ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2012 р. Справа № 2a-576/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представників позивача Гуменюка Б.С., Мушинського В.Т.,

представників відповідача Кудли О.Й., Тимківа Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Шкіряник»до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000472310, № 0000532310 від 06.12.2011 р., -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство (надалі - ПрАТ) «Шкіряник»звернулося до суду з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000472310, № 0000532310 від 06.12.2011 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Долинською оДПІ було допущено значні порушення вимог Податкового Кодексу України під час проведення та оформлення результатів документальної невиїзної перевірки ПрАТ «Шкіряник»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 червня 2011 року. Відповідачем не надано належних доказів, які б пітверджували припущення, що договори ПрАТ «Шкіряник»укладалися без мети реального настання правових наслідків, обумовлених ними, а також, що вони були спрямовані на порушення публічного порядку. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, які спрямовувались на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з ТзОВ «Агро-Інвест 2009», ПП «Грант-ЗГО», ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг», ПП «МКМ-Сервіс»правоздатність яких як юридичних осіб підтверджуються їх установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів. Зазначені юридичні особи на дату укладення договорів та виконання робіт були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних. Податковий кредит ПрАТ «Шкіряник»сформував у відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, суду пояснили, що перевірка проводилась у відповідності до вимог Податкового Кодексу України. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори із ТзОВ «Агро-Інвест 2009», ПП «Грант-ЗГО», ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг», ПП «МКМ-Сервіс». Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов'язок зі сплати податків, зборів, обов'язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договіра мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Судом встановлено, що Долинською оДПІ було проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «Шкіряник»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року. В результаті перевірки складено акт перевірки від 24.11.2011 року № 2300/231/22173327, яким встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України.

На підставі акту перевірки Долинською оДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000472310 від 06.12.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 930 481 гривень та податкове повідомленя-рішення № 0000532310 від 06.12.2011 року, яким ПрАТ «Шкіряник»зменшено розмір від"ємного значення по ПДВ в розмірі 629 861 гривень.

Щодо правомірності висновків перевіряючих та прийнятих на їх основі податкових повідомлень-рішень слід зазначити наступне.

01 лютого 2011 року між ПрАТ «Шкіряник»та ТзОВ «Агро-Інвест 2009»укладено Договір № 16 купівлі-продажу шкір ВРХ мокро солені, обряджені, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок продавця до складу покупця м. Болехів, вул. Петрушевича, 29.

На виконання вимог зазначеного вище договору у березні 2011 року ТзОВ «Агро-Інвест 2009»продало Товариству шкір ВРХ мокросолених на загальну суму 835 933 грн. крім того ПДВ на суму 167 186,76 грн. про що було виписано накладні від 22.03.2011 р., від 28.03.2011 р. №5, від 31.03.2011 р. №8.

Крім того ТзОВ «Агро-Інвест 2009»виписало позивачу наступні податкові накладні №4 від 22.03.2011 р., №5 від 28.03.2011р., та №8 від 31.03.2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2011 року між ПрАТ "Шкіряник" (Покупець) та ПП «Грант-ЗГО»(Продавець) укладено Договір №5 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолені, обряджені, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м.Болехів, вул. Петрушевича 29.

На виконання вимог зазначеного вище договору у березні 2011 року ПП «Грант-ЗГО»продало позивачу шкір ВРХ мокросолених на загальну суму 2 758 563,36 грн. (в т.ч. ПДВ на суму 459760,6 грн.), про що було виписано наступні накладні від 14.03.2011р. №РН-0000229, від 19.03.2011р. №РН-0000297, від 23.03.2011р. №РН-0000309, від 24.03.2011 p. №РН-0000321, від 25.03.2011 p. №РН-0000330, від 26.03.2011 р. №РН-0000332.

Крім того ПП «Грант-ЗГО»виписало ПрАТ «Шкіряник»наступні податкові накладні від 14.03.2011р. №229, від 19.03.2011р. №297, від 23.03.2011р. №309, від 24.03.2011 р. №321, від 25.03.2011 р. №330, №332 від 26.03.2011 р.

01 вересня 2010 року між ПрАТ "Шкіряник" (Покупець) та ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг»(Продавець) укладено Договір №12 купівлі - продажу шкір ВРХ мокросолені, обряджені, боєнського походження. Згідно договору поставка товару здійснюється за рахунок Продавця до складу покупця м.Болехів, вул. Петрушевича 29.

