УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/1900/2012Головуючий суду першої інстанції:Докучаєва В.Ю.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Сокол В. С.
"16" травня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіСокола В.С.,
СуддівКуриленка О.С., Онищенко Т.С.,
При секретаріУрденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи Сімферопольська районна державна нотаріальна контора АРК, державний нотаріус Сімферопольської районної державної нотаріальної контори АРК Євтушенко Катерина Валеріївна про визнання заповіту та договору купівлі-продажу недійсним, визнання спадкоємцями за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду АРК від 10 січня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
В червні 2010 року позивачки звернулась до суду із зазначеним вище позовом (а.с. 3, 33), просили визнати заповіт від 16 січня 2009 р. та договір купівлі-продажу від 11 лютого 2009 р. недійсними, визнати їх спадкоємцями за законом першої черги після смерті батька. В обґрунтування вимог вказали, що їх батько ОСОБА_11 на час укладення оспорюваних правочинів тяжко хворів (інфаркт, інсульт), був інвалідом, тому не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (ст. 225 ЦК України), його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).
Рішенням Сімферопольського районного суду АРК від 10 січня 2012 року у задоволенні позову відмовлено за ненаданням доказів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку наданих на підтвердження стану померлого доказів, просять оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказують на неврахування судом відповіді головного лікаря міської лікарні № 7 м. Сімферополя Фріч Н.І. від 18 березня 2010 р., акту № 175 від 22 лютого 2011 р. Також вказують на те, що заповіт не міг бути складений зі слів померлого ОСОБА_11, як зазначено в тексті заповіту, оскільки за станом здоров'я він не говорив. Крім того зазначають, що суд не допитав свідків, які були присутні при складанні заповіту і розписались в його тексті у зв'язку з тим, що заповідач не міг самостійно підписати і прочитати складений ним заповіт.
В засіданні апеляційного суду позивачки, їх представник ОСОБА_13, помічник прокурора Сімферопольського району АРК Максимова О.Ю. просили апеляційну скаргу задовольнити повністю за її доводами, відповідачка ОСОБА_8, її представник ОСОБА_15 просили скаргу відхилити за безпідставністю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відповідно посвідченого 16 січня 2009 р. державним нотаріусом Сімферопольської державної нотаріальної контори АРК Хандога (Євтушенко) К.В. заповіту ОСОБА_11 на випадок смерті все своє майно заповів ОСОБА_8 (а.с.11), ІНФОРМАЦІЯ_2 р. помер (а.с. 10).
Позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є дочками померлого ОСОБА_11 від першого шлюбу (свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідно (а.с.8-9), звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини (а.с.146-147).
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу (якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа).
Статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно ст. 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Вимоги наведених вище норм матеріального права при складенні оспорюваного заповіту були виконані, з чим сторони не спорять.
Вимагаючи визнання заповіту недійсним, позивачки вказували на те, що їх покійний батько не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.
Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Частиною 2 ст. 1257 ЦК України суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Роз'яснення (п. 18) Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 р. вказують на те, що заповіт може бути визнано недійсним, тільки якщо він був складений особою під впливом фізичною або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Листом Головного лікаря Перовської дільничної лікарні підтверджується, що 10 січня 2009 р. вдома був оглянутий невропатологом хворий ОСОБА_11, в ліжку активний, на питання відповідає «головою» та «очами», контакт із-за моторної афазії обмежений, але адекватно реагує на ситуацію, лікаря та оточуючих впізнає, прохання показує лівою рукою. 20.01.2009 р. був оглянутий вдома сімейним лікарем, також в ліжку активний, контактний, адекватно реагує на оточуючу обстановку (а.с. 19). Зазначене підтверджене записами лікарів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в амбулаторній карті хворого (досліджена в судовому засіданні, а.с.20-21).
Відповідно до довідки № 023543 ОСОБА_11 19 березня 2009 р. було встановлено першу групу інвалідності у зв'язку з загальним захворюванням з ураженням опорно-рухового апарату (а.с. 167).
На обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_11 не перебував (а.с. 198).
З медичної довідки (дійсна до 22.11.2010 р.) про проходження психіатрічного огляду (дата огляду 22.11.2007 р.) вбачається, що психіатрічних протипоказань ОСОБА_11 не мав (а.с. 199).
