податкових зобов'язань по сплаті податку на додану вартість за грудень 2003 року на суму 7778,95 грн., внаслідок чого податкові зобов'язання за грудень 2003 року становлять 13 972, 95 грн. Податковий кредит за грудень 2003 року становить 137498,00 грн., тому розмір від'ємного значення суми зобов'язань по податку на додану вартість за грудень 2003 року фактично становить 123525,05 грн., при заявленому платником податків в розмірі 131304,00 грн.
Таким чином, сума непідтвердженого від'ємного значення ПДВ становить 7778,95 грн.
За результатами проведеної перевірки 22 липня 2004 року Державною податковою адміністрацією в Черкаській області було складено Акт за НОМЕР_1 прийнято податкове повідомлення-рішення за НОМЕР_2 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2003 року на суму 7778,95 грн., та визначення податкового зобов'язання зі сплати штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3889,47 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_2 19.12.2003 року було укладено договір консигнації на продаж продукції.
Пунктом 1.2 зазначеного договору було встановлено, що право власності на переданий товар належить консигнаторові з моменту передачі товару на консигнацію.
Проте, 20.12.2003 року між контрагентами було укладено додаткову угоду до вищезазначеного договору, в зв'язку з чим п.1.2 договору було викладено в іншій редакції, а саме: право власності на товар за договором належить консигнаторові з моменту оплати отриманого на консигнацію товару.
До укладання додаткової угоди від 20.12.2003 року, позивач відвантажив товар приватному підприємцю ОСОБА_2, що підтверджується видатковою накладною № б/н від 19.12.2003 року на загальну суму 46673,71 грн. (ПДВ - 7778,95 грн.).
Відповідно до вимог ЦК УРСР (чинного на момент виникнення між сторонами правовідносин) вищезазначений договір за своєю правовою природою є договором комісії.
Також є вірним висновок судів про те, що відповідач безпідставно розмежовує договір від 19.12.2003 року та додаткову угоду від 20.12.2003 року, вважаючи, що внаслідок укладання додаткової угоди припинилися зобов'язання за договором від 19.12.2003 року.
При цьому, відповідачем не було враховано, що додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною договору консигнації на продаж продукції, контрагенти лише визначили для себе момент виникнення у консигнатора права власності на відвантажений товар, а не питання припинення зобов'язань у розумінні ст. 220 ЦК УРСР.
Отже в даному випадку продаж товару (передача його у власність консигнаторові) відбувся в момент його оплати (зарахування коштів), а не в момент його відвантаження. Тобто відповідачем не було враховано, що між суб'єктами господарювання відбулася саме комісійна торгівля.
Відповідно до п. п. 3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону №168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг).
Не належить до продажу операції з передачі товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі, як це передбачено абзацом другим п.1.4 ст.1 названого Закону.
Підпунктом 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону "Про ПДВ" встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів, або дата відвантаження товарів.
Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера, як це передбачено п.4.7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Таким чином, оскільки кошти від консигнатора - приватного підприємця ОСОБА_2 було отримано лише в 2004 році, висновок судів, що позивачем правомірно не було включено в грудні 2003 року до складу податкових зобов'язань суму зі сплати податку на додану вартість в розмірі 7778,95 грн. - є вірним.
Відповідно до п. п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону "Про ПДВ" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації, як це передбачено п.п.7.7.3 п. 7.7. ст.7 названого Закону.
Як було встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, згідно податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2003 року, позивачем було заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 131304,00 грн.
Відповідно до довідки Черкаської філії АТ "Укрінбанк" НОМЕР_3, приватним підприємцем фактично було отримано з Державного бюджету України 30 квітня 2004 року суму з відшкодування ПДВ у розмірі 124505,80 грн.
Решту суми бюджетного відшкодування у розмірі 6798,20 грн., було зараховано відповідачем до зменшення податкового зобов'язання, заявленого платником податків згідно декларації за березень 2004 року, всупереч п.п.7.7.3 п. 7.7. ст.7 Закону "Про ПДВ", оскільки рішення щодо зарахування платежів з цього податку позивач не приймав.
Пунктом 9 Інструкції "Про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій", затвердженої наказом ДПА України за №110 від 17.03.2001 року передбачено, що у разі якщо в результаті перевірки зменшується сума податку на додану вартість, заявлена до відшкодування, яка не була відшкодована з бюджету, штрафні санкції не застосовуються.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції вірно встановили фактичні обставини справи, ретельно дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку і прийняли законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і не можуть бути скасовані чи змінені з підстав, що наведені в касаційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Черкаської об'єднаної податкової інспекції Черкаської області залишити без задоволення, а рішення господарського суд Черкаської області від 02 листопада 2004 року та постанову колегії суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21 січня 2005 року - без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: