донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
15.05.2012 р. справа №5006/13/23/2012
Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів -головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Зубченко І.В. та Принцевської Н.М., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» на рішення господарського суду Донецької області від 02.04.12 року у справі №5006/13/23/2012 (суддя Макарова Ю.В.) за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» (представник ОСОБА_2, довіреність №25/2310 від 15.12.11) до відповідача 1 товариства з обмеженою відповідальністю «Досвідне підприємство «Донвуглезбут» (представник до судового засідання не з'явився), відповідача 2 приватного акціонерного товариства «Союз» (представник ОСОБА_3, довіреність №21/02-12 від 21.02.12) про визнання недійсним (фіктивним) з моменту укладення договір купівлі-продажу цінних паперів №Б-31/02/09 від 06 лютого 2009 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Досвідне підприємство «Донвуглезбут»та відкритим акціонерним товариством «Союз», -
ВСТАНОВИВ:
Господарським судом Донецької області 02.04.12 року прийнято рішення у справі №5006/13/23/2012, згідно якого вирішено відмовити у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»(далі -Банк) до товариства з обмеженою відповідальністю «Досвідне підприємство «Донвуглезбут»(далі -Товариство) та приватного акціонерного товариства «Союз»(далі -Підприємство) про визнання недійсним (фіктивним) з моменту укладення договір купівлі-продажу цінних паперів №Б-31/02/09 від 06 лютого 2009 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Досвідне підприємство «Донвуглезбут»та відкритим акціонерним товариством «Союз».
Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 06.04.12 року.
Рішення суду обґрунтоване нормами ст.11, 203, 204, 215, п.1 ст.626, ст.627, ст.628, ст.629, ст.234, 235, ст.509, ст.627, ст.638, ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України, ст.ст.173-175, ст.180, ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, статтями 33, 43, 44 Господарського процесуального кодексу України, а також положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 року №9, зокрема тим, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, саме по собі порушення справи про банкрутство Товариства не означає, що укладено фіктивний правочин, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. На виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. Місцевий господарський суд зазначив, що факт несплати Товариством повної вартості придбаних цінних паперів свідчить лише про неналежне виконання останнім зобов'язань за спірним договором, а не про його фіктивність.
Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Донецької області у справі №5006/13/23/2012, заперечуючи висновки, встановлені рішенням господарського суду Донецької області та вважаючи, що судом першої інстанції було порушено матеріальні та процесуальні норми, Банк звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 02.04.12 року у справі №5006/13/23/2012, обґрунтовуючи її тим, що спірний договір не має економічної складової, в результаті цього правочину не відбулися фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств відповідачів.
Позивач зазначив, що спірна угода не мала на меті іншої майнової вигоди, окрім отримання вигоди виключно шляхом зменшення бази оподаткування, ухилення від повернення кредитів банку та виводу грошових коштів з Товариства. Означене, на думку апелянта свідчить про наявність заздалегідь, ще при укладенні спірного договору, умислу в обох сторін на укладення саме фіктивного правочину, який не був направлений на настання обумовлених ним правових наслідків.
В судовому засіданні заявник апеляційної скарги Банк підтримав заявлені в ній вимоги, Підприємство заперечило проти задоволення апеляційної скарги з підстав наведених у письмовому відзиві.
Товариство правом участі свого представника у судовому засіданні не скористалось, про час та місце проведення якого було повідомлено належним чином.
Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В контексті ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 2 статті 11 ЦК України встановлює, що підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори.
В світлі положень ч.1 ст.626, ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
В свою чергу, здійснивши таке співставлення норм матеріального права та дослідивши наявний в матеріалах справи договір від 06.02.2009 року (а.с.а.с.115-116) (далі -Договір), з якого виникли цивільні права та обов'язки Товариства та Підприємства, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу та підпадає під правове регулювання §1 глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, за умовами вищеозначеного Договору, Підприємство (продавець) зобов'язалося передати у власність Товариства (покупець), а Товариство прийняти та оплатити на умовах цього договору наступні цінні папери: вексель серії АА 1408318, емітентом якого є ЗАТ ФПК «БІС Холдінг», код ЄДРПОУ 25337539, номінальною вартістю 2000000,00 грн. від 10.09.2008 року, датою погашення 10.09.2013 року, обліковою вартістю 2000000,00 грн.; вексель серії АА 1408319, емітентом якого є ЗАТ ФПК «БІС Холдінг», код ЄДРПОУ 25337539, номінальною вартістю 2000000,00 грн. від 10.09.2008 року, датою погашення 10.09.2013 року, обліковою вартістю 2000000,00 грн.
Загальна сума Договору становить 4000000,00 грн. без ПДВ (п.1.2. Договору).
Пунктом 2.1. Договору закріплено, покупець зобов'язаний сплатити на банківський рахунок продавця загальну суму договору, визначену в п.1.2. Договору, або розрахуватися векселями українських емітентів, протягом 120 банківських днів з моменту виконання продавцем п.3.1. Договору.
В свою чергу п.3.1. Договору встановлює, продавець зобов'язаний протягом 1 (одного) банківського дня поставити цінні папери, зазначені в п.1.1. цього Договору, на користь покупця. Підтвердженням факту повного виконання продавцем умов цього пункту є підписаний між продавцем та покупцем акт прийому-передачі.