Згідно показань нотаріуса Євтушенко К.В. 16 січня 2009 р. оформлення оспорюваного заповіту було здійснено після вияснення питання щодо дієздатності ОСОБА_11, і, оскільки заповідач за станом здоров'я не міг прочитати і підписати заповіт, то відповідно ст.ст. 207, 1253 ЦК України при посвідченні заповіту були присутні два свідка (ОСОБА_20 і ОСОБА_21.) і ОСОБА_22, яка і підписала заповіт за проханням ОСОБА_11 і в його присутності.
Письмові пояснення нотаріуса апеляційному суду (том 2 а.с. 58, 59) також вказують на виконання нотаріусом вище зазначених норм матеріального права і після встановлення дієздатності ОСОБА_11
Згідно висновку акту № 11 від 29 листопада 2011 р. повторної посмертної судово-психіатрічної експертизи ОСОБА_11 під час посвідчення оскаржуваних заповіту р. та договору купівлі-продажу виявляв ознаки органічного психічного розладу судинного ґенезу за астенічною симптоматикою. За своїм психічним станом у зазначений час ОСОБА_11 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 189-193).
Даний висновок узгоджується із іншими доказами по справі, в тому числі із показаннями нотаріуса і інших свідків.
Так, згідно показань допитаної у судовому засіданні апеляційного суду свідка ОСОБА_22 вона була присутня за місцем проживання померлого ОСОБА_11 разом із ОСОБА_20 і ОСОБА_21, коли нотаріус оформляла заповіт від імені ОСОБА_11 на ОСОБА_8 Як до даної дати, так і після неї вона відвідувала померлого, який її впізнавав, вони згадували деякі події, в січні 2009 р. після прибуття із лікарні він уже міг з допомогою посторонніх сісти у ліжку, відповідав рухами голови, очей, однієї руки, читав текст з допомогою очок. Заповіт був складений за його волею, оскільки ОСОБА_11 бажав належне йому майно заповісти ОСОБА_8 із-за непорозуміння з членами сім'ї від першого шлюбу. Текст заповіту був прочитаний нею, ОСОБА_20, ОСОБА_21 і навіть самим ОСОБА_11, якому для цього оділи очки.
В засіданні апеляційного суду 16 травня 2012 р. клопотань сторін про допит свідками ОСОБА_20 і ОСОБА_21 заявлено не було.
При вирішенні питання колегія суддів враховує аналогічне розуміння застосування матеріального закону, яке міститься в постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 р. Зокрема, належним доказом тимчасової недієздатності учасника правочину являється лише доказ з висновком про абсолютну неспроможність в момент складення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В розумінні вказаного акт № 175 від 22 лютого 2011 р. не являється належним доказом, на підставі якого можливо визнати складений ОСОБА_11 заповіт недійсним в порядку ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Щодо спору сторін в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11 лютого 2009 р., то колегія суддів вказує, що даний договір від імені продавця - ОСОБА_11 підписала ОСОБА_8, яка діяла згідно його довіреності від 16 січня 2009 р.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст. 1000 ЦК України).
Згідно ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Довіреність від 16 січня 2009 р. позивачки не просили визнати недійсною із передбачених законом підстав, на час здійснення правочину довіреність не припинила дії в порядку ст. 1008 ЦК України.
Доводи скарги в частині неврахування відповіді головного лікаря міської лікарні № 7 м. Сімферополя Фріч Н.І. від 18 березня 2010 р. не являються правовою підставою для задоволення скарги з огляду на неналежність даного письмового доказу, для встановлення недієздатності особи існує визначений законом порядок.
Доводи прокурора в частині неврахування судом інтересів малолітньої дитини висновку суду також не спростовують, оскільки даним спором не вирішується питання щодо інтересів і прав ОСОБА_23, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за місцем проживання батьків в іншому жилому приміщенні.
Вимоги позову в частині визнання судом позивачок спадкоємцями за законом першої черги після смерті батька являються неналежним способом захисту порушених, як вважають ОСОБА_6 і ОСОБА_7 прав, оскільки згідно ст. 1261 ЦК України вони являються першої черги спадкоємцями за законом після смерті батька ОСОБА_11
Таким чином, при складанні заповіту і укладанні договору купівлі-продажу ОСОБА_11 усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, при складанні заповіту його волевиявлення було вільним і відповідало його волі.
З огляду на вище встановлене, апелянти в порядку ст.ст. 10, 11, 27, 60, 303 ЦПК України не надали належних доказів на спростування оскаржуваних висновків суду, з огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення в порядку ст. 309 ЦПК України, тому згідно ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно відхилити.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Сімферопольського районного суду АРК від 10 січня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.