На виконання вимог зазначеного вище договору ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг»продало ПрАТ «Шкіряник»шкір ВРХ мокросолених на загальну суму 5 494 224 грн. крім того ПДВ на суму 1 098 794.73 грн. про що було виписано наступні накладні видаткові накладні №750 від 23.11.2010 p., №668 від 16.11.2010 p., №625 від 12.11.2010 p., №571 від 09.11.2010 p., №226 від 06.10.2010 p., №270 від 12.10.2010р., №301 від 14.10.2010р., №314 від 15.10.2010р., №325 від 16.10.2010 p., №401 від 26.03.2010р., №370 від 22.10.2010 p., №75 від 29.09.2010р., №74 від 28.09.2010 p., №54 від 21.09.2010 p., №50 від 17.09.2010р., №31 від 07.09.2009 р.

Крім того ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг»виписало позивачу наступні податкові накладні №750 від 23.11.2010 p., №668 від 16.11.2010 p., №625 від 12.11.2010 p., №571 від 09.11.2010 p., №226 від 06.10.2010 p., №270 від 12.10.2010р., №301 від 14.10.2010р., №314 від 15.10.2010р., №325 від 16.10.2010 p., №401 від 26.10.2010р., №370 від 22.10.2010 p., №75 від 29.09.2010р., №74 від 28.09.2010 p., №54 від 21.09.2010 p., №50 від 17.09.2010р., №31 від

07.09.2009 р.

24.12.2010 р. ПрАТ «Шкіряник»отримало від ПП «МКМ - Сервіс»фотоколориметр в кількості 1 шт. вартістю 14 566,67 грн. При цьому ПП «МКМ - Сервіс»виписало Товариству видаткову накладну №РН-122402 від 24.12.2010 р. та податкову накладну від 24.12.2010 р.№1224000002.

Судом встановлено, що ПрАТ "Шкіряник" зареєстрвано як юридична особа виконкомом Болехівської міської ради від 18.09.1994 року, статут Товариства затверджений загальними зборами учасників Товариства та зареєстрований розпорядженням голови Болехівської міської ради за №267-р від 18.06.1998 року. На податковий облік взято в Долинській оДПІ 15.12.1999 року.

ТзОВ "Агро-Інвест 2009" зареєстроване 03.03.2009 року відділом реєстрації та Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, взято на податковий облік в органах ДПС 04.03.2009 року. Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію місцезнаходженням ТзОВ "Агро-Інвест 2009" є 69095, м.Запоріжжя, пр-т Леніна 89, кв.25.

ПП "Грант-ЗГО" зареєстроване 12.04.2010 року у Виконавчому комітеті Дніпропетровської міської ради згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 12.04.2010 року. Місцезнаходженням ПП "Грант-ЗГО" є 49000, м.Дніпропетровськ, вул.Каховки, буд 1/а.

ТзОВ "Євротрейд Холдінг" зареєстровано 27.07.2010 року відділом реєстрації та Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, взято на податковий облік в органах ДПС з 28.07.2010 року. Місцезнаходженням ТзОВ "Євротрейд Холдінг" є 69002 м.Запоріжжя, вул.Перспективна, 2/б.

ПП "МКМ-Сервіс" зареєстровано 05.09.2007 року Виконавчим комітетом Лвівської міської ради, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію 05.09.2007 року, взято на податковий облік в органах ДПС 06.09.2007 року. Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію місцезнаходженням ПП "МКМ-Сервіс" є м.Львів вул.Драгоманова, 27/1.

Таким чином ТзОВ "Агро-Інвест 2009", ПП "Грант-ЗГО", ТзОВ "Євротрейд Холдінг", ПП "МКМ-Сервіс" на час укладення спірних договорів з ПрАТ "Шкіряник" були належним чином зареєстрованими юридичними особами, які перебували на податковому обліку як платники податків.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акти зустрічних перевірок контрагентів з огляду на наступне.

Перевірка здійснювалася лише на підставі наданих у податкових деклараціях з ПДВ та податку на прибуток даних, що є порушенням наказу № 266. З аналізу норм податкового законодавства вбачається, що висновки податкового органу щодо визнання угод нікчемними можуть бути зроблені під час проведення лише позапланової виїзної перевірки. Тому дослідження питання щодо нікчемності угод, укладених позивачем з ТОВ "Євротрейд Холдінг", ПП "МКМ-Сервіс", ПП "Грант-ЗГО" та ТОВ "АгроІнвест 2009" є таким, що вчинено з порушенням норм чинного законодавства України та поза межами наданих відповдіачу повноважень що в свою чергу є порушенням частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Акт перевірки № 2300/231/22173327 від 24 листопада 2011 року не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ПрАТ «Шкіряник»на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Висновки Акту перевірки № 2300/231/22173327 від 24 листопада 2011 року ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

У період, що підлягав перевірці ПрАТ «Шкіряник»було укладено договори з ТзОВ «Агро-Інвест 2009 року», ПП «Грант-ЗГО», ТзОВ «Євро-Трейд Холдинг»та ПП «МКМ-Сервіс».

Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями та правомірно визначено податковий кредит, про який зазначено перевіряючими в акті перервірки № 2300/231/22173327.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахуваного) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими наладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

1. порядковий номер податкової накладної.

2. дату виписування податкової накладної.

3. повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

4. податковий номер платника податку (продавця та покупця).

5. місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

6. опис номенклатуру товарів, робіт, послуг та їх кількість (обсяг, обєм).

7. повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

8. ціну поставки без врахування податку.

9. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

10. загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З поданих до перевірки податкових накладних вбачаєтсья, що вони містять усі передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»реквізити.

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит ввжається дата здійснення першої з подій:

Або дата списання коштів з банківсього рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Або дата отримання подтакової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: «Відповідно до п.1.3 ст. 1Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобвоязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачуєтсья покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не випливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону україни «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначаєтсья виходячи із договірної (контрактоної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняєтсья більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачаєтсья з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.

Відповідно до п. 11.4 Закону України «Про податок на додану вартість»зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здіснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюєтсья правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому законі, пріорітет мають норми цього Закону.

Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповдіними Законами України з питань оподаткування.

Контрагенти ПрАТ «Шкіряник»на дату укладання договорів та виконання робіт за ними були належним чином зареєстрованими юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник -фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник -юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даним контрагентом, на підставі наданих ним податкових накладних, слід керуватися його статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Якщо дослідити рекомендації ВАСУ в розділі ІІ довідки від 15 квітня 2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»нарахування податкових зобовязань і застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість посиланнями на нікчемність правочинів, за наслідками яких сформовано податковий кредит, приходимо до висновку про те, що для обгрутування нікчемності правочину, а не якогось іншого. Крім того, відповідно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статтей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів».

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з:

1. придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарьскої діяльності.

2. придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачаєтсья, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану варість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Не заслуговує уваги посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, оскільки форма товарно-транспортної накладної встановлена Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля".

Однак, даний наказ в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади" від 03.10.92 № 493/92 не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України, у зв"язку з чим його норми носять рекомендаційний характер.

Крім того транспортуванням товарів займались контрагенти ПрАТ "Шкірняик". Позивач не мав витрат по перевезенню товарів та відповідно не включав суми таких витрат до валових витрат, а суми ПДВ від операцій з перевезення до податкового кредиту.

Відсутність в субєктів господарювання транспортних зсобів та великого штату працівників, на що посилаєтсья відповідач, не може бути достатнім підтвердженням його висновків про неможливість ведення підприємницької діяльності такими субєктами, оскільки вказані ресурси можуть залучатися на підставі правочинів.

Що стосується посилання Долинської оДПІ на листи головного Управління Ветеринарної медицини в Донеціькій області від 16.11.2011 року № 01-16/1770, а також Єнакієвської міської державної ветиринарної лікарні, то дані листи не мають значення для даної справи, так як Ветиринарні свідоцтва видавалися органами ветеринарної медицини Дніпропетровської області. Пояснення Котуранова не може бути належним доказаом у справі, оскільки його твердження спростовуються копіями ветиринарних свідоцтв.

Також безпідставним є посилання податкового органу на заключення судового експерта від 09.06.2011 року так як згідно з витягом з Реєстру атестованих судових експертів від 06.03.2012 року судовий експерт ОСОБА_6 не зареєстрований в Реєстрі атестованих судових експертів, а тому зазначене вище заключення не може бути належним доказаом у справі. Крім об"єктом експертного дослідження в порушення чинного законодавства були копії документів, а не їх оригінали.

При цьму суд звертає увагу на відсутність нотараільної заяви ОСОБА_7 про те, що вона не являється директорм ТзОВ "Євротрейд Холдінг" та підписи в графах "Директор" податкових накладних проставлені не нею, а іншою особою.

А тому за таких обставин позов слід задовлольнити.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові-повідомлення рішення Долинської оДПІ за № 0000472310 та № 0000532310 від 06.12.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Шкірняик» понесені судові витрати в сумі 2146 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 03.04.2012 року.