На виконання умов спірного правочину, 06 лютого 2009 року його сторонами було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі векселів (а.с.117), згідно якого Підприємство передало, а Товариство отримало прості векселі з проставленими іменними індосаментами та наступними реквізитами: вексель серії АА 1408318, емітентом якого є ЗАТ ФПК «БІС Холдінг», код ЄДРПОУ 25337539, номінальною вартістю 2000000,00 грн. від 10.09.2008 року, датою погашення 10.09.2013 року, обліковою вартістю 2000000,00 грн.; вексель серії АА 1408319, емітентом якого є ЗАТ ФПК «БІС Холдінг», код ЄДРПОУ 25337539, номінальною вартістю 2000000,00 грн. від 10.09.2008 року, датою погашення 10.09.2013 року, обліковою вартістю 2000000,00 грн.
Наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.а.с.100-114) підтверджується оплата покупцем отриманих за Договором цінних паперів у сумі 3631004,56 грн.
За результатами дослідження матеріалів справи, колегією апеляційного господарського суду також встановлено, що ухвалою господарського суду Донецької області від 01.06.2011 року (а.с.63), відносно Товариства було порушено справу №5/114б про банкрутство, в межах якої введено процедуру розпорядження майном боржника.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.12.2011 року у справі №5/114б (а.с.а.с.67-81), кредиторські вимоги Банку до Товариства на суму основного боргу в розмірі 22462936,20 грн. та пені у сумі 1777750,70 грн., що виникли у зв'язку із неналежним виконанням боржником умов кредитного договору №362/02-2008 від 05.09.2008 року (а.с.а.с.46-49), були визнані та включені до реєстру вимог кредиторів.
Позивач вважає, що укладений між Товариством та Підприємством договір купівлі-продажу цінних паперів порушує права та інтереси Банку, як конкурсного кредитора у справі №5/114б, оскільки визнання грошових вимог кредиторів збільшує пасив боржника та впливатиме на обсяг ліквідаційної маси, за рахунок якої відбувається задоволення вимог кредиторів, тоді як позивач є кредитором четвертої черги. Позивач стверджує, що спірний договір є фіктивним та має на меті штучне банкрутство Товариства задля неповернення останнім Банку грошових коштів, наданих у кредит, а тому просить визнати оспорюваний правочин недійсним.
Проте здійснивши правовий аналіз викладених обставин справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про безпідставність заявлених Банком позовних вимог, з врахуванням наступного.
За приписами ст.215 Цивільного кодексу України, підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Колегія звертає увагу на те, що чинне законодавство наділяє правом звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним інших осіб, які не є стороною за договором, дійсність якого заперечується, лише за умов доведення останніми наявного у них правового інтересу.
Одночасно апеляційна інстанція зазначає, що господарське судочинство передусім здійснюється на засадах змагальності сторін, яка передбачає обґрунтування останніми своїх вимог та заперечень поданими суду доказами. В силу ст.33 та ст.34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, поданими суду належними та допустимими доказами.
Так, відповідно до абзацу 3 пункту 1 роз'яснень Вищого господарського суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»(із змінами і доповненнями), вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Приписами ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Перевіряючи відповідність змісту Договору вимогам закону та додержання сторонами встановленої форми договору купівлі-продажу, апеляційним господарським судом встановлено, що спірну угоду укладено у письмовій формі, підписано її уповноваженими представниками та скріплено печатками, а сам зміст відповідає положенням ст.655 ЦК України.
Також апеляційною інстанцією встановлено, що з метою виконання вчиненого правочину продавцем були здійснені дії з передачі векселів (а.с.117), а покупцем сплачено певну суму від їх загальної вартості (а.с.а.с.100-114), що цілком відповідає пунктам 1.1. та 2.1. Договору, а також приписам ч.1 ст.662 ЦК України та ч.1 ст.691 ЦК України.
Згідно пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, судова колегія вважає доведеним належними та допустимими, в розумінні ст.34 ГПК України, доказами в матеріалах справи факт виконання сторонами договору купівлі-продажу цінних паперів, а тому погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання спірної угоди недійсною. При цьому, є правомірним висновок суду першої інстанції, що несплата Товариством повної вартості придбаних цінних паперів не впливає на дійсність оспорюваного Договору, адже означене лише свідчить про неналежне виконання покупцем його умов та тягне настання правових наслідків передбачених ст.611 ЦК України.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання спірного правочину недійсним не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено наявності під час вчинення оспорюваної угоди обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання її недійсною.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.
Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 02.04.12 року у справі №5006/13/23/2012 -підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» на рішення господарського суду Донецької області від 02.04.12 року у справі №5006/13/23/2012.
Рішення господарського суду Донецької області від 02.04.12 року у справі №5006/13/23/2012 -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Є.Мєзєнцев
Суддя І.Зубченко
Суддя Н.Принцевська
Надруковано: 6 прим.
1 -позивачу
2 -відповідачам
1 -у справу
1 -господарському суду Донецької області
1 -Донецькому апеляційному господарському